Зразок роботи
Художня мова прозового чи віршового тексту завжди дозволяє краще
зрозуміти твір як явище мистецтва, розкрити його ідейний зміст, усвідомити
функціональну доцільність та єдність усіх засобів образного вираження.
Своєрідність в інтерпретації реальної дійсності, образність, естетичність
художнього мовлення неодноразово робить тексти художньої літератури
предметом детального аналізу мовознавців і філологів. Художня проза в найбільш
повному вигляді відображає всі основні лексичні, синтаксичні та морфологічні
особливості мови. Індивідуально-авторський стиль включає сукупність мовно-
виражальних засобів, які вирізняють мову окремого письменника з-поміж інших,
він залежить від творчої індивідуальності автора, його світосприймання та
світовідчуття, ставлення до явищ навколишньої дійсності. Хоч письменник
використовує загальновживану мову, проте його індивідуальне світосприймання,
психологія мовотворчості зумовлюють витворення особливого мовленнєвого
світу. Над проблемою вивчення індивідуального стилю письменника працювали
В. Виноградов, А. Федоров, Б.Томашевський, Р. Будагов, Л. Тимофеєв,
А. Ревякін, А. Докусов, Г. Поспелов, Ю. Бондарев, Т. Бугайко, Є. Пасічник,
С.Єрмоленко, Л. Ставицька, Н. Сологуб, Н. Волошина та ін.
Яскравим прикладом дослідження образних засобів індивідуально-
авторського стилю художнього мовлення крізь призму фразеологізмів, метафор та
порівняльних зворотів є творчість М. Матіос. Специфіка художнього мовлення
М. Матіос зумовлена її індивідуальними особливостями, з-поміж яких основними
є говіркова приналежність, час написання творів та цільова аудиторія, загальні
феміністичні світоглядні орієнтири та інші екстралінгвальні чинники.
Письменниця намагається зберегти всю силу, гостроту, влучність народних
виразів, а водночас, рельєфно, пластично й чітко змалювати персонажів,
умови їхнього життя, епоху та місце подій. З іншого боку, через особливе
вживання народних виразів з метою викликати сміх, створити іронічний ефект
авторка нерідко загострює їх семантично. Висока майстерність письменниці значною мірою залежить від знання специфіки емоційно-оцінних слів, стійких
словосполучень, їх національної своєрідності, від уміння творчо
переосмислювати звичні усталені вислови, відчувати і передавати засобами
української мови, особливе світосприйняття. Влучно дібрані і майстерно
використані загальновживані фразеологізми, метафори, порівняльні звороти
допомагають авторці висміяти та засудити різні людські вади, піддати критиці
негативні соціальні явища, відтворити особливості розмовного мовлення.