ФІЛОСОФІЯ ЯК ТЕРАПЕВТИЧНИЙ ЗАСІБ: ІСТОРИКО- ФІЛОСОФСЬКИЙ КОНТЕКСТ (ID:501977)

ВСТУП Актуальність теми дослідження. Вибір теми зумовлений розвитком філософських практик та філософського консультування на сучасному етапі. Дане дослідження – це змога поглиблено дослідити та ознайомитися з розвитком філософії як терапевтичного засобу. Науково-теоретичний аспект актуальності визначається недостатністю спеціалізованих філософських досліджень феномену терапії. В сучасній культурі все більше поширюються такі форми практичної філософії як філософія для дітей, філософські консультації, семінари, філософські кафе, які мають на меті звернення, перш за все, до аудиторії непрофесіоналів. Даний напрямок, з однієї сторони, зближує з екзистенціальною терапією, яка відходить до елліністичної «культури себе», а, з іншої сторони, – є самостійним праксисом, який адаптує для сучасності традицію розуміння філософії як мудрості і вправляння у ній з ціллю виховання особистості. Філософія протягом своєї історії неодноразово торкалася проблем, що зараз міцно асоціюються з такою специфічною дисципліною, як психологія. Останнім часом дуже інтенсивною є взаємодія філософії з терапією. У цьому дослідженні ми спробуємо простежити різні модуси та тенденції, що мали місце у співпраці філософії з терапією у філософській думці. Дана проблематика може бути цікавою не тільки у колах філософської академічної спільноти, але й у повсякденному житті окремої людини. Філософська терапія направлена на покращення навичок критичного та логічного мислення, формування культури філософського мислення методами самої філософії. Теоретичною основою нашої роботи є філософські першоджерела Арістотеля, Платона, Сенеки, С.К’єркегора, Л.Вітґенштайна, М.Бубера, М.Хайдеггера, М.Мамардашвілі та інших; результати деяких досліджень даної проблематики – Л.Адо, П.Балашов, А.Потьомкін, Е.Ромек, Л.Газнюк, О.Шевчук, Дж.Петерман, які висвітлюють певні аспекти нашої теми. Важливими джерелами, на які ми спиралися для розкриття сучасного практичного застосування філософії як терапевтичного засобу є праці Г.Ахенбаха, Р.Лахава, Е.Коена, О.Бреніф’є, Л.Маріноффа, Е.Хофмана. Об’єкт дослідження – філософська практика у історико- філософському контексті. Предмет дослідження – філософія як терапевтичний засіб. Мета дослідження – розкриття сутності філософії як терапевтичного засобу через історико-філософську призму та визначення її меж застосування у сучасних філософських практиках. Відповідно до поставленої мети було визначено наступні завдання: - опрацювати літературні джерела; - виокремити основні погляди та думки щодо зв’язку філософії з терапією; - розкрити розвиток філософської терапії у філософській думці; - показати суть сучасного філософського консультування; - обґрунтувати можливість та потенціал застосування філософії як терапевтичного засобу. Методи дослідження. Загальнонаукові методологічні принципи: історизм, системність, об’єктивність, логічне обгрунтування; метод історичної реконструкції, герменевтичний метод, феноменологічний метод, аналіз, узагальнення. Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновків, списку використаних джерел (63 найменування), шести додатків. Загальній обсяг роботи складає 81 сторінку, основний – 61. ВИСНОВКИ Враховуючи результати нашої роботи, можна зробити висновок, що дослідження філософії як терапевтичного засобу є актуальною проблемою та потребує врахування різних аспектів цього феномену, оскільки проявляється в різних модусах та діє за різними тенденціями. Отже, існують різні підходи до трактування зв’язків філософії з терапією, до розуміння сутності філософії як терапевтичного засобу. Щодо зв’язків філософії з терапією, то можна виділити два шляхи їх взаємодії: філософія як інтелектуальна діяльність, яка обґрунтовує терапію (психотерапіяю), тобто визначає її методологію та філософські засади; та філософія як така, що сама може бути терапією. Розглянувши різноманітні підходи до трактування філософії як терапевтичного засобу, ми можемо окреслити основну суть, яка простежується в усіх варіантах: реалізація терапевтичного ефекту філософськими засобами та досягнення цілей, які визначаються цими ж засобами; щодо методів філософсько-терапевтичної практики, то це може бути певна форма діалектичної взаємодії. У філософській думці, згідно нашого дослідження, можна виділити три відмінних позиціонування філософії у терапевтичному ключі, а саме: «духовні вправи» в античності, екзистенціальна терапія та філософія як терапія за Вітґенштайном. Духовні вправи – вид внутрішньої діяльності самосвідомої людини, яка здійснюється інтелектуально і практично, і спрямована на цілісне перетворення власного буття і бачення світу. Терапевтична функція духовних вправ – лікування духу (занепокоєння, пристрасті) і тіла. Справжня філософія в Античності є духовною вправою. Філософські теорії або поставлені безпосередньо на службу духовній практиці, як це відбувається в стоїцизм і епікуреїзмі, або ж беруться дійсно як об'єкти інтелектуальних вправ, тобто практики споглядального життя, яка сама по собі в кінцевому рахунку є ні чим іншим, як духовною вправою. Екзистенціальна терапія використовує філософію як методологію у допомозі людині, здоровій і хворій, більш ширше та глибше зрозуміти своє життя і шляхи його проживання. Для екзистенціальної терапії характерні два найважливіші моменти. По-перше, розуміння людини як буття-в-світі або як безперервного процесу життя. Особливо акцентується зв'язаність людини з різними контекстами свого життя (з світом). Сама терапія спрямована не стільки на зміну особистості, але в більшій мірі на більш глибоке і широке розуміння свого життя. По-друге, екзистенціальна терапія намагається зрозуміти життя людини через аналіз її взаємодії з універсальними екзистенціальними умовами («екзистенціальними даностями»), серед яких найважливішими є «вкинутість» в світ, буття-з-іншими, кінець життя, свобода, її межі та відповідальність за неї, тривога і напруга, час як даний, що включає минуле і майбутнє, сенс і безглуздість. Для Вітґенштайна філософія постає як інтелектуальна терапія, задача якої розплутати лінгвістичні вузли, які є джерелом більшості проблем та непорозумінь, вивільнити свідомість з-під нав’язливих уявлень. Розуміння філософії як терапії несе антиметафізичну спрямованість. Терапевтичне розуміння філософії означає, що вона є діяльністю, яка розплутує лінгвістичні (концептуальні) вузли, так би мовити, без того, щоб самій робити будь-які твердження. Тут аналітичний підхід виявляє певну близькість з сократичним методом. 61 Філософський праксис XX-XXI ст. можна розділити на два напрямки: 1) практична філософія, що акцентує увагу на терапевтичному потенціалі філософського знання; 2) філософствування у власному розумінні слова, що спонукає до ведення правильного способу життя тільки засобами самої філософії. Серед відмінних рис практичної філософії можна назвати такі: 1) прикладні форми неформального характеру (консультування, кафе і т.п.); 2) метою є вирішення екзистенційних проблем і духовно-інтелектуальний розвиток особистості, але не формування філософського типу особистості (філософа-професіонала, філософа-мудреця); 3) можливість комерціалізації практичного філософствування. Даний напрямок філософського праксису може бути корисним для сучасного соціуму, що потребує вирішення різних конфліктів і кризових ситуацій. Філософію як терапевтичний засіб розглядають школи філософського консультування, представниками яких є Герд Ахенбах, Лу Марінофф, Ран Лахав, Еліот Коен та Самюель Зінайч, Оскар Бреніф'є та інші, які спрямовані по аналогії з психотерапією на поліпшення екзистенціальної складової людської особистості. Ми можемо говорити про три етапи, а одночасно і вимоги філософської терапії з точки зору методу діалектичної взаємодії. Насамперед, співрозмовники мають визначити і розуміти свої наявні вірування та переконання, й повинні припускати можливу хибність своїх переконань тоді розпочинається бесіда. На другому етапі наявні переконання піддаються сумніву і, при виявлені їхньої помилковості, відкидаються. На останньому етапі учасник бесіди має побачити шлях до нового способу розуміння речей і який, у свою чергу, буде кращим від попереднього, хоча би на один крок. Для будь-якої філософської терапії є необхідним постановка обґрунтованих філософських цілей та філософських засобів їх досягнення. Логічна терапія є одним із прикладів філософського терапевтичного консультування. Базою для проведення логічної терапії є робота з емоційними судженнями, поведінковими судженнями та будування відповідно до цих суджень шаблонів їх подолання; терапія в рамках цих шаблонів веде до спростування помилкових суджень; кардинальні помилки, яким протистоять позитивні чесноти; практичний силогізм. Сам процес логічної терапії складається з шести кроків. Один крок логічно переходить до іншого. Коли ви знайдете судження, ви зможете знайти помилковість, спростувати це, замінити помилковість своєю керівною чеснотою, знайти філософію, яка вказує на найвигідніший шлях до даної чесноти і, нарешті, створити план дій, який допоможе втілити вашу філософію в життя. Таким чином, дослідивши філософію як терапевтичний засіб у історико- філософському контексті, ми можемо говорити про можливість існування філософії як терапевтичного засобу та реальну її практичність у сучасних філософських практиках. СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ 1. Адо П. Духовные упражнения и античная философия / Пьер Адо. – Санкт-Петербург: Коло, 2005. – 448 с. – (Катарсис) 2. Адо П. Философия как способ жить: Беседы с Жанн и Карлие и Арнольдом И. Дэвидсоном / Пер . с франц. В. А. Воробьёва . - М.; СПб.: Изд- во «Степной ветер»; ИД «Коло», 2005. - 288 с. 3. Аристотель. Никомахова этика // Аристотель / Сочинения: в 4-х томах / Пер. с древнегреч.; общ. Ред. А.И. Доватура. М.: Мысль, 1983. С. 53- 293. 4. Ахенбах Г. Основное правило философской практики [Електронний ресурс] / Герд Б. Ахенбах // СОЦИУМ И ВЛАСТЬ. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: https://cyberleninka.ru/article/n/osnovnoe-pravilo- filosofskoy-praktiki. 5. Балашов Л.Е. Практическая философия или софология/Л.Е. Балашов-М., – 2007.-574 с. 6. Беседы Эпиктета [Електронний ресурс] Режим доступу до ресурсу: https://www.e-reading.club/book.php?book=90268. 7. Богданова В. О. Философская практика одиночества: экзистенциальное расширение границ сознания // Философская мысль. 2017. No 10. С. 126-138. 8. Борисов С. В. Философская практика и экзистенциальная психотерапия: точки соприкосновения//Случевские чтения: феноменология и экзистенциальная психотерапия. СПб. : Коста, 2016. С. 88-102. 9. Бренифье О. На семинарах необходимо задавать ритм мышления // Event-Марке-тинг. 2013. No 3. С. 218-223.