Проблеми економічної безпеки України (ID:784447)

ВСТУП Зараз Україна проходить складний історичний шлях державотворення та переходу від планової системи управління економікою до соціальної ринкової економіки. Зрозуміло, що після цих двох історичних подій відбувається розрив соціально-економічних зв’язків, що призводить до тривалої соціально-економічної кризи. Проблемний характер економіки є дуже актуальним, і це безпосередньо торкається національних інтересів незалежної влади, а також визначається проблема її національної безпеки та її економічного сектору. У сучасний час економічна безпека визначає національну безпеку. Це сталося тому, що Україна проходить етап небаченого руйнування раніше створених виробничих сил і виробничих відносин, повільного становлення нових, ринкових відносин і ринкової інфраструктури. В економічній науці і практиці поки що немає єдиного визначення категорії “економічна безпека держави”. У відповідній літературі до цієї категорії включають такі складові: сировинно-ресурсна, енергетична, фінансова, воєнно-економічна, технологічна, продовольча, соціальна, демографічна, екологічна, промислово-технологічна, соціальна, продовольча, приватизаційна, безпека фінансово-кредитної сфери, зовнішньоекономічна. Але це надто широке трактування економічної безпеки. На мою думку, економічною безпекою слід вважати лише ті частини, які перебувають у економічних відносинах. З цієї точки зору до категорії «економічна безпека держави» необхідно віднести економічну, фінансову, зовнішньоекономічну та соціальну сфери. Розробка та впровадження методів ідентифікації економіки має ґрунтуватися на розумінні природи тіньової економіки та зв’язку між економічною системою, що поширюється на неї. У суспільстві існує думка, що тіньова економіка за своєю структурою схожа чи подібна до закону, який однаково охоплює сторони та відносини виробництва, розподілу та обміну товарів. Звідси випливають як оцінки масштабів цього явища (наприклад, коли аналізують споживання певних виробничих ресурсів), так і рекомендації щодо подолання його наслідків. На жаль, ефективність цих рекомендацій не може бути високою, оскільки тіньова економіка перехідного суспільства зосереджується на сфері розподілу доходів і перерозподілу рівних цінностей, вартості. Для сучасного стану економіки України як самостійної незалежної держави, становлення її як суб’єкта світового співтовариства дійсно важливими є проблеми забезпечення стійкого соціально-економічного розвитку, формування механізму протидії внутрішнім та зовнішнім загрозам, підвищення рівня життя населення, розвитку системи міжнародної економічної взаємозалежності. Сукупність цих проблем і алгоритм їх вирішення тісно пов'язані з «охоронним» аспектом, що в перекладі з грецької означає «контроль над ситуацією». Зміна внутрішніх і зовнішніх умов розвитку національної економіки зумовлює дослідження проблеми забезпечення економічної безпеки держави. Проблема економічної безпеки держави на сьогодні достатньо вивчена в Україні, проте ще не визначений єдиний підхід до трактування основних понять. Досить широко ця проблема знайшла відображення у працях вітчизняних учених: А. Абалкіна, В. Сенчагова, С. Афонцева, А. Пороховського, А. Нестерова, К. Самсонова, Е. Бухвальда, А. Городецького, В. Тамбовцева, А. Ілларіонова. Серед українських учених значний інтерес становлять праці В. Косевцова, І. Бінька, Я. Жаліла, С. Воронцова, В. Мунтіяна, В.Шлемка, Б. Губського, С. Пирожкова, Г. Пастернака-Таранушенка. У працях цих учених висвітлено особливості визначення сутності та складових економічної безпеки держави, аналізу та оцінки економічної безпеки, формування напрямів її забезпечення. Метою роботи є дослідження сутності економічної безпеки держави та обґрунтування напрямків її зміцнення шляхом активізації інноваційної діяльності. Для досягнення мети необхідно вирішити наступні завдання: - дослідити теоретичні основи сутності категорії економічна безпека держави; - провести аналіз техніко-технологічної складової економічної безпеки України; - обґрунтувати переваги венчурної діяльності як інструменту забезпечення технологічної складової економічної безпеки держави. Об’єкт та предмет дослідження. Об’єктом дослідження є економічна безпека держави. Предметом є інноваційна діяльність в системі техніко-технологічної складової економічної безпеки держави. Структура і обсяг роботи. Робота складається з трьох розділів, вступу, основної частини, висновків, списку використаних джерел.   РОЗДІЛ 1. ОСНОВНІ АСПЕКТИ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ 1.1. Суть і цілі економічної безпеки Після проголошення незалежності Україна зіткнулася з багатьма серйозними проблемами, а головне – забезпечення національної безпеки. Вирішити це питання нескладно, оскільки спектр національних інтересів влади тільки формується і продовжує збільшуватися, а разом з тим зростають внутрішні та зовнішні загрози цим інтересам. Відсутність розробки загальної концепції національної безпеки, що ґрунтується на системних методах дослідження проблем узгодження потреб людей, суспільства та влади, відсутність законодавчої бази та висококваліфікованих спеціалістів призвели до великих прорахунків у сфері національної безпеки, а це у визначенні, розробці та реалізації основних напрямків політики всередині та за її межами України. Усе це негативно вплинуло на багато сфер суспільного життя, поглибивши економічну кризу, зростання злочинності, політичні та соціальні проблеми. Досвід, набутий за роки незалежності, підтверджує, що наразі неможливо вирішити складні проблеми національної безпеки України за допомогою традиційних методів, до яких відноситься і вдосконалення безпеки діяльності влади. Для виконання цього непростого завдання необхідно використовувати системні підходи, що забезпечують комплексне уявлення про всі аспекти національної безпеки України. Національна безпека включає політичну, економічну, соціальну, військову, екологічну, науково-технічну, інформаційну та інші сфери. Значення «безпеки» полягає в унікальному та символічному характері безпеки держави та її здатності протистояти змінам режиму. Під національною безпекою слід розуміти форму та міру захисту важливих інтересів громадян, суспільства та влади в різних регіонах світу від внутрішніх і зовнішніх загроз, що є важливою умовою існування та розвитку нації, збереження і примноження її матеріальних та духовних цінностей. Економічна безпека – це такий стан національної економіки, який зберігає стійкість до внутрішніх і зовнішніх загроз і задовольняє потреби особи, сім’ї, громади та влади. Основними складовими економічної безпеки є такі: -економічна незалежність, що означає можливість контролювати національні ресурси, здатність використовувати національні конкурентні переваги для забезпечення рівноправної участі в міжнародній торгівлі; -стійкість і стабільність національної економіки, що включає міцність і цілісність усіх частин економічної системи, захист усіх аспектів суверенітету, створення гарантій для прибуткової підприємницької діяльності, збереження речей; - здатність до саморозвитку та прогресу, тобто здатність індивідуально розуміти та захищати економічні інтереси країни, здійснювати безперервні інновації виробництва, ефективні інвестиції та нову політику, розвивати розумові сили та працю країни. Політика економічної безпеки ґрунтується на кількох принципах, які формують політико-правову основу для оцінки зовнішніх і внутрішніх загроз, формування національних економічних інтересів і стратегій економічної безпеки: - верховенство права для забезпечення економічної безпеки; - підтримання балансу економічних потреб особи, родини, громади та влади; - спільна відповідальність особи, родини, громади, влади за забезпечення економічної безпеки; - своєчасні та відповідні заходи щодо запобігання загрозам та захисту економічних інтересів країни; - основна мета договірного (мирного) процесу вирішення внутрішніх і зовнішніх проблем економічного характеру; - інтеграція національної економічної безпеки з міжнародною економічною безпекою. До об’єктів національної економічної безпеки належать держава, суспільство, сім’я, громадяни, підприємства, установи, організації, окремі регіони, основні складові економічної безпеки. Академік В. М. Геєць відносить до об’єктів національної безпеки також: - ресурси господарської діяльності; - реальні активи, нематеріальні активи та гроші резидентів; - резерви (особливо стратегічні), золотий запас і монети, заощадження та вклади; - стабільність національної валюти та обмінних курсів між домогосподарствами, бізнесом та державою; - соціально-ринкове середовище та динамічний розвиток економіки; - міжнародні економічні відносини. Суб’єкти економічної безпеки чітко визначені в Конституції України (ст. 17), де вказано, що забезпечення економічної безпеки є справою держави, а отже, усіх державних інститутів та всього народу. Забезпечення економічної безпеки країни не є обов’язком жодного державного органу чи служби. Його має підтримувати вся система органів влади, усі зв'язки та структури економіки. Держава є не тільки об’єктом, а й основним суб’єктом національної економічної безпеки і здійснює свої функції в цій сфері через органи законодавчої, виконавчої та судової гілок влади. Сутність економічної безпеки реалізується через систему критеріїв та показників. Критерій економічної безпеки — це оцінка стану економіки за найважливішими ознаками, що відображають сутність економічної безпеки. Загальна критеріальна оцінка безпеки складається з оцінки: ресурсного потенціалу і можливостей його розвитку; рівня ефективності використання ресурсів, капіталу і праці та його відповідності рівню в розвинених країнах, а також рівню, за якого загрози внутрішнього і зовнішнього характеру є мінімальними; конкурентоспроможності економіки; цілісності території та економічного простору; незалежності й можливості протистояння зовнішнім загрозам; соціальної стабільності та умов відвернення і вирішення соціальних конфліктів. Стратегічною метою економічної безпеки є створення прийнятних умов для життя і розвитку людей, економічного і політичного життя суспільства, збереження цілісності держави, успішне запобігання впливу внутрішніх і зовнішніх загроз. Урядова стратегія забезпечення економічної безпеки України має бути спрямована на: збереження рівня виробничого та науково-технічного потенціалу; запобігання скороченню населення до критичних значень, що може спричинити соціальні проблеми; уникнення конфліктів між окремими поколіннями та групами населення, індивідами та націями. Ця стратегія повинна реалізовуватися переважно через систему безпеки, створену органами законодавчої, виконавчої та судової влади, громадськими та іншими організаціями та об'єднаннями.