Зразок роботи
ВИСНОВКИ
Після здобуття Україною незалежності система митних органів нашої держави зазнавала значних і доволі частих змін: Державний митний комітет України як перший митний центральний орган незалежної держави створено у 1991 році; та у 1996 році на його базі утворено Державну митну службу України як центральний орган виконавчої влади; через шістнадцять років у 2012 році Держмитслужбу разом з Державною податковою службою України реорганізовано в Міністерство доходів і зборів України, і відтепер митна служба мала юридичний статус департаменту; у 2014 році Міністерство доходів і зборів України було перетворене на Державну фіскальну службу України, в якій митна служба була представлена трьома департаментами; і нарешті остання реорганізація митної служби відбулася у 2019 році шляхом роз’єднання ДФС на Державну податкову службу України та Державну митну службу.
Сучасна Держмитслужба є центральним органом виконавчої влади, її діяльність координується та спрямовується Кабінетом Міністрів України (через Міністра фінансів).
Держмитслужба формує та реалізує державну митну політику, а також державну політику у сфері боротьби з митними правопорушеннями.
Зарубіжний досвід організації митної служби показує, що центральні митні органи можуть мати один із статусів та підпорядкування: в системі міністерства фінансів, економіки або торгівлі, в системі міністерства внутрішніх справ або закордонних справ, в системі або у складі казначейства чи міністерства промислової політики, автономний або спеціальний статус.
В переважній більшості європейських держав митна служба підпорядковується міністерству фінансів.
Важливою особливістю митних служб зарубіжних держав (зокрема європейських) є їх стратегічна направленість на інтеграцію національних митних систем у митні союзи, що значно підвищує ефективність ведення діяльності у зовнішньоекономічній сфері.
Відповідно до положень ст.4 Митного кодексу України митним режимом є система взаємопов’язаних правових норм, яка з метою переміщення товарів (продукції) через митний кордон України визначає митні процедури щодо них, їх правовий статус, умови обкладення митними платежами та податками, а також обумовлюють дозволені можливості використання таких товарів, послуг після проходження митного оформлення.
В Україні законодавчо передбачено 14 видів митних режимів, одним з яких є митний режим вільної митної зони.
Він передбачає, що товари іноземного походження ввозяться на територію держави, де запроваджено ВМЗ, та вивозяться за її межі із звільненням від обкладання митними платежами, а також без застосування заходів нетарифного регулювання у зовнішньоекономічній діяльності. При цьому вітчизняні товари ввозяться на територію ВМЗ із обкладанням митними платежами та застосуванням заходів нетарифного регулювання.
У разі випуску товарів у вільний обіг з митного режиму вільної митної зони, обов’язковою є сплатою митних платежів, а також відсотків, розрахованих як плата за перенесення строків сплати митних платежів (розстрочки або відстрочки).
Застосування митного режиму вільна митна зона регулюється нормами та положеннями глави 21 розділу V Митного кодексу України, а питання експлуатації вільної митної зони врегульовані в главі 62 розділу XV Митного кодексу України.
Фактично вільна митна зона представляє собою спеціально облаштований склад (або територію), який призначений виключно для переробки товарів або виробництва нових товарів та їх зберігання під митним контролем.
Вільні митні зони поділяються на:
• ВМЗ комерційного типу (товари можуть вільно зберігатися без обмеження строків);
• ВМЗ сервісного типу (метою створення є вільна діяльність підприємств з будівництва водних (морських та річкових) і повітряних суден, модернізації та ремонту товарів);
• ВМЗ промислового типу (створюються для переробки товарів або виробництва нових товарів).
Найпоширенішими місцями створення вільних митних зон є пункти пропуску через державний кордон, аеропорти, залізничні станції (розташовані на території підприємств), морські та річкові порти. При цьому вільні митні зони також можуть бути створені у будь-яких інших місцях, де буде забезпечено можливість функціонування митного режиму вільної митної зони.
До операцій, які можуть здійснюватися з товарами, поміщеними у митний режим вільної митної зони та які розміщені на території вільної митної зони комерційного типу, відносяться складські операції, які потрібні для забезпечення збереження цілісності цих товарів (зокрема, переміщення з метою раціонального розміщення, провітрювання, чищення, сушіння, захист від корозії, дезінсекція, інвентаризація), а також операції, які полягають у подрібненні партій, сортуванні чи пакуванні (перепакуванні), маркуванні, навантаженні чи вивантаженні (перевантаженні) тощо.
Держмитслужба встановлює вимоги до облаштування ВМЗ комерційного та сервісного типів, при цьому порядок відкриття та вимоги щодо функціонування ВМЗ промислового типу встановлюються на підставі окремих законів України (для кожної ВМЗ).
Для відкриття ВМЗ майбутній її утримувач (який обов’язково повинен бути резидентом зі статусом юридичної особи або фізичної особи – підприємця, володіти або користуватися територією та/або складом, що можуть бути використані для ВМЗ) повинен отримати дозвіл на відкриття та експлуатацію ВМЗ.
Розміщення товарів у ВМЗ здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між утримувачем ВМЗ та особою, що бажає розмістити товари.
Основні проблемні питання, які виникають під час процесів введення та функціонування вільних митних зон в Україні:
• високий рівень бюрократизації процесів для відкриття ВМЗ комерційного типу;
• законодавчі недоліки – неузгодженість норм Податкового кодексу України та Митного кодексу України в частині врегулювання питання необхідності сплати або звільнення від оподаткування акцизним податком товарів, які переміщуються у ВМЗ та з неї;
• обмеження у розташуванні ВМЗ – на сьогодні ВМЗ комерційного та сервісного типів дозволено створювати лише у пунктах пропуску на державному кордоні України, на територіях аеропортів, залізничних станцій (що належать підприємствам), річкових та морських портів;
• відсутність компенсаційних механізмів за створення і функціонування митних постів;
• неможливість введення ВМЗ промислового типу (які за своєю суттю майже нічим не відрізняються від ВМЗ сервісного типу) не на територіях спеціальних (вільних) економічних зон, яких в Україні на сьогоднішній день немає;
• необхідність сплати відсотки, які нараховуються з дати імпорту товарів (у якості плати за розстрочку / відстрочку) у разі ввезення товарів (продуктів переробки) в Україну з ВМЗ.
Застосування митного режиму вільної митної зони зможе стати перспективним напрямком діяльності лише за умови усунення вищевказаних проблем.
ЗВІТ АНТИПЛАГІАТУ 79%
Магістр