1. Сукупність масової комунікації. 2 Археокультурна словесність (ID:210106)

Вступ Перш ніж аналізувати основні складові масово-комунікаційного процесу, безумовно, треба розібратися, що ж таке масова комунікація та як вона функціонує. Це потрібно насамперед тому, що й досі у вітчизняній науці про журналістику тривають суперечки стосовно поняття «Масова комунікація». Ці суперечки спричинені колишнім протистоянням Сходу й Заходу, яке позначилося не лише на політиці чи гонитві озброєнь, а й на науці. Вважається, що термін «Масова комунікація» виник на початку XX ст. у США. Його автор – видатний психолог Ч. Кулі. − Дослідник В. Терин так описує історію створення та розробки терміна. У 1909 р. Ч. Кулі, автор теорії «залучення» індивідів до «більшої свідомості» як сукупності накопичених соціально значимих «станів відчування» і «відображень (ітадіпаїіопз)», виділяє комунікацію як засіб актуалізації «органічно цілого світу людської думки». У 30-х рр. XX ст. Дж. Г. Мид розглядав суспільство як сукупність процесів взаємодії між окремими індивідами. Він зауважив, що тотожність значень актів взаємодії, які утворюються у свідомості індивідів, дає кожному з них змогу брати на себе роль «іншого», в тому числі й «узагальненого іншого», коли надбаний ними досвід редукується так, що стає стосовно них загальнозначущим і загальнодоступним. Звідси походить уявлення про «комунікацію», або спілкування комунікатора й аудиторії, як про відносини «соціальних акторів», яких телеологічно поєднує однаковий зміст, вкладений ними в розповсюджувані при цьому повідомлення. Масова комунікація – особливий вид соціального спілкування, яке відбувається в масштабах усього суспільства і є найважливішою умовою суспільного розвитку та організації. Особливістю масової комунікації є, насамперед, її соціальна обумовленість, що дає підставу розглядати її в системі соціальних відносин як певний вид таких відносин.