0 800 330 485
Працюємо без вихідних!
Гаряча лінія
Графік роботи
Пн - Пт 09:00 - 20:00
Сб - Нд 10:00 - 17:00
Пишіть в чат:
Для отримання інформації щодо існуючого замовлення - прохання використовувати наш внутрішній чат.

Щоб скористатися внутрішнім чатом:

  1. Авторизуйтеся у кабінеті клієнта
  2. Відкрийте Ваше замовлення
  3. Можете писати та надсилати файли Вашому менеджеру

Директорія УНР та причини її падіння (ID:784457)

Тип роботи: реферат
Дисципліна:Історія
Сторінок: 15
Рік виконання: 2023
Вартість: 50
Купити цю роботу
Зміст
ЗМІСТ Вступ 1. Загальна характеристика Директорії УНР 2. Сильні сторони Директорії 3. Слабкі сторони Директорії та причини її падіння 4. Економічний курс Директорії Висновок Список використаних джерел
Не підійшла ця робота?
Ви можете замовити написання нової роботи "під ключ" із гарантією
Замовити нову
Зразок роботи
Вступ Директорія була створена у середині грудня 1918 року представниками українських політичних партій, що об’єдналися у травні в Український національно-державний союз (з серпня Український національний союз), в якості органу антигетьманського повстання для поновлення УНР. У складі Директорії були В. Винниченко (голова), С. Петлюра, Ф. Швець, О. Андрієвський, А. Макаренко Великий довідник школяра: 5-11 класи. – Харків: ВД «Школа», 2003. – с. 449. На відміну від помірно-консервативного режиму Директорія була радикальним урядом соціалістичної орієнтації. Це зумовило її внутрішню і зовнішню політику. Суть політики Директорії полягала у встановленні в Україні варіанту радянської влади без сили більшовицького максималізму. В рефераті розглядається період Директорії, зовнішня та внутрішня політика УНР, розкрито сенс політики Директорії, її слабкі та сильні сторони, економічний курс Директорії, а також пояснюються причини її падіння.   1. Загальна характеристика Директорії УНР У травні 1918 р. партії просоціалістичної орієнтації створили опозиційний гетьманові Український національно-державний союз (з серпня Український національний союз). 13 листопада на таємному засіданні цієї організації розглядалося питання про вбивство П. Скоропадського. Було вирішено не поспішати з відновленням Української Народної Республіки, а визначитися з найкращою формою правління після перемоги повстання. Для керівництва виступом обрали тимчасовий верховний орган УНР – Директорію – у складі В. Винниченка (голова), С. Петлюри, Ф. Швеця, О. Андрієвського, А. Макаренка. Оголошення наступного дня гетьманом союзу уряду з небільшовицькою Росією прискорило розвиток програми. Учасники Директорії швидко дійшли до Білої Церкви, де розпочала активні бойові дії їх головна бойова сила – формування Січових стрільців. Після поразки найсильніших сил гетьмана під Мотовилівкою (18 листопада 1918 р.) питання влади вирішилося: на початок грудня армія УНР контролювала майже всю територію України. Однак через півтора місяці він змушений був покинути українську столицю під санкціями збройних сил радянської Росії. Відтоді для Директорії розпочався період політичної нестабільності, важкої боротьби за владу, безуспішних пошуків надійної зовнішньої та внутрішньої опори, безкінечних переїздів (Вінниця – Проскурів – Рівне – Станіслав – Кам’янець-Подільський), реформування урядових часів. (урядовий кабінет змінювався шість разів на чолі з В. Чехівським, С. Осталенком, Б. Мартосом, І. Мазепою, В. Пилипенком) та серйозні зміни в офіційній політичній лінії. Під час його перебування Директорія поступово переходила під військовий контроль С. Петлюри. Петлюра Симон Васильович (1879–1926) – державний, політичний військовий діяч, літератор, публіцист. Народився в Полтаві в сім’ї міщан козацького походження. Освіту здобув у Полтавській духовній семінарії. Член РУП з 1900 р. (з 1905 – УСДРП). За участь в українському національному русі зазнавав переслідувань. До Першої світової війни займався журналістикою. В 1912–1917 рр. разом з О. Саліковським редагував журнал «Украинская жизнь». У 1916–1917 рр. – заступник уповноваженого «Союзу земств» на Західному фронті. 28 червня 1917 р. призначений Центральною Радою на посаду генерального секретаря військових справ. 31 грудня 1917 р., не погоджуючись з політикою голови Генерального Секретаріату, вийшов з уряду. В січні 1918 р. перед загрозою більшовицького наступу виїхав на Лівобережжя для створення «Українського Гайдамацького Коша Слобідської України», який відіграв головну роль у боях за Київ і придушенні більшовицького повстання в місті. Після гетьманського перевороту очолював Всеукраїнський союз земств. Перебував у опозиції до уряду гетьмана П. Скоропадського, був заарештований. 14 жовтня 1918 р. виїхав до Білої Церкви, звідки керував анти гетьманським виступом. Стає членом Директорії, очолює Армію УНР. Після відступу військ УНР з Києва і виїзду В. Винниченка за кордон став Головою Директорії (11 лютого 1919), перервавши членство в УСДРП. Протягом 1919 р. керує боротьбою проти червоних і денікінських військ. У 1920 р. очолює війська УНР, які разом з польськими силами вступають в Україну. Внаслідок невдачі наступу і договору між РСФРР та Польщею виводить свої війська за Збруч, де вони були інтерновані польською владою. На еміграції перебував у Польщі, згодом (1923) у Будапешті, потім у Відні, Женеві. 25 травня 1926 р. був убитий в Парижі агентом НКВС Шварцбартом.