Історичний портрет М. Грушевського (ID:575480)

Вступ У кожного народу є свої історичні постаті першої величини, яких не в змозі прикрити пил віків, як і не можуть зламати їх кайдани можновладців чи оббрехати діячі псевдонауки. До таких велетнів української національної культури, політичної думки і дії останніх двох століть безперечно належать Тарас Шевченко, Іван Франко та Михайло Грушевський. Саме з їх іменами, їхньою творчою спадщиною насамперед пов'язані ідеї відродження української культури, науки, громадської думки, відродження історичної свідомості й національної гідності народу. Всі вони належали до революційного крила української інтелігенції, яка ніколи не обмежувала поле своєї діяльності суто національними проблемами, а поряд з усвідомленням необхідності боротьби за національне визволення прагнула домогтися й визволення соціального. Саме їхній приклад, їхня самопожертва і непримиренна позиція революційних демократів будили свідомість народу, кликали його до боротьби за державність. На такому ґрунті великої історичної свідомості і виріс геній М. Грушевського — невтомного дослідника історії та культури українського народу, поборника його соборності, злуки розшматованих імперіалістичними силами всіх українських земель. У листопаді 1991 р. в уже незалежній Україні після багатьох десятиліть мовчання широко відзначалося 125-річчя з дня народження полум'яного патріота українського народу, видатного історика й політичного діяча, першого президента України Михайла Грушевського. Почався процес повернення його імені українському народові, вітчизняній науці, всьому світові. І сьогодні Михайло Грушевський, гігант української історіографії, автор неперевершеної «Історії України-Русі», творець найбагатшої наукової спадщини, є гідним символом української науки, культури, державності. У наш час Михайла Грушевського беззастережно вшановують як видатного науковця – автора фундаментальної багатотомної праці «Історія України-Руси». Він не лише дослідив українську історію, а й запропонував нову історичну концепцію, в якій обґрунтував окремішність української історії від російської. «Володимиро-Московська держава не була ані спадкоємницею, ані наступницею Київської, вона виросла на своїм корені, і відносини до неї Київської можна б скорше прирівняти, наприклад, до відносин Римської держави до її ґалльських провінцій», – доводив Михайло Грушевський у своїй статті «Звичайна схема «русскої» історії і справа раціонального укладу історії східного слов’янства».