Зразок роботи
Невід’ємним компонентом освітнього процесу є діагностика, за допомогою якої визначається досягнення поставлених цілей. Без діагностики неможливо ефективне керування дидактичним процесом. Діагностика -це точне визначення результатів дидактичного процесу.
У поняття «діагностика» вкладається більше широкий і глибокий зміст, чим у поняття «перевірка знань, умінь і навичок» тих, яких навчають,. Останнє лише констатує результати, не пояснюючи їхнього походження. Тоді як діагностування розглядає результати з урахуванням способів їхнього досягнення, виявляє тенденції, динаміку дидактичного процесу.
Функціонування системи педагогічної діагностики у вузі містить два основних аспекти: діагностування навчання та способи діагностування. Ці аспекти й визначають складені елементи змісту системи педагогічної діагностики у вузі. З позицій системно-структурного підходу система педагогічної діагностики у вузі - це багатокомпонентна система із численними внутрішніми й зовнішніми зв’язками. Вивчення й аналіз цих зв’язків є основою змісту раціональної організації діагностики якості підготовки фахівця на кожному етапі.
У той же час положення й висновки наукових досліджень останнього років свідчать про те, що педагогічна діагностика як аналітико-оцінна діяльність здатна надати інформацію, необхідну для прийняття ефективних управлінських рішень, що забезпечують розвиток освітнього процесу в навчальному закладі будь-якого рівня. Однак це можливо лише в тому випадку, якщо вона розташовує сучасним, технологічним інструментарієм і ефективною методикою, здатних гарантувати якість і своєчасність отриманої інформації [3].
У цьому зв’язку, напрямок нашого дослідження був обраний відповідно до необхідності дозволу ряду протиріч:
— між потребою в збільшенні обсягу інформації про рівень навченості й вихованості студентів, розширення спектра первинної інформації про стан освітнього процесу й складністю її збору, обробки й аналізу, що вимагають значних тимчасових витрат;
— між потребою в одержанні результатів контрольно-діагностичних досліджень із метою підвищення оперативності коригувальних впливів і невідповідності традиційних форм перевірки й контролю сучасним вимогам до рівня діагностики;
між необхідністю введення в освітню практику особистісно — орієнтованого навчання й відсутністю реальних механізмів збору необхідної діагностичної інформації з метою прийняття адекватних педагогічних рішень.
Підвищення ефективності освітнього процесу можливо сьогодні лише за умови дозволу цих протиріч. Це вимагає переосмислення багатьох ланок освітнього ланцюга, і в їхньому числі — удосконалювання організації освітнього процесу, що, на наш погляд, неможливо без координуючої дії системи педагогічної діагностики.
Діагностика включає контроль, перевірку, оцінювання (оцінка), нагромадження статистичних даних, їхній аналіз, виявлення динаміки, тенденцій, прогнозування дидактичного процесу [4].
Важливим компонентом діагностування є контроль. Контроль — це спостереження за процесом засвоєння знань, умінь і навичок. Складовою частиною контролю є перевірка. Перевірка — система дій і операцій для контролю за засвоєнням знань, умінь і навичок.
По своїй суті контроль забезпечує встановлення зворотного зв’язка, тобто одержання відомостей про результат навчальної діяльності тих, яких навчають,. Навчальний з’ясовує, які, у якому обсязі знання засвоїв той, якого навчають,, чи готовий він до сприйняття нової інформації. Він одержує також відомості про характер самостійної навчальної діяльності того, якого навчають. Контроль також показує рівень студента, наскільки його власна робота була плідною, чи вдало він використовував можливості педагогічного процесу в навчальних цілях.
Під час контролю одержує інформацію про свою навчальну діяльність і й той, кого навчають. Це допомагає йому зрозуміти, яких успіхів він домігся в засвоєнні знань, а також побачити пробіли й недоліки в них. Постійний контроль дисциплінує студентів, привчає до певного ритму, розвиває вольові якості.
Проведений аналіз стану освітньої практики показав, що оптимізація навчально-виховного процесу у вищій школі, реалізація принципів персоніфікації й професіоналізації неможлива без організації системи педагогічної діагностики, що відслідковує динаміку розвитку професійно-значимих якостей студентів і що дозволяє проектувати навчально-виховну роботу відповідно до рівня розвитку особистості студентів і їхніх можливостей.
Крім того, система педагогічної діагностики навченості й комплексний характер підсумкової атестації сприяє створенню умов, що стимулюють систематичну підготовку студентів до занять і скорочення перевантажень під час сесії, а також зменшенню частки випадкових факторів при виставлянні підсумкової оцінки [5].
У той же час, педагоги, особливо технічних дисциплін, використовують невеликий арсенал діагностичних методик у зв’язку з недостатньою оснащеністю методичними матеріалами по педагогічній діагностиці й недостатній підготовці до проведення педагогічної діагностики самостійно. В освітній практиці більшою мірою використовується діагностика навчання й практично не проводиться діагностика особистісних якостей студентів.
Як наслідок цього, студенти недостатньо орієнтовані в динаміку розвитку особистісних властивостей. У результаті в процесі професійної підготовки слабко використовуються такі діючі фактори, як усвідомленість навчання й самовиховання, не відбувається актуалізація навчальних і професійних мотивів.
Магістр