Зразок роботи
Інтерес до майбутнього в сучасну епоху насправді безпрецедентний, прогнозування, або в західній термінології - футурологія, знаходиться в даний час на передньому краї наукових досліджень, займаючи серед них почесне місце.
Сучасне прогнозування соціокультурного розвитку тісно пов'язане з прогресом науки, саме на її основі створюються різноманітні сценарії розвитку, розробляється оцінка ймовірності їх здійснення. Науковий - підхід до аналізу змін в минулому, визначення трендів й можливих результатів змін в сьогоденні і побудова на цій базі альтернативних сценаріїв ймовірних майбутніх змін - все це може сприяти наближенню цих цілей і уникнути можливих кризових ситуацій.
Дослідуючи праці Джорджа Мартіна та власне його феномен, можна припустити, що він ідеально вписався в існуючий світовий дискурс, що наповнений медіа та цікавістю до пост людини.
Завершення епохи «людини читаючої», відзначене ще провидцем М. Макклюеном[49, с. 5-8], Проявилося в тому, що тиражі бестселерів зменшилися: люди вважають за краще не тільки інші «медіа», а й «екранну» версію тексту. В такому культурному контексті гучний успіх книги суперечить всім тенденціям. Мова не про деградацію читання, в певному сенсі ця навичка отримує новий - революційний - виток розвитку. Публікація виявила шляхи подолання видавничих посередників, і «тексти», що реагують буквально на все, стали частиною повсякдення. К. Мартинов доповнює Р. Барта, кажучи про цей процес: «Автор не помер, а переїхав на Facebook» [48, с. 4]. Такі умови суттєво ускладнюють появу нових значущих фігур в літературі.
Однак у Джорджа Мартіна, вийшло не тільки правильно та доречно вписатися в існуючу картину світу, а й запропонувати цьому ж таки світу, новий історичний виток, нову - стару епоху, що перейшла сотні років трансформації, та зараз може дати відповідь : «А що буде далі?».
Гіпотеза дослідження полягає в тому, що Дж. Мартін зміг адаптуватися до нової медійної ситуації, в якій опинився і письменник, і читач. Тобто його успіх частково пов'язаний з адаптацією до нового «медіапростору».
Для визначення традиції, в якій пише Дж. Мартін, будемо спиратися на дискусію з приводу жанрової своєрідності фентезі, деякі підсумки якої (наприклад, в роботах С.Л. Кошелева, О.К. Кулакової, С.Н. Арзуманян, С.С . Галієва) дозволяють намітити кордон фентезі. С.С. Галієв малює панораму зацікавленості у визначенні жанру і намічає основні вектори пошуку саме із специфічних ознак.
Демаркація фентезі відповідає на питання «чим фентезі не є?» і лише обмежує коло авторів, порівнянних з Дж. Мартіном. Попутно виявляються критерії, на основі яких можна побачити схожість деяких творів, а часом і традицій. Таку обережність ми обгрунтовуємо аргументом С.С. Галієва про опору фентезі не на конкретну жанрову традицію, а на своєрідно скоординований набір жанрів. Вважаємо, що такий набір може виявитися варійованим і визначається функціонально навколо загального вектора, спрямованого на «анімістичний ескапізм», запропонований С.С. Галієвим. [20, с. 241-243]
Джордж Мартін, і це прослідковується завжди закономірно, черпає ідеї та авторський стиль і більш ранніх письменників - фантастів. Його схожість с Дж. Толкіном проявляється у схожості світів, героях та архетипам, яким вони відповідають, ну і звісно футуристичною повісткою, з якою вони заявляються до читача.
Магістр