Проблеми стабілізації економічного розвитку України (ID:311158)

РОЗДІЛ 1 СУТНІСТЬ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ 1.1. Поняття та структура економічної системи України Суспільні відносини, що виникають і розвиваються в процесі функціонування суспільства і які пов’язані з виробництвом товарів, з власністю, наданням послуг тощо, утворюють поняття економічної системи суспільства. Ці відносини в своїй сукупності виступають основою, базисом суспільства. Найчастіше економічну систему визначають як сукупність господарських відносин та відповідних їм господарських структур ( інститутів), які притаманні окремому суспільству. Необхідно зауважити, що суспільні відносини, пов’язані з розподілом та споживанням благ, у переважній більшості належать до другої підсистеми суспільства соціальної, однак їх невелика частина входить і в економічну [2, ст. 328]. Конституція України містить чимало приписів, що стосуються економічної системи. Всі вони в своїй сукупності утворюють відповідний конституційно-правовий інститут - конституційні засади економічної системи України. Аналіз змісту та сутності даних приписів дає підстави зробити висновок, що вказаний інститут базується на таких основних принципах: розбудова ринкової економіки; народовладдя; економічна багатоманітність; непорушність права приватної власності; свобода підприємницької діяльності; єдність та прозорість економічного простору; соціальна спрямованість економіки України [26, ст. 126–132]. Важливе значення для функціонування економічної системи України має принцип розбудови ринкової економіки. Дане положення не знайшло свого безпосереднього закріплення в Основному Законі України, але виводиться із його змісту. Конституційні норми, що стосуються економічної системи, дають підстави вважати, що Українська держава підтримує та розвиває принципи ринкової економіки. Із держави, яка безпосередньо керувала народним господарством, за часи Радянського Союзу Україна поступово перетворюється в регулятора (координатора) економічних відносин. Разом із тим держава може реалізовувати деякі елементи державного планування (координування) економічних процесів (як правило, це здійснюється шляхом видання відповідних нормативних актів): - виключно законами встановлюється: бюджет; бюджетна система; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти; - держава може приймати такі важливі для економічної системи підзаконні нормативні акти; Програма діяльності Кабінету Міністрів України; загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України, які приймаються Кабінетом Міністрів України; акти уряду, якими забезпечується проведення фінансової, цінової,інвестиційної та податкової політики та ін. Конституція України визначає основний вектор розвитку економічної системи в нашій державі - це розбудова ринкової економіки з деякими елементами державного планування. Цей принцип відповідає світовому досвіду конституційного регулювання економічних процесів [2, ст. 328]. Наступним принципом, що діє в економічній системі, є принцип народовладдя. Його буквальний зміст міститься у визнанні єдиним джерелом влади в державі народу, що владу народ може реалізовувати як безпосередньо, так і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Щодо економічної системи, то його зміст розкривається дещо в іншій площині, а зокрема - у визнанні народу в цілому та окремого громадянина основними суб’єктами власності на території держави [15, ст. 159]. Важливою засадою конституційно-правового регулювання економічної системи України є принцип економічної багатоманітності. Закріплення в ст. 15 Конституції України цього принципу свідчить про намагання України побудувати економічну систему на засадах свободи підприємництва, рівної конкуренції та відсутності монополізму. Реальне функціонування даної конституційної засади передбачає в першу чергу, рівноправне існування та рівний юридичний захист всіх форм власності, а також засноване на цих формах власності рівноправне існування різних форм господарювання - державного та приватного (підприємництва). В ст. 13 Основного Закону України встановлено, що всі суб’єкти власності є рівними перед законом, тим самим державна та комунальна форми власності позбавляються пріоритетного положення [8, ст. 232]. Наступний принцип, що лежить в основі конституційно-правового регулювання економічної системи України - це принцип непорушності права приватної власності. Він знаходить своє вираження у ст.13 та ст.41 Конституції України. Саме приватна власність є основою і гарантією формування ринкового господарства і становлення розвинутого громадянського суспільства. У відповідності з цими конституційними приписами держава, по-перше, має забезпечувати ефективний та рівний захист прав усіх суб’єктів права власності та господарювання. По-друге, наголошується, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, а право приватної власності визнається непорушним. По-третє, в ст. 41 Основного Закону України чітко передбачаються випадки примусового відчуження об’єктів приватної власності: конфіскація, націоналізація та реквізиція. Очевидним є той факт, що реальна захищеність права власності залежить не тільки від нормативного проголошення такого припису, а й від політичної ситуації в країні, від ефективності роботи судової системи та правоохоронного механізму тощо. Єдність та прозорість економічного простору. Даний принцип передбачає єдину та прогнозовану державну політику в економічній сфері, підтримання державою вільного переміщення товарів, послуг та капіталів як всередині країни, так і з іншими державами. Їх рух не повинен занадто обтяжливо обмежуватися митними бар’єрами. В країні має підтримуватися вільна торгівля та банківська діяльність, без чого економічна інтеграція України у світовий ринок є неможливою [2, ст. 328]. Принцип соціальної спрямованості економіки визначено у ч.4 ст.13 Конституції України. Це означає, що держава має побудувати таку економічну систему, яка б дозволила реалізувати у повній мірі принцип соціальної справедливості - кожен повинен мати можливість користуватися соціально-економічними благами, які існують у державі у відповідності із своїми потребами і можливостями. Держава є відповідальною за забезпечення прожиткового мінімуму [7, ст. 575]. Економіка України в сьогоденні залишається структурно деформованою, характеризується слабкою інноваційністю, примітивізацією технологій виробництва, збереженням сировинної спрямованості випуску та експорту на фоні надмірної залежності від кон’юнктури світових ринків. Структура ВВП України не досить задовольняє потреби розвитку економіки, що можемо прослідкувати з даних таблиці 1.1 [7, ст. 575]. Таблиця 1.1 Структура ВВП України в кінцевому використанні за 2012 -2014 рр. в млн. грн. * № п/п Показник Роки 2012 2013 2014 млн. грн. % млн. грн. % млн. грн. % 1 Валове накопичення 257335 -8,9% 228474 -11,2% 220968 -3,3% 2 Експорт товарів та послуг 717347 +1,3% 681899 -4,9% 770121 +12,9% 3 Імпорт товарів та послуг -835394 +7,2% -805662 -3,6% -834133 +3,5% 4 Номінальний ВВП за рік 1408889 +7,0% 1454931 +3,3% 1566728 7,7% * Джерело: таблиця оформлена за даними Державного комітету статистики України За даними таблиці 1.1, зрозуміло, що номінальний показник Валового внутрішнього продукту України за рік досить не поганий. Імпорт та експорт товарів та послуг коливається, але у 2014 році він позитивно зріс, хоч це не є найкращим показником. Посткризовий розвиток вітчизняної економіки, що здійснюється за умов стагнації зовнішнього попиту та зниження цін на основні товари українського експорту, вимагає радикального вирішення проблеми реструктуризації виробництва. Це потребує подальшого розвитку методичного інструментарію досліджень структурної динаміки на макрорівні з метою визначення кількісних оцінок структурних змін в економіці для обґрунтування структурних перетворень у перспективі. Формування структурної динаміки економіки України за роки економічного зростання та після кризовий період відбувалося під впливом таких основних факторів, як: відновлення позитивної економічної динаміки та кризовий спад виробництва.; низький рівень науково-технологічної та інноваційної активності підприємств, відсутність просування до передусім у секторі великих корпорацій за участю держави, комунальних, транспортних та наших інфраструктурних послуг впровадження лімітних цін за ключовими групами товарів та послуг з поступовим їхнім зниженням; застосування практики державного замовлення з низькими лімітними цінами – з метою впливу на ринкову кон’юнктуру цін; впровадження цінових співставлень у практику антимонопольного регулювання і державного замовлення забезпечення спрямованості грошово-кредитної політики НБУ на зниження відсотка за кредит як складової витрат на виробництво продукції [2, ст. 328]. Згідно з концептуальними положеннями стратегії структурних змін в економіці України з посиленням дії ендогенних факторів розвитку формування прогресивної структури економіки характеризується зміною міжгалузевих пропорцій у напрямі. По-перше, прискореного розвитку видів діяльності, що забезпечують відтворення потужного інноваційно-інвестиційного потенціалу як головного джерела внутрішнього розвитку, по-друге, активізації соціально орієнтованих видів діяльності, що працюють на внутрішній ринок і формують умови продовольчої та економічної безпеки держави, по-третє, зниження питомої ваги галузей із високим рівнем енергомісткості виробництва на користь галузей, що орієнтовані на використання потенціалу енергоефективності; по-четверте, сприяння випуску та експорту продукції з високим рівнем перероблення та доданої вартості [2, ст. 328]. Зазначені структурні диспропорції за роки трансформаційних перетворень не були ослаблені, оскільки внутрішні ціни в умовах збільшення відкритості економіки і орієнтації її на зовнішній попит швидко наближалися до цінових співвідношень світових ринків, тобто поступово набували характеру екзогенної дії. Такі ціни у реальній економічній ситуації не тільки не стимулювали, а й навпаки, в багатьох випадках протидіяли прогресивним змінам структури вітчизняного виробництва, оскільки економіка України з її переважно сировинним, напівфабрикатним випуском та експортом принципово відрізнялася від економік розвинених країн, які лідирували на зарубіжних ринках і активно впливали на цінову ситуацію [26, ст. 54]. Однією з причин надмірного впливу цінового фактора на структурну динаміку є недоліки цінового регулювання за умов, коли цінова політика була орієнтована в основному на обмеження інфляції, передусім у споживчому секторі, до перспективних напрямів структурної політики належить забезпечення спрямованості цінового регулювання на стимулювання інвестиційної привабливості видів діяльності з високим рівнем доданої вартості, передусім спроможних забезпечити підвищення технологічного рівня виробництва [2, ст. 328]. Впровадження зваженої політики регулювання цін при загальній її спрямованості на зниження інфляції має бути орієнтоване на перехід до активної моделі антимонопольного регулювання за допомогою таких заходів, як: обмежувальна цінова політика держави стосовно природних монополій, передусім у секторі великих корпорацій за участю держави, комунальних, транспортних та інших інфраструктурних послуг; застосування практики державного замовлення з низькими лімітними цінами – з метою впливу на ринкову кон’юнктуру цін; забезпечення спрямованості грошово-кредитної політики НБУ на зниження відсотка за кредит як складової витрат на виробництво продукції]. До стратегічних напрямів структурної політики, з огляду на тенденції посилення дисбалансів виробництва і споживання продовольства у світовому господарстві, а також враховуючи вагомий потенціал розвитку аграрного сектора України і в національному, і в глобальному вимірах, слід віднести раціональне використання цього потенціалу з метою забезпечення продовольчої безпеки держави та її позиціонування як одного з провідних світових продуцентів та експортерів продовольства. Доцільно посилити пріоритетність вкладання державних ресурсів у аграрно-продовольчий сектор, орієнтовані на поглиблення переробки сільгосппродукції і випуск продукції кінцевого призначення, а також у галузі машинобудування, що працюють на задоволення потреби агросфери [9, ст. 11]. Отже, світ стрімко змінюється і на заміну вже вирішеним політичним та економічним проблемам приходять нові актуальні питання, дати відповідь на які повинне державне управління у тісному зв’язку з інститутами громадського суспільства. Головна мета управління економікою на даному етапі - це підтримка нових, розумних, доцільних та ефективних методів господарської діяльності обґрунтоване конституційно-правове нормування економічних процесів та певне «придушення» негативних, шкідливих для розвитку суспільства економічних тенденцій. Держава повинна захистити національні економічні інтереси, гарантувати рівні умови для всіх учасників економічних зв’язків, забезпечити стабільність політичної та правової бази, сприяти підвищенню рівня життя населення. 1.2. Суть економічного розвитку України Історичний перехід України від адміністративно-командної моделі економічної системи до ліберальної, соціально-орієнтованої організації економічного життя суспільства охоплює об’єктивну необхідність трансформації економіки. Умови глобалізації та інтенсифікації інтеграційних процесів у світовому економічному просторі спонукають до пошуку нових наукових підходів та визначення концептуальних засад трансформаційних процесів. Сучасні тенденції розвитку економічної системи передбачають необхідність обрання інноваційного шляху їх здійснення, що неможливе без модернізації національного господарства, якісних перетворень структури економіки в цілому і галузей зокрема [9, ст. 11]. Економічна трансформація - це безперервний процес видозмін, серед яких розрізняють разові, дискретні та систематичні. Трансформація у вузькому сенсі (разові та дискретні зміни) - перехідний період (перехідна економіка, трансформаційна економіка «у вузькому розумінні») - обмежений в часі процес, який визначається поворотними подіями в суспільстві, полягає в переході від одного рівноважного стану до іншого. Тоді як трансформація в широкому сенсі (систематичні зміни) - це не обмежений в часі постійний процес перетворень системи, її елементів, зв'язків і відносин між ними [1, ст. 11]. Перехідному стану в економіці приділяють найбільшу увагу. В Україні відбувся перехід до ринкової економіки, до її певної моделі. Визначальним аспектом при характеристиці типу економічної системи є власність на засоби виробництва. Для ринкової економіки та ринкової економічної системи основним, домінуючим типом власності є приватна. Проведення приватизації в Україні - не мета, а засіб підвищення продуктивності праці й ефективності виробництва . Головною метою ринкової трансформації економіки України є: – створення надійного фундаменту зростання добробуту населення; – стимулювання швидкого економічного зростання; – підвищення продуктивності праці; – досягнення світового рівня ефективності використання матеріальних ресурсів через запровадження новітніх технологій; – вироблення достатніх обсягів продукції, яка користується попитом; – забезпечення високої якості товарів та послуг; – створення умов для зростання реальних доходів населення [1, ст. 11]. Аналізуючи стан й перспективи розвитку економічної системи України, слід відзначити, що за роки незалежності не вдалося створити економічну систему, здатну забезпечити прогресивний розвиток країни; процес суверенізації було обмежено здобуттям зовнішніх політичних атрибутів (40% покриття дефіциту державного бюджету припадає на зовнішні джерела); серйозну загрозу для безпеки держави становлять «тінізація» та криміналізація економіки (тіньовий сектор становить до 50% економіки).Серед причин економічної кризи в Україні є відсутність або нерозвиненість багатьох необхідних інститутів (інститут - це порядок, закріплений у формі закону або установи, це створені людьми норми, правила поведінки, які структурують політичні, економічні і соціальні взаємодії), які опосередковують зв’язки між ринком, державою і суспільством. В Україні не сформовано ефективних механізмів взаємодії держави і ринку. Держава неохоче підтримає бізнес, а бізнес здебільшого обходить інтереси держави. Відбувається боротьба груп інтересів. Ці групи отримують можливість прямо впливати на розробку законотворчих і урядових документів. Нині бізнесмени іронізують, що найбільш доходними із існуючих цінних паперів є постанови уряду [2, ст. 328]. Найістотнішою перешкодою на шляху перехідного періоду є відсутність справжньої системи чітко визначених прав на власність, яка є одним із фундаментальних компонентів організаційної інфраструктури ринкової економіки і водночас життєво необхідною умовою виникнення і розвитку нового стабілізуючого сектора класу малого та середнього підприємництва. Для швидкої й ефективної передачі державного майна у приватні руки розроблено нові методи та схеми приватизації [20, ст.116–120]. Отже, економічна трансформація - це безперервний процес видозмін, серед яких розрізняють. Трансформація в широкому сенсі (систематичні зміни) - це не обмежений в часі постійний процес перетворень системи, її елементів, зв'язків і відносин між ними В процесі економічної трансформації в Україні відбувся перехід до ринкової економіки, до її певної моделі. Аналізуючи стан й перспективи розвитку економічної системи України, слід відзначити, що за роки незалежності не вдалося створити економічну систему, здатну забезпечити прогресивний розвиток країни.