Зразок роботи
У теорії кримінального права під кваліфікуючими ознаками розуміють такі суттєві обставини, передбачені законом, які відзначаються в частині злочинів певного типу та визначають змінений, значно більший рівень суспільної небезпечності вчиненого діяння і впливають на правову кваліфікацію та міру покарання [27, с. 48].
При скоєнні нового правопорушення попередні та поточні судимості становлять складний юридичний факт, що відкриває нові додаткові правові відносини, регулюючи підвищену відповідальність за скоєння нового правопорушення. Судимість має юридичне значення при вчиненні нових правопорушень і також в інших ситуаціях, передбачених законами України (згідно з частиною 2 статті 88 КК України).
При визначенні повторності та рецидиву злочинів та подальшому визнанні їх кваліфікуваними або особливо кваліфікованими ознаками відповідного злочину, правовий стан судимості особи враховується. Важливо зауважити, що сутність правових обмежень для осіб із судимістю не відрізняється за своїм змістом від тих, які визначаються в рамках кримінальної відповідальності, як частина інституту публічного права. [42, с. 86].
Важливо відзначити, що судимість, як правило, сприймається суспільством як негативний показник моральності особи, яка в свою чергу також оточується негативними судженнями як її носій. Можна розглядати судимість і як соціальний показник кримінальної схильності особи, що викликає певні, іноді повністю обгрунтовані стурбованості у свідомості людей.
При розгляді справ суди зазвичай аналізують націленість осіб на вчинення одного, декількох або більше злочинів, строки давності для притягнення до кримінальної відповідальності, наявність судимості і наявність або відсутність процесуальних перешкод для притягнення осіб до кримінальної відповідальності.
Тобто, в діючому Кримінальному кодексі України вже враховано рівень суспільної небезпечності (шкідливості) осіб з однією або кількома судимостями при визначенні покарання за відповідними злочинами. Таким чином, врахування правового статусу судимості для визнання рецидиву та повторного вчинення злочинів (за наявності непозбавленої попередньої судимості) не суперечить принципу non bis in idem (засада римського права, що гласить: ніхто не повинен двічі нести покарання за одне і те саме).
Судимість, в свою чергу, є юридичним інструментом для відокремлення кримінальної відповідальності, спрямованим на обмеження прав, свобод та законних інтересів осіб, які скоїли злочин і щодо яких було винесено законно вирок суду. Ця практика застосовується з метою захисту громадян, їхніх прав і свобод, честі та гідності, громадської безпеки та конституційного ладу України від злочинних посягань осіб з судимістю.
Наслідки неанульованої кримінальної судимості виявляються не лише у випадку вчинення нового (повторного) злочину. Вони виявляються при розгляді різних питань, пов'язаних з кваліфікацією скоєного злочину, призначенням та виконанням покарання, а також при розгляді питання про звільнення від нього, де береться до уваги попередня судимість.
