Зразок роботи
Останніми роками політичні та соціальні системи набирають багато спільних рис. Ті чи інші складові політичних систем розглядаються за допомогою концепції маркетингу, яка успішно використовується в економіці. Схожими є сегментування ринку, проведення маркетингових досліджень, впровадження комплексу маркетингу за допомогою визначення відповідних життєвих циклів, цінова політика, система маркетинговою комунікації і т.д.
Політична діяльність партій спрямовується на перемогу на виборах та утриманні влади. До методів партійного маркетингу можна віднести партійний брендинг, партійний іміджмейкінг, роботу з зовнішнім середовищем, внутрішньопартійний менеджмент, та виборчий маркетинг. «У 1960 – 1970 роки з'явився новий підхід до вивчення виборчих кампаній: почали орієнтуватися на розробку ефективних технологій їх організації і проведення. Такий підхід одержав назву політичного (виборчого) маркетингу» [9]. Можна говорити про багатогранність партійного маркетингу. Партійні маркетологи проводять різноманітні дослідження для того, щоб «продати політичний продукт». Це дослідження електорального поля, проводять партійний брендинг та ребрендинг, працюють над формуванням партійного іміджу, проводять PR-кампанії. Якщо узагальнити, то можна дійти висновку, що всі ці заходи мають на меті отримання перемоги на виборах. Тому партійний маркетинг часто ототожнюється з електоральним маркетингом.
Існує підхід до розгляду партійного маркетингу згідно з яким політико-партійний маркетинг бере витоки з виборчих кампаній. У зв’язку з цим більшість робіт по цій темі пов’язані з електоральним маркетингом.
А С. Пшизова вважає, що «маркетинг – не просто нова технологія забезпечення демократичного представництва. За маркетингового підходу до політики принципово змінюються взаємовідносини між агентами політичного процесу, і це потребує осмислення у значно ширшому теоретичному контексті» [24].
У 1960 – 1970 роки сформувався ще один підхід до вивчення виборчих кампаній: «почали орієнтуватися на розробку ефективних технологій їх організації і проведення. Такий підхід одержав назву політичного (виборчого) маркетингу» [24].
За А.Ф. Руденко «політико-партійний маркетинг сьогодні – це багатоаспектний процес, який включає у себе все різноманіття взаємодії між політичними партіями та суспільством, виходячи за межі електорального процесу» [25]. Тобто Руденко не зводить партійний маркетинг тільки до електорального процесу. Я вважаю що це твердження є правильним,остільки, як зазначалось раніше, робота політтехнолога не зводиться тільки до контролю за проведенням виборів.
Руденко А. Ф. дає таке визначення партійному маркетингу «Партійний маркетинг – галузь політичного маркетингу, теорія й практика діяльності політичних партій, блоків, рухів у сфері виробництва, просування, розподілу й обміну політичної продукції». Політичний маркетинг в основі має просування та забезпечення попиту на власний товар. Де попит це голоси і підтримка виборців, а товар – політичний лідер та партія. Тому основою політичного маркетингу є, все ж таки, політичні суб’єкти» [16].
У своєму розвитку політичний маркетинг пройшов певні етапи і у сучасній політикомаркетинговій теорії сформувалось дві основні дослідницькі школи «школа трансакцій або менеджеріальна школа (Transactional Marketing Management School of Thought) і школа (партнерських) взаємовідносин (Relationship Marketing/Relational School of Thought) (Henneberg & O’Shaughnessy 2002). Ці школи є антагоністичними» [25]. Тобто можна говорити, що сформувалось два підходи до розуміння значення партійного маркетингу. В основі школи трансакцій лежить вивчення формування, стимулювання, реалізація і оцінка трансакцій. «Логіка товарного маркетингу розглядає виборця як пасивного реципієнта, тому менеджеріальна школа акцентує увагу на стратегії надання захисту та вдосконалення маніпулятивних технологій» [25]. Партійний маркетинг, прихильниками цієї школи, розглядається як маніпулятивний спосіб отримання перемогти на виборах. Люди ж просто потрапляють під ці маніпуляції.
Другий підхід або друга школа, школа взаємовідносин розглядає політичний ринок як мережевну структуру. «Інколи її ще називають школою партнерських відносин, адже вона розширює завдання партії (лідера, держави) по будівництву стабільної системи взаємовигідних відносин зі своїми контрагентами. Якість цих відносин є найважливішим критерієм ефективності діяльності партії, а сторони розглядаються як стратегічні партнери» [24]. Для цієї школи притаманно розглядати зовнішнє середовище діяльності партії.
Є ряд учених які виділяють ще дві школи:комунікаційну та маркетингову.
Магістр