0 800 330 485
Працюємо без вихідних!
Гаряча лінія
Графік роботи
Пн - Пт 09:00 - 20:00
Сб - Нд 10:00 - 17:00
Пишіть в чат:
Для отримання інформації щодо існуючого замовлення - прохання використовувати наш внутрішній чат.

Щоб скористатися внутрішнім чатом:

  1. Авторизуйтеся у кабінеті клієнта
  2. Відкрийте Ваше замовлення
  3. Можете писати та надсилати файли Вашому менеджеру

"Японія у війні на Тихому океані (1941-1945 рр.) (ID:306519)

Тип роботи: магістерська
Дисципліна:Історія
Сторінок: 109
Рік виконання: 2018
Вартість: 4500
Купити цю роботу
Зміст
З М І С Т ВСТУП……………………………………………………………………………4 РОЗДІЛ І. ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ……8 РОЗДІЛ ІІ. ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ЯПОНСЬКОЇ АГРЕСІЇ 2.1. Маньчжурія та Китай у зовнішньополітичних планах Японії…………...16 2.2. Основні напрями зовнішньої політики Японії в переддень Другої світової війни………………………………………………………………………………26 РОЗДІЛ ІІІ. ВІЙНА НА ТИХОМУ ОКЕАНІ 3.1. Японські наступальні операції. Напад на Перл-Харбор………………….36 3.2. Перелом у ході війни. Битва за о. Мідуей…………………………………43 3.3. Контрнаступ союзницьких армій. Битва за о. Гуадалканал………………49 3.4. Падіння «Великої Східно-азіатської сфери спільного процвітання»……55 РОЗДІЛ ІV. КАПІТУЛЯЦІЯ ЯПОНІЇ 4.1. Спільний контрнаступ союзницьких армій і падіння уряду Тодзіо………63 4.2. Політика США щодо Японії. Потсдамська декларація……………………72 4.3. Вступ у війну СРСР та остаточна капітуляція Японії…………………….78 4.4. Наслідки війни на Тихому океані…………………………………………..83 ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...90 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ…………………..94 ДОДАТКИ………………………………………………………………………103
Не підійшла ця робота?
Ви можете замовити написання нової роботи "під ключ" із гарантією
Замовити нову
Зразок роботи
2.1. Маньчжурія та Китай у зовнішньополітичних планах Японії. Японська економіка історично була тісно пов’язана з Китаєм. Для Японії Китай був важливим джерелом сировини: залізної руди, вугілля й інших корисних копалин на які бідна Японія. Крім того, сусідній Китай був головним ринком збуту для японської промисловості, оскільки внутрішній ринок Японії був доволі вузьким. 35% всього японського експорту направлялося в китайські порти. Китай мав велике значення і як сфера вкладання японських капіталів. Японські інвестиції в Китаї були життєво важливими для Японії. У львівські газеті цього часу зазначалось «…висновок радянських знавців такий: щодо металів, вугілля і нафти, то Японія стоїть нижче від інших держав її можна прирівняти з передвоєнною Францією. Але все таки, Японія може витримати цілий рік війни. Японія має досить машин і фабрик й разом з арсеналами, вона може забезпечити армію амуніцією й зброєю. Але літаків, танків і автомобілів Японія немає в достатній кількості» [16]. Тому багато зусиль, як військових так і політичних, було покладено для встановлення протекторату Японії над найбагатшою китайською провінцією – Маньчжурією. Політика уряду Танаки по відношенню до Китаю була конкретизована на Східній конференції, яка відкрилась у другій половині червня 1927 р., і на Другій Східній конференції – 30 серпня 1927 р. в Дайрені. На Східній конференції, на якій були присутні японські дипломати, акредитовані в Китаї, і в роботі якої приймали участь керівники військового міністерства, Квантунської армії та Генерального штабу, була розроблена «Програма дій у Китаї». Навіть в опублікованих рішеннях, прийнятих на конференції, зазначалось, що Монголія й особливо Маньчжурія «є не тільки предметом особливого піклування нашої країни (тобто Японії). Більше того, 17 японська імперія, будучи їх сусідом, вважає себе відповідальною за збереження миру в цих районах, забезпечуючи розвиток економіки і перетворення цих районів на території, де могли б мирно жити і місцеве населення й іноземці. В разі виникнення загрози розповсюдження безладів на Маньчжурію та Монголію, в результаті чого буде порушено спокій, а нашим позиціям і нашим інтересам у цих районах буде нанесений збиток, імперія повинна бути готова не упустити можливості й прийняти необхідні міри з метою зупинити загрозу, і зберегти тим самим ці райони для процвітання місцевого населення й іноземців». Щоб зберегти там особливі позиції й закріпити за собою Маньчжурію та Монголію, які мали для Японії «життєво важливе значення», Японія взяла на себе функцію збереження в цих районах суспільного спокою і вжила «рішучих кроків по самозахисту» [29, с. 163]. Маньчжурія була важливим джерелом сировини і корисних копалин. Ввіз із Маньчжурії складав 11% всього японського імпорту, а по окремим видам продукції – ще більшим. Також потрібно відмітити, що в усій зовнішній торгівлі Маньчжурії перше місце займала Японія, відтіснивши інші країни на другий план. Особливо це стосується таких видів продукції, як вугілля і мідь, які в основному направлялись у Японію [21, с. 41]. Але Маньчжурія була для Японії не лише ринком збуту. Одночасно вона була широким полем для вивозу капіталу. За даними на січень 1930 р., японські капіталовкладення в Маньчжурії склали 73% всіх іноземних капіталовкладень [39, с. 137]. Але з 1930 р. ситуація в Маньчжурії почала поступово змінюватись. Під впливом економічної кризи Японія стала закуповувати значно менше маньчжурської сировини, купівельна спроможність народних мас Маньчжурії, через зниження їх життєвого рівня, впала, а це призвело до скорочення японського експорту. Розвиток революції в Китаї і поширення її на Маньчжурію посилило протидію маньчжурського народу Японії. В результаті цих причин об’єм зовнішньої торгівлі Японії з Маньчжурією почав скорочуватися [107]. 18 Особливістю взаємовідносин Маньчжурії і Японії була політика «захисту і заступництва» корейської діаспори в Маньчжурії, яку проводила Японія з 1907 р.. Її метою було використання корейських емігрантів у якості знаряддя для експансії в Північно-Східному Китаї. «Захищаючи» корейців, Японія забезпечила собі право на втручання у внутрішні справи Китаю, військову присутність і створення військово-економічної бази в сільському господарстві цього району [12, с. 37]. Політика «захисту і заступництва» була складовою частиною агресивної політики Японії по встановленню свого панування в Північно-Східному Китаї. По-перше, Японія використовувала гасло «захисту корейців» як привід для введення військ у Маньчжурію з метою територіальної експансії, для утримання в Маньчжурії консульства і поліцейських загонів. Присутність корейських переселенців у Маньчжурії стала фактором, який посилив позиції Японії в цьому регіоні, розширюючи зону її впливу, що давала їй можливість тиснути на китайський уряд. Другою метою було прагнення Японії використати корейських селян для японської сільськогосподарської колонізації Маньчжурії. Орендні конфлікти між китайськими землевласниками і корейськими селянами Японія використовувала в своїх цілях, розпалюючи національну ворожнечу. Апогеєм японської політики «захисту і заступництва» корейців став Ванпаошанський конфлікт. Навесні 1931 р. група корейських біженців орендувала ділянку заболоченої землі (близько 300 акрів) для вирощування рису в Ванпаошані. Але роботи по будівництву каналів на орендовані поля не були санкціоновані китайською владою. Китайські власники земель, на яких корейці рили канали, почали протестувати і 30 травня 1931 р. 200 китайських поліцейських прибули в містечко. Ситуація загострювалася, і для врегулювання конфлікту правитель Маньчжурії Чжан Сюелян запропонував японському консульству вивести із Ванпаошання одночасно японську і китайську поліцію. Але консул зайняв жорстку позицію і в своєму звіті відмітив, що японська поліція повинна захистити японських підданих 19 корейців. Незалежно від того, чи був Ванпаошанський конфлікт підготовлений Японією, чи японська влада скористалась ситуацією, цей епізод став однією з передумов для агресії в Маньчжурії й аргументом для виправдання окупації [12, с. 39]. Вночі 18 вересня 1931 р. відбувся вибух на Південно-Маньчжурській дорозі північніше Мукдена, який призвів до збройного зіткнення. Японська Квантунська армія за своєю ініціативою перейшла в наступ проти китайської армії Чжан Сюеляна. Так виник маньчжурський конфлікт. 19 вересня 1931 р. Квантунська армія почала бойові дії з метою окупації Маньчжурії (додаток № 1). Японська сторона старалася вичерпати конфлікт шляхом переговорів з китайською стороною, але остання не пішла на це й звернулась до Ліги Націй за посередництвом, що ще більше загострило ситуацію. Незважаючи на намагання центру локалізувати конфлікт, він продовжував поширюватися. Тим часом ситуація призвела до утворення 1 березня 1932 р. маньчжурської держави – Маньчжоу-Го. 15 вересня того ж року уряд Японії визнав Маньчжоу-Го. Одночасно був підписаний і японсько-маньчжурський протокол [34, с. 45]. Окупувавши Маньчжурію в 1932 р. і створивши Маньчжоу-Го, що перебувала під її воєнною опікою, Японія почала розбудовувати там нову індустрію і тепер Маньчжоу-Го стали називати «арсеналом імперії». Важливі підприємства – важкої індустрії були побудовані в північному Китаї, Кореї, Шанхаї, Манілі й Сінгапурі [8]. Після того, як відбувся «маньчжурський інцидент», заступник міністра іноземних справ Японії по політичним питанням Морі Каку, який був справжнім організатором Східної конференції, заявив: «Думаю, що тепер можна розказати і про рішення конференції». З його слів ставало зрозуміло, що Японія, яка намагалась не допустити, щоб Китай став «червоним», повинна була згідно з рішеннями конференції «відторгнути від Китаю Маньчжурію і Монголію й перетворити їх на свою сферу впливу. Суверенітет цих районів переходив до рук Японії. Вона також брала на себе задачу підтримки 20 громадянського спокою». На відділеній від Китаю території планувалося створити маріонеткові держави. Які б сили не заважали здійсненню японських планів, говорив Морі Каку, на них повинна «впасти вся державна могутність» [33]. «Для того, щоб завоювати Китай, ми повинні спочатку завоювати Маньчжурію і Монголію. Для того, щоб завоювати світ, ми повинні спочатку завоювати Китай. Якщо ми зуміємо звоювати Китай, всі інші малоазійські країни, Індія, а також країни Південних морів будуть нас боятися і капітулюють перед нами. Світ тоді зрозуміє, що Східна Азія наша, і не зможе посперечатись з цим… Заволодівши всіма ресурсами Китаю, ми перейдемо до завоювання Індії, країн Південних морів, а потім до завоювання Малої Азії, Центральної Азії і на кінець Європи. Але захоплення контролю над Маньчжурією і Монголією буде лише першим кроком, якщо нація Ямато бажає грати провідну роль на азійському континенті» [22, с. 155]. Інцидент у Маньчжурії вже на наступний день, 19 вересня, став відомий всьому світу. В цей день у Женеві повинна була відкритися 12-та сесія Асамблеї Ліги Націй. У другій половині дня відбулося 65-те засідання Ради Ліги. Представники Японії та Китаю передали в Раду свої перші доповіді відносно подій 18 вересня. 21 вересня Китай офіційно подав до Ліги Націй питання про агресивні дії Японії. 22 вересня Ліга Націй відправила Японії й Китаю телеграми ідентичного змісту, в яких пропонувала докласти зусиль для того, щоб не допустити подальшого розширення конфлікту і терміново відкликати війська обох держав. У відповідь на цю телеграму японський уряд заявив 23 вересня, що «Японія не має ніяких територіальних претензій в Маньчжурії і в найкоротший термін відведе свої війська із зони залізничної дороги». 30 вересня Рада Ліги, включно з Японією, одноголосно прийняла резолюцію, яка закликала не допустити подальшого розширення конфлікту. Японський уряд своєю заявою, а також підписом під резолюцією Ліги Націй обіцяв усьому світові не допустити подальшого розширення конфлікту 21 і терміново вивести свої війська. Але події розвивалися незалежно від японської дипломатії. Бомбардування міста Цзиньчжоу 8 жовтня загострило ситуацію в Лізі Націй і призвело до того, що 15 жовтня при голосуванні резолюції про запрошення американського представника на засідання Ліги Націй Японія була ізольована. Був прийнятий проект резолюції, який вимагав виводу японський військ із Маньчжурії до наступного засідання Ради, тобто до 16 жовтня [79, с. 148]. Зрештою переговори щодо самих умов миру Японія вела б лише безпосередньо з Китаєм [14]. Така тверда позиція Ліги була підтримана в основному малими країнами. Але без участі США та Англії, які мали в Маньчжурії певні матеріальні інтереси, позиція Ліги Націй не була б підкріплена реальною силою [29, с. 173].