Зразок роботи
Судимість є правовим наслідком засудження особи вироком суду до кримінального покарання. За своїм змістом вона виражається в такому стані особи, який пов’язаний з певними цивільно-правовими та кримінально-правовими обмеженнями. Саме тому в літературі судимість часто визначають як негативний правовий статус особи. Так, у ч. 3 ст. 76 Конституції України передбачено, що не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена або не знята у встановленому законом порядку. У відповідних законах України встановлено заборону на заняття посади прокурора, судді, виконання функцій адвоката, державного службовця особами, що мають судимість, а також деякі інші правові обмеження.
2. Судимість, і в цьому її важливе соціальне призначення, має своєю метою попередження вчинення нових злочинів як особою, що має судимість, так і іншими особами.
Підставою судимості є наявність обвинувального вироку суду, який набрав законної сили і яким особа засуджується до певного покарання. Тому такими, що не мають судимості, визнаються відповідно до ч. 3 ст. 88 КК:
особи, засуджені вироком суду без призначення покарання;
особи, звільнені від покарання;
особи, що відбули покарання за діяння, злочинність і караність яких виключено законом.
У ч. 4 ст. 88 КК визнано такими, що не мають судимості, також осіб, які були реабілітовані. Реабілітація означає визнання того, що особа була незаконно, несправедливо засуджена, скасування всіх обмежень, позбавлень та поновлення її в усіх громадянських правах і свободах.
3. Відповідно до ч. 2 ст. 88 КК судимість має правове значення у разі вчинення нового злочину, а також в інших випадках, передбачених законами України.
Аналіз норм КК показує, що закон передбачає судимість як таку обставину, з якою пов’язуються найбільш суворі кримінально-правові наслідки для особи, котра, маючи судимість, знову вчинює злочин. Так: а) рецидивом злочинів як найбільш небезпечним видом множинності визнається вчинення нового умисного злочину особою, що має судимість за умисний злочин (ст. 34 КК); б) злочин може бути визнано повторним, якщо судимість за перший злочин не була погашена або знята (ч. 4 ст. 32 КК); в) повторність злочину і рецидив є обставинами, що обтяжують покарання (п. 1 ч. 1 ст. 67 КК); г) судимість, як правило, виключає застосування до особи, що вчинила новий злочин, пільгових інститутів кримінального права, наприклад звільнення від кримінальної відповідальності (статті 45-47 КК); д) у багатьох статтях Особливої частини КК судимість передбачено як кваліфікуючу або особливо кваліфікуючу ознаку. Наприклад, хуліганство буде особливо кваліфікованим, якщо воно вчинене особою, яка має судимість за хуліганство (ч. 3 ст. 296 КК).
Уже цей перелік кримінально-правових обмежень достатньою мірою свідчить про значення інституту судимості в кримінальному праві.
4. Відповідно до ч. 1 ст. 88 КК особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.
Отже, судимість поширюється на: 1) строк відбування покарання; 2) і, крім того, у випадках, передбачених законом, на певний строк після відбуття покарання.
Очевидно, що протягом цього часу особа, яка має судимість, може виправитися, можуть істотно змінитися її життєві умови, поведінка.
Магістр