Зразок роботи
РОЗДІЛ 1. Теоретичні проблеми дослідження соціолектів у мовознавстві
1.1. Понятійний обсяг терміна «соціолект»
Наша мова – це багатогранне і нестабільне явище. Тому, очевидно, що
основним завданням будь-якого словесника є вивчення всіх її аспектів. Окрім
літературної мови, у суспільстві існує неофіційне, невимушене мовлення, яким
спілкується більша частина населення і яке залишило свій слід у всіх сферах
людського життя. У XXI ст. в умовах свободи слова суспільству стало
можливим вільне вивчення обсценної (ненормативної) лексики, соціолектів,
включно з арго, жаргоном, сленгом. За словами Л. Клепуць: «В останні роки
табу на вживання ненормативної лексики перейшло з соціокультурного на
інший рівень – індивідуальний, відбулася зміна ― зовнішнього цензора на
«внутрішнього», тобто цензора в собі. Автор тепер для себе встановлює рамки
нормативності і межі дозволеного друкованого слова»
1 Ненормативна лексика
стала невід’ємним елементом творчості деяких письменників-постмодерністів,
можна сказати, навіть стилем.
Здебільшого, соціолектами вважають лексику обмеженого вживання, яка
переважно функціонує у певних групах територіальної чи професійної
спільності. «Лексика обмеженого вживання не має загального поширення і
функціонує у вузькому середовищі носіїв мови, зв’язаних між собою
територіальною, професійною чи будь-якою іншою спільністю. У складі
лексики обмеженого вжитку виділяють дві групи слів – територіальні й
соціальні діалектизми, кожна з яких у свою чергу включає у себе ряд вужчих
підгруп.»
2
У контексті роботи розглядатимемо лише соціальні діалекти та їхні
підгрупи.
1
Клепуць Л. Естетика художнього слова і соціокультурні табу // Вісник Львівського університету. Серія
філологічна. – 2009. – Вип.46, ч. 1. – С.156
2
Сучасна українська літературна мова. Лексика і фразеологія за заг. ред. І. К. Білодіда. – Київ: Наук. думка,
1973. – С.180
7
Як стверджують науковці, термін «соціолект» виник відносно недавно –
у другій половині XX ст. Хоча саме виникнення соціальних діалектизмів у
мовленні з’являється, очевидно, тоді, коли починає відбуватися соціальнопрофесійна диференціація суспільства, що й спричиняє появу соціальних
діалектів. Сам термін складається з двох частин : «соціо» - вказує на
відношення до суспільства і «діалект» - наріччя.
Отже, соціолект, або соціальний діалект – це мова, якою розмовляє
певна соціальна група, соціальний прошарок або яка переважає всередині
певної субкультури.3 Це лексика обмеженого вживання. Вона характеризується
специфікою у формуванні, доборі й використанні певної частини лексикофразеологічних, а іноді й фонетичних, морфологічних та синтаксичних мовних
засобів.
До соціальних діалектів належать арго, жаргон, сленг і просторіччя.
В україністиці соціолект визначають, як «відгалуження
загальнонародної мови, уживане в середовищі окремих соціальних,
професійних, вікових та інших груп населення. Характеризується
специфічними особливостями у формуванні, доборі й використанні певної
частини лексичних та фразеологічних засобів (у граматичні структурі такі
особливості не спостерігаються). […] Диференціація у користуванні
лексичними засобами мови залежить від загальноосвітнього рівня: носіїв мови,
їх суспільного становища, роду занять, кола інтересів, середовища, до якого
належить носій мови і т. ін. Чинники, які зумовлюють соціально-діалектну
диференціацію мови, настільки різноманітні, що їх не завжди можна визначити.
До того ж нерідко вони діють одночасно, що призводить до інтеграції різних
соціально-діал. відгалужень від загальнонар. мови. […] Серед різновидів
соціальних діалектів звичайно виділяють професійні і групові жаргони, арго,
3
Зірка В. В. Функції соціолектів у сучасному медійному дискурсі: питання перекладу / В. В. Зірка, Н. В. Зінукова
// Лінгвістика ХХІ століття. - 2014. - 2014. - С. 54
8
різновиди таємних засобів спілкування. Явища диференціації мови з ширшою
соціальною базою характеризуються як просторіччя або сленг.»
4
Численність різних професійних груп та соціальних прошарків у
суспільстві, різноманітність факторів, які зумовлюють соціальне розшарування
лексичного складу мови, створює певні труднощі з класифікацією явищ
соціальної диференціації мови.
Л. Ставицька, досліджуючи соціальну діалектологію, розглядає
динаміку соціолектів української мови впродовж ХIХ ст. – початку ХХI ст.
5
Дослідниця трактує основні соціолекти як лінгвальні феномени, що
структурують відповідні мовні картини світу й унаочнюють когнітивні
механізми пізнання цього світу й людини певним соціумом6
. Л. Ставицька
пропонує хронологію появи досліджень, присвячених арго й жаргонам
української мови, та фіксує їхній основний зміст. Науковець скрупульозно
показує історію вивчення жаргону, указуючи на перші згадки про жаргон
молодих людей уже з 2-ї половини 19 ст.7 Л. Ставицька констатує, що в Україні
чітко виділяють дві мовні стихії побутування кримінального жаргону як
наслідок політично-адміністративної приналежності від 1772 р.:
1) західноукраїнський кримінальний жаргон, тісно пов'язаний з польським,
чеським та німецько-їдиш;
2) кримінальний жаргон Центральної та Східної України, пов'язаний із
відповідним жаргоном російських міст чи Сибіру.»
8
4
Винник В.О. «Соціальний діалект»/ Українська мова: Енциклопедія [Електронний ресурс]. – К. : Українська
енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2000. – С.146
5
Бойко М. Ю. Л.О. Ставицька про історію дослідження арго, жаргону та сленгу *Текст+ / М. Ю. Бойко // Система і
структура східнослов'янських мов : Збірник наукових праць / М-во освіти і науки України, Нац. пед. ун-т ім. М.П.
Драгоманова. - К. : Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2014. - Вип. 7. - С. 34
6
Там само – С. 34
7
Там само – С. 36
8
Там само – С. 37
9
На українському мовному грунті молодіжний жаргон 1920-х рр. активно
вивчав О. Горбач. Однією із найвідоміших його праць, присвячених арго, є
монографія «Арго в Україні». О. Горбача хвилювала власне діалектологічна
проблематика, а саме: жаргонізми різних соціальних прошарків окремих
регіонів України перебували в центрі уваги вченого:
9
«Саме на фіксації цього
злодійського жаргону, який мав вплив на нижчі соціальні верстви,
сконцентрувався О. Горбач у своїй праці.»
10 У результаті опрацювання
спеціально потрібної літератури, йому вдалося виокремити та зібрати арго
людей деяких професій, арґо злодіїв, тюремників, каторжан та вуличників. Він
зміг вдало скласифікувати арґо на професійні, на арґо злодіїв, тюремників,
каторжан та вуличників (яких важко зарахувати до певної професії) та на
студентські і школярські арго.11 У монографії він опрацьовував питання
походження арго, дослідив функціонування арґо в Україні у ХХ ст. (що є
важливим теоретичним здобутком), провів етимологічний аналіз арґотизмів.
12
О. Горбач послуговується терміном «арґо» в сучасному його значенні –
«штучно створювана умовна говірка якої-небудь вузької замкненої соціяльної
або професійної групи, не зрозуміла для сторонніх»»
13
Магістр