Інтертекстуальність в українській прозі (ID:445857)

Проблема інтертекстуальності є на сьогодні надзвичайно актуальною. На нинішньому етапі розвитку суспільства повсякчас спостерігаються різноманітні види інтерпретації відомих творів, створених і багато століть тому, і в недалекому минулому, що значною мірою пояснюється кризою культури. Ця лінія розвитку притаманна не лише літературі, а медійному тексту, рекламі та іншим проявам сучасної культури. Проте термін «інтертекстуальність» не завжди був доступний в межах наукового дискурсу. Авторитетні дослідники обґрунтовують таку хронологію наукових подій: вперше неологізм Ю. Крістевої «інтертекстуальність» вводиться в науку 1966 року в доповіді про творчість М. Бахтіна на семінарі Р. Барта (як стаття «Бахтін, слово, діалог і роман» доповідь публікується в 1967 р.) У цей же час Ю. Крістева розробляє термін, теорію та метод аналізу в публікаціях «Руйнування поетики», що є передмовою до французького перекладу «Проблем поетики Достоєвського». Подальша нетривіальна історія одного з найбільш актуалізованих у сучасній гуманітаристиці напрямків пов’язана з підтримкою інтелектуалів групи «Тель Кель» і самого Філіппа Соллерса. Узагальнимо визначення дослідників поняття «інтертекстуальність». Термін «інтертекстуальність», як ми уже зауважували, належить Ю. Крістевій та означає метод дослідження тексту як знакової системи, а також взаємодію різних кодів, дискурсів чи голосів, які переплітаються в тексті. У праці, присвяченій проблемам текстології, Ю. Крістева зазначає: «Ми назвемо інтертекстуальністю ту текстуальну інтеракцію, яка відбувається всередині окремого тексту. Для пізнавального суб’єкта інтертекстуальність – це поняття, яке буде ознакою того способу, яким текст прочитує історію і вписується в неї».