Протагоніст і антагоніст у творі «Наталка Полтавка» (ID:704154)

ВСТУП І. Франко зазначав, що українське письменство, починаючи з І. Котляревського, «стає чимраз ближче до реального життя, чимраз відповідніше до його потреб. І мовою, і способом вислову воно наближається чимраз більше до живого народу, обхоплює всі його верстви, входить чимраз глибше в душу народну, двигає думку, піднімає ідеали, збільшує засоби духовної сили для боротьби за ті ідеали» [3, с. 7]. Тенденція наближення літератури до народного життя, її дійова просвітительська активність є органічно властивою особливістю суспільно-естетичних поглядів І. Котляревського й досить виразно й прозоро пронизує всю ідейно-художню змістовність «Наталки Полтавки». Зокрема, у цій п’єсі І. Котляревський дав спробу зображення типових народних характерів уже в новій манері, звільнившись від комічно-бурлескного тону в освітленні народного життя. Д. Чижевський писав, що ця п’єса мала певне ідеологічне забарвлення: «Це забарвлення – типовий для Котляревського просвічений гуманізм. Чеснота та добро перемагають усі перешкоди, хоч перешкоди тут і не такі великі. Герої Котляревського м’якосердні та чутливі…» [4] «Наталка Полтавка» створена І. Котляревським для потреб Полтавського театру 1819 р., коли драматург, перебуваючи на посаді директора Полтавського театру, усвідомлював необхідність саме такого твору для репертуару театру. Варто зазначити, що свій твір письменник назвав «оперой малороссийской в двух действиях», означивши його як жанр, в якому висловлювання-монологи героїв поєднуються зі співом. Саме це надає творові особливого емоційного піднесення і, водночас, акцентує на етнохарактеристиці подій і персонажів. На думку А. Шамрая, жанрові і стилістичні прикмети п’єс І. Котляревського загалом, і «Наталки Полтавки» зокрема, дають деякі підстави зближувати їх з так званими комічними операми, що поширилися в російській літературі в другій половині XVIII ст. [5, с. 4]. Однак, разом із цим, письменник, долаючи схематизм, штучність канонів комічної опери при зображенні селянок, створив героя з народу, показав протиставлення його представникові інших (вищих) суспільних верств, прагнення подолати складні перешкоди на шляху осягання щастя, протистояння двох вікових цензів і перемагання ситуації молодими наперекір волі батьків (змагання поколінь за істину). Конфлікт у творі вибудовується з двох сюжетних ліній: на перешкоді щастю закоханої пари – Наталки та Петра, перша сюжетна лінія – постають перешкоди, що їх уособлює собою Возний – друга сюжетна лінія. Як бачимо, на шляху до щастя молодих стає Возний, а тому його можна розглядати як одного з антагоністів цього твору, а Наталку натомість вважаємо протагоністом. Отже, розглянемо образи Наталки та Возного й спробуємо довести вище наведену думку. ПРОТАГОНІСТ І АНТАГОНІСТ У ТВОРІ «НАТАЛКА ПОЛТАВКА» Насамперед варто зосередити увагу на поясненні понять «протагоніст – антагоніст». Як відомо, протагоністом є головний герой, який грає провідну роль і, як правило, протиставляється антагоністові – персонажу, який відповідно є ворогом головного героя, і перешкоди, які він створює на його шляху, відіграють помітну, або й провідну роль у сюжеті художнього твору. Здебільшого, антагоністи наділені певними негативними рисами й уособлюють ті чи інші вади; їх нерідко увиразнюють якісь особливі, прикметні, гіпертрофовані риси вдачі й зовнішності. Часто колоритна зовнішність чи мова замінюють антагоністам глибину характеру. І. Котляревський людину бачив об’єктивно, саме тому вибудував складну систему характерів, серед яких, як було зазначено вище, можна виокремити протагоніста і антагоніста. «Наталку Полтавку» можна віднести до того типу опер, де головний герой (протагоніст) дисонує з дійсністю, протистоїть їй, змагається з оточенням. Саме Наталка постає як цілком позитивний романтичний образ, в якому втілені найкращі риси народу і який розкривається в діях, учинках, у суперечностях, конфлікті з суспільною мораллю тогочасної дійсності, де мірилом усього є лише матеріальний розрахунок. Не випадково перша зустріч Наталки із глядачем (читачем) починається з пісні, у якій міститься своєрідний ключ до прочитання й образу героїні, і жанрової системи твору. Наталка виявляє цією піснею бажання й намір жити за принципом свободи вияву почуття й свободи вибору в житті. Вона сягає далі за інших героїв, адже постає як людина волі, яка прагне відстояти свою правоту. Більше того, Наталка володіє своєю філософією життя, іншим сприйняттям світу, у неї «вид ясний», що доводить її внутрішню просвітленість. Прикладом є те, що вона не засуджує батька, а прагне розуміння того, що відбулося й говорить, що в нього така доля: «Так йому на роду написано, щоб жити багатим до старості, а умерти бідним; він не виноват». Наталка наділена здатністю любові й знає, що таке любов. Мудрість героїні полягає в тому, що вона, дотримуючись засад любові, не сприймає Возного собі за пару, оскільки розуміє, що його поведінка зумовлюється раціональним світосприйняттям, у той час, як її ставлення до світу ґрунтується на засадах любові. Саме тому між цими героями не відбувається діалогу, антагоніст, утілений в образі Возного, та його погляди на шлюб, і життя загалом, протистоять світлим устремлінням Наталки. Цей герой стає на шляху дівчини до щастя й любові з коханою людиною, позбавляє її права свободи вибору й хоче володіти нею: «…Могу лі – теє-то як його – без отсрочок, волокити, проторов і убитков получити во вічноє і потомственноє владініє тебе – движимоє і недвижимоє імініє для душі моєй – з правом владіти тобою спокойно, безпрекословно і по своєй волі – теє-то як його – розпоряджать…» Окрім цього, ми можемо переконатися, що Возним керує не кохання, адже його почуття перебувають у тіньовій сфері: «…Как вдруг предстал Наталки вид ясний, Как райский крин, душистий, прекрасний; Утробу всю потряс; Кров взволновалась, Душа смішалась; Настал мой час! Настал мой час; і серце все стонеть; Как камень, дух в пучину зол тонеть. Безмірно, ах! Люблю тя, дівицю, Как жадний волк младую ягницю Утіху ти подай Душі смятенной…»