«ЖАНРОВА СИСТЕМА ТА ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ МАЛОЇ ПРОЗИ» (ID:704141)

ВСТУП У сучасному літературознавстві мала проза викликає багато дискусійних питань щодо її жанрової системи та функціональних особливостей, оскільки не вироблено єдиної жанрової класифікації. Власне, актуальним є вивчення проблеми становлення й функціонування жанрово-стильових особливостей малої прози, зокрема жанрової парадигми й функціонального призначення. Проблема інтерпретації і жанрової специфіки малої прози ставала предметом зацікавлення багатьох науковців. Дослідженню функціонування жанрів малої прози присвячені наукові праці А. Юриняка, Г. Поспєлова, І. Бурлакової, І. Денисюка, І. Жиленко, І. Франка, Л. Мацевко-Бекерської, Л. Тарнашинської, Л. Чернець, М. Дубини, М. Грицюти, Н. Калениченко, Н. Над’ярних, Н. Копистянської, Н. Романишиної, Н. Тамарченка, О. Бровко, С. Ленської, Т. Гундорової, Ю. Коваліва та ін. Новелу як жанр досліджували В. Звиняцьковський, В. Агеєва, В. Фащенко, І. Денисюк, Є. Мелетинський, М. Наєнко, М. Пащенко, Н. Мельник, Н. Томашевський, О. Бровко, О. Колінько, С. Ленська, Я. Топольницький та ін. Однак цілісне дослідження малої прози, зокрема жанрової системи й функціональних особливостей, залишається однією з актуальних проблем в сучасній літературознавчій науці. Актуальність теми дослідження зумовлюється необхідністю дати сучасну наукову інтерпретацію жанрової системи малої прози, дослідити функціональні особливості малої прози, обґрунтувати особливості трактування жанрів малої прози науковцями, з’ясувати основні положення їхніх концепцій і критерії класифікації жанрів малої прози. Мета роботи – дослідити особливості жанрової системи й функціональних особливостей малої прози, зокрема її жанрової специфіки, на прикладі новели «Persona grata», узагальнити й обґрунтувати погляди науковців на жанрову систему малої прози, на основі чого проаналізувати її функціональні особливості. Реалізація поставленої мети передбачає вирішення таких завдань: - дослідити особливості інтерпретації жанрів малої прози науковцями та з’ясувати роль і місце цього кожного з них у жанровій парадигмі малої прози; - здійснити аналіз класифікацій жанрів, запропонованих науковцями, охарактеризувати її основні різновиди; - репрезентувати особливості жанрової специфіки кожного жанру; - проаналізувати функціональні особливості малої прози. Об’єктом дослідження жанрову систему малої прози. Предмет дослідження – особливості жанрової системи й функціональних характеристик малої прози. Теоретико-методологічну основу роботи складають праці А. Юриняка, В. Звиняцьковського, В. Фащенка, Г. Поспєлова, І. Денисюка, І. Жиленко, І. Франка, М. Бахтіна, Н. Калениченко, Н. Романишиної, Н. Тамарченка, О. Бровко, Ю. Коваліва та ін. Методи дослідження. Для досягнення мети і вирішення поставлених завдань застосовуються загальнонаукові методи (описовий, аналіз, синтез). За допомогою порівняльно-історичного методу аналізуються жанрові різновиди малої прози, запропоновані науковцями в різний час, а також особливості інтерпретаційних моделей малих жанрів. Окрім цього, використовуються літературознавчі (історико-культурний, компаративний, герменевтичний) методи дослідження.   РОЗДІЛ 1 ПРОБЛЕМА НАУКОВИХ ІНТЕРПРЕТАЦІЙ ЖАНРОВОЇ СИСТЕМИ МАЛОЇ ПРОЗИ У сучасному літературознавстві ще не вироблено єдиної інтерпретаційної моделі малої прози, зокрема жанрового визначення творів, і системи жанрів загалом, актуальною при цьому залишається проблема теоретичного й інтерпретаційного вивчення жанрів, їхнього місця й ролі в структурі родово-жанрової парадигми малої прози. Так, за переконанням О. Галича, до малих належать такі жанри: новела, оповідання, есе, нарис, фейлетон, памфлет, міф, легенду, притча, казка [6, с. 261], а натомість, А. Ткаченко до малих жанрів відносить оповідання і новелу [21, с. 84-85]. Однак такі дослідники, як Н. Тамарченко, С. Бройтман, В. Тюпа вважають, що новела, оповідання і повість є середніми жанрами епосу [20, с. 387-388]. За твердженням Ф. Білецького, новела оповідання й нарис є малими епічними жанрами [3, с. 4]. Н. Тамарченко не погоджується з традиційною класифікацією жанрів: «Порівнюючи властивості і структури великої і малої епіки в такому уточненому розумінні їх жанрового складу, неважко помітити, що вони є суперечливими» [20, с. 40]. Відтак, учений запропонував нову класифікацію жанрів, відповідно до якої новела й оповідання є середніми епічними формами. Н. Тамарченко доводить свою думку тим, що існують такі жанри, як анекдот, притча й байка, які варто вважати малими епічними формами. Як бачимо, така класифікація суперечить усталеній концепції родово-жанрового поділу. На нашу думку, варто погодитися з авторами «Літературознавчої енциклопедії», за переконанням яких до малої прози належать такі жанри, як новела, акварель, етюд, фрагмент, ескіз, оповідання [15, с. 129]. Однак основи наукового вивчення малої прози були закладені І. Денисюком у праці «Розвиток української малої прози XIX – початку XX ст.» [8]. Дослідник здійснив ґрунтовне дослідження основних жанрів малої прози, розробив її періодизацію. Відтак, І. Денисюк зазначав, що «є підстави виділити як самостійні жанри оповідання, новелу, а також фрагмент як об’єднуючий жанр прози, що її І. Франко назвав фрагментарною (різновиди – етюд, ескіз (шкіц), образок (акварель), белетристичний нарис, поезія в прозі)» [8, с. 26]. Водночас І. Денисюк акцентує увагу на тому, що будь-який жанр не виникає в певний період розвитку літератури, а натомість, «як історично сформований синтез істотних властивостей змісту і форми ряду творів у певному їх структурному типі є відносною сталістю, здатною до постійного оновлення…» [8, с. 6] З огляду на це, за переконанням І. Денисюка, джерелом жанрів малої прози є фольклор, насамперед жанри анекдоту й народної новели. Більше того, науковець наголошує на олітературненні фольклорних сюжетів і мотивів, які осучаснювалися й трансформувалися в прозові форми красного письменства. На думку дослідника, у розвитку малої прози варто виокремити два етапи: фольклоризму і фазу соціологічного оповідання й суспільно-психологічної студії. На цьому, зокрема, наголошує і Ц. Тодоров, який зазначає, що новий жанр завжди є «трансформацією одного чи кількох старих жанрів: через інверсію, через переміщення, через комбінування» [22, с. 24]. На нашу думку, дуже влучним з цього приводу є визначення жанру М. Бахтіна, а також Н. Бернадської. Відтак, М. Бахтін пише, що «літературний жанр за своєю природою відбиває найстійкіші, «віковічні» тенденції розвитку літератури… Жанр завжди той і не той, завжди старий і новий водночас. Жанр відроджується й оновлюється на кожному новому етапі розвитку літератури і в кожному індивідуальному творі даного жанру. У цьому життя жанру. Тому й архаїка, що зберігається в жанрі, не мертва, а вічно жива, тобто здатна до оновлення архаїка. Жанр – представник творчої пам’яті у процесі літературного розвитку. Саме тому жанр і здатен забезпечити єдність і неперервність цього розвитку» [1, с. 141-142]. Прихильною до зазначеної є думка Н. Бернадської, яка стверджує, що «жанр зберігає традицію, естетичний досвід попередніх епох і створює умови для художнього розвитку; водночас жанрові параметри твору зазнають переосмислення, здобувають значну свободу в моделюванні світу» [2, с. 5]. Отже, розглянемо основні жанри малої прози та проаналізуємо особливості їхньої теоретичної інтерпретації науковцями. РОЗДІЛ 2. ЖАНРОВА СИСТЕМА ТА ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ МАЛОЇ ПРОЗИ У сучасному літературознавстві немає єдиного визначення жанрів малої прози, адже кожний дослідник по-своєму подає власну інтерпретацію кожного з них, апелюючи до різних художньо-концептуальних принципів і стильових особливостей творів. Окрім того, не вироблено єдиного критерію в класифікації жанрів малої прози.