Леонардо Да Вінчі - титан епохи Відродження (ID:585908)

Вступ Відродження відноситься до повторного відкриття ідеалів класичної античності. Художники вже не думали про мистецтво античності. Тепер вони мали інструменти, технології, знання та впевненість, щоб творити у власному напрямку. Загалом епоха Відродження була революцією в реалізмі, коли художники та скульптори розробили нові методи, щоб зробити свою роботу більш реалістичною. Леонардо да Вінчі почав створювати свої найвідоміші роботи в 1480-х роках, тому більшість істориків мистецтва погоджуються, що 1480-ті були початком Високого Відродження. ........ 1. Життєвий шлях митця Позашлюбний син 25-річного нотаріуса сера П’єро та селянської дівчини Катерини Леонардо народився 15 квітня 1452 року у Вінчі, Італія, неподалік від Флоренції. Незабаром після народження над ним взяв опіку його батько. Виріс у будинку свого батька Вінчі, Леонардо мав доступ до наукових текстів, які належали родині та друзям. Він також ознайомився з давньою традицією живопису Вінчі, і коли йому було близько 15 років, його батько віддав його на учень у відому майстерню Андреа дель Веррокіо у Флоренції. Ще будучи учнем, Леонардо продемонстрував свій великий талант. Справді, його геніальність, проявляється в ряді творів, виготовлених майстернею Верроккіо в період з 1470 по 1475 рік. Наприклад, одним із перших великих успіхів Леонардо було намалювати ангела у «Хрещенні Христа» Верроккіо, і у Леонардо малюнок був набагато краще, ніж у його господаря. Верроккіо нібито вирішив навіть ніколи більше не малювати. Леонардо залишався в майстерні Верроккіо до 1477 року. Прагнучи заробити на життя та отримати нові виклики, він вступив на службу до герцога Міланського в 1482 ........ 2. Творчість Леонардо да Вінчі Леонардо да Вінчі не тільки італійський художник а й кресляр, скульптор, архітектор та інженер, чия майстерність та розум, можливо, більше, ніж будь-який інший діяч, уособлювали гуманістичний ідеал епохи Відродження. Загальна продуктивність Леонардо в живописі насправді досить мала; лише 17 картин, що збереглися, можна однозначно віднести до нього, і деякі з них незакінчені. Дві його найважливіші роботи – Битва при Ангіарі та Леда, жодна з них не завершена – збереглися лише в копіях. Але ці кілька творінь створили унікальну славу людини, яку Джорджо Вазарі у своєму «Фундаментальному житті найвидатніших італійських архітекторів, художників і скульпторів» (1550, 2-е видання, 1568) описав як засновника Високого Відродження. Твори Леонардо, не зачеплені перипетіями естетичних доктрин у наступні століття, виділялися в усі наступні періоди й у всіх країнах як неперевершені шедеври живопису. Численні відгуки про Леонардо, починаючи від Вазарі і закінчуючи Пітером Паулем Рубенсом, Йоганном Вольфгангом фон Гете і Еженом Делакруа, вихваляють, зокрема, дар висловлювання художника – його здатність виходити за рамки техніки та розповіді, щоб передати основне почуття емоцій. Надзвичайний талант художника, особливо його гострота спостережливості та творчої уяви, виявилися вже в ангелі, якого він доклав до «Хрещення Христа» Верроккіо: Леонардо наділив ангела природним рухом, подарував йому невимушену поведінку, і дав йому загадковий погляд, який одночасно визнає його оточення, залишаючись спрямованим усередину. У «Мадонні Бенуа» (1478–1480) Леонардо зумів надати традиційному типу картини новий, надзвичайно чарівний і виразний настрій, показавши немовля Ісуса, яке ніжно тягнеться до квітки в руці Марії. У портреті Джиневри де Бенчі (бл. 1474/78) Леонардо відкрив нові шляхи для портретного живопису своїм унікальним зв’язком близькості й відстані та блискучим відображенням світла й текстури. Він представив виснажене тіло