Зразок роботи
1.1 Поняття, структура, функції та засоби спілкування
Для людини , як соціальної істоти, спілкування являється однією з найважливіших потреб. Особистість формується лише за умови взаємодії з іншими людьми. За допомогою спілкування люди передають один одному знання, інформацію про навколишній світ, культурно-моральні цінності. Без спілкування були б неможливими процеси виховання, навчання та спільної трудової діяльності.
В. Рибалка, за результатами лонгитюдного дослідження, здійснене американськими психологами, різних психологічних характеристик декількох тисяч осіб з дитячого до дорослого віку, прийшов до висновку, що спілкування це найважливіша соціальна і професійна здатність [36].
Спілкування — одне з головних психологічних понять. У психологічній літературі воно має різні значення: обмін думками, почуттями, переживаннями, один із видів людської діяльності, як специфічна соціальна форма інформаційного зв'язку.[22]
У вітчизняній психології спілкування почали досліджувати у 20-30 рр. XX ст. Перші з вітчизняних вчених проблемою спілкування зацікавився В. М. Бехтерєв під час роботою над соціальної рефлексологією. Він писав, що спілкування необхідне як механізм згуртування людей і вимога соціалізації. Вчений відмічав, що чим розмаїтніше і багатоапектніше спілкування особи з оточуючими , тим вдаліше розвивається особистість [18]. В. М. Бехтерєв виокремлював два специфічних видів комунікування: наслідування і навіювання. Під час спілкування з оточуючими, черпається основа для навіювання, між співрозмовниками дякуючи спільній праці прогресує рід взаємної індукції і взаємонавіювання. У впливі однієї людини на іншу під час спілкування В. М. Бехтерєв особливу увагу приділяв несвідомому навіюванню ідей, без необхідності спирання на докази [4]. Він відзначив умови, які є необхідними для ефективності такого навіювання: спільність настрою, направленість на спільну мету, одноідейність. В. М. Бехтерєва дійсно справедливо називають ініціатором розробки проблеми спілкування у вітчизняній психології. В лабораторії вченого було проведено експерименти з вивчення різних сторін проблем, що стосуються процесу спілкування. Він також зауважував, що методи спілкування членів колективу мають залежність від характеристик групи: її розміру, змісту співпраці, ситуації, в якій здійснюється взаємодія [18].
У психологічному словнику, який був укладений А. Петровським та М. Ярошевським, спілкування визначається як «складний, багатоплановий процес встановлення й розвитку контактів між людьми, що породжується потребами у спільній діяльності та включає в себе обмін інформацією, розроблення єдиної стратегії взаємодії, сприймання й розуміння людьми один одного». У словнику, який вийшов під редакцією Б. Мєщєрякова та В. Зінченка, «спілкування — взаємодія двох чи більше людей, яка полягає в обміні між ними інформацією пізнавального та (або) афективно-оцінного характеру».[38, с.8]
Б. Г. Ананьєв наголошував на тому, що найголовнішою ознакою спілкування, як діяльності, є те, що завдяки йому людина формує свої відносини з іншими. М. С. Каган аналізував спілкування як різновид людської діяльності, який має сталу структуру й атрибути [20].
А. Н. Леонтьєв вважає, що «спілкування - визначена сторона діяльності, тому що вона присутня в будь-якій діяльності в якості її елемента» [27, с.21]. Саму ж діяльність можна розглядати як необхідну умову спілкування. Його підхід заслуговує особливого розгляду. А. А. Леонтьєв, виконавши аналіз західних досліджень процесу спілкування, продемонстрував їх головний недолік: визначення комунікації скоріше як повідомлення, а не спілкування. Він вважає, що глибше розуміння комунікації залежить від усвідомленості факту, що комунікація (спілкування ) не лише процес зовнішньої взаємодії особистостей, а і метод внутрішньої організації та внутрішньої еволюції суспільства, при цьому розвиток передбачає безперервну динамічну взаємодія суспільства і особистості. Вчений, посилаючись на К. Маркса, розвиваючи, власні думки говорить про те, що суспільство репродукується в людині і створює людський світ, формує силу знання. Вносити вклад в соціально-історичний досвід і, орієнтуючись на нього, рухатися вперед - точно так само, як людина відтворює суспільство у своїй діяльності і спілкуванні "[27]. Дані міркування лягли в основу соціального підходу в дослідженні спілкування.
В. М. Соковкин говорить про людське спілкування, як діяльність, як взаєморозуміння і як взаємовплив [50].
Л. П. Буєва робить припущення щодо того, що спілкування являється пережитою дійсністю, і конкретизацією міжособистісних відносин. При цьому відносини є змістом процесу, а комунікація - його індивідуалізованим форматом [8].
Комунікацію вважають одним із структурних компонентів спілкування. Семантично «спілкування» і «комунікація» майже збігаються, бо означають «спільність», «з’єднання», «повідомлення».
Комунікація (лат. сommunico - спілкуюсь з кимось) це взаємодія між людьми, під час якої відбувається обмін думками, інформацією, формується ставлення до отриманої інформації, що сприяє взаєморозумінню.[20] Комунікація — це спілкування зі стійкими характеристиками стилю, дистанції, ритуалу, термінології, позицій, ролей.[31]
Враховуючи складність спілкування, необхідно якимось чином позначити його структуру, щоб потім можливим був аналіз кожного елемента.
Можна виконати характеристику структури спілкування методом виділення в ньому трьох пов’язаних між собою сторін:
1. Комунікативної - сторона спілкування, яка уявляє собою своєрідний обмін інформацією між суб’єктами спілкування. Засобами процесу комунікації є різноманітні знакові системи: мова, міміка, інтонації, пози
Магістр