Зразок роботи
2. Поняття про Священне Передання у Протестантизмі.
Перш, ніж вести мову про розуміння Священного Передання в протестантських конфесіях християнства, слід виокремити історичний і соціальний контекст їх виникнення. Адже, на відміну від інших християнських конфесій, протестантизм як релігійний напрям, явище відносно нове. Тому, дана конфесія християнства не може безпосередньо опертись у своїй ґенезі на Апостольську традицію. Також, в соціально-політичному контексті, протестантизм виник як реакція на зловживання в Римо-Католицькій церкві і посилення її політичного значення в Західній Європі наприкінці Середньовіччя. Таким чином, політичний і соціальний протест проти Католицької церкви, виразився у формулюванні богословських догматів, які б повністю заперечували богословську традицію католицизму. Саме цим можна пояснити особливість релігійного учення протестантизму, в тому числі його розуміння Священного Передання [15. с. 499-500].
Іншу особливість Протестантизму як релігійного напрямку підкреслює навіть світська наука, зокрема філософія і релігієзнавство. Вона полягає у тому, що, говорячи про цей напрямок християнства, важко окреслити його узагальнені погляди на те чи інше питання, адже він складається з багатьох так званих «церков» і просто сект, які часто висловлюють суперечливі, часто протилежні погляди на те чи інше питання [25. с.640]. Однак, порівняльне богослов’я, як наукова дисципліна виділяє наступні основні узагальнені постулати протестантської віри:
1. Заперечення основних Таїнств Господніх. Прийняття тільки деяких з них, або окремих їх елементів.
2. Визнання Священного Писання як єдиного авторитету в питаннях віри
3. Заперечення авторитету Апостольської Церкви. Учення про так звану «таємну церкву».
4. Визнання віри як єдиного джерела спасіння.
5. Заперечення шанування ікон і не дотримання літургійної традиції [18 с.60-64].
Однак, в рамках порівняльного богослов’я як наукової дисципліни, існує своя методологія виявлення особливостей Протестантизму як релігійного напрямку. Вона полягає не в механічному порівнянні догматів, обрядів чи інших елементів Священного Передання Адже, порівняльний аналіз розуміння різних елементів Священного Передання протестантизму і інших християнських конфесій, часто немає сенсу. Адже, в рамках протестантської конфесії існує десятки і сотні різноманітних церков, організацій і сект, які не рідко, сповідують суперечливі вчення. Тому, очевидно, аналіз протестантського погляду на Священне Передання слід обмежити трьома найпоширенішими і загальновизнаними напрямками протестантизму: лютеранством, кальвінізмом, англіканством. Однак, навіть серед них існують суттєві відмінності у баченні того чи іншого елементу Передання, зокрема що до ставлення до ікон і загалом, зображень Господа, Богоматері і святих. Тому, слід сформулювати загальний погляд протестантизму на Священне Передання, визначити джерело цих поглядів, а також показати їхню внутрішню суперечливість. Схожа позиція є досить поширеною серед науковців богословів. Зокрема, Протоієрей Митрофан Зноско-Боровскій вбачає основну помилку протестантського богослов’я у тому, що воно заперечило саму суть Священного Передання. Усі інші догмати протестантів виходять із цього заперечення [19. с.68]. Адже, як зазначалось вище, Священне Передання включає в себе усі аспекти життя Церкви. Заперечивши його, протестантське вчення заперечило усі його складові елементи, від догматів віри, до авторитету самої Апостольської Церкви. Звідси, цілком зрозуміла надзвичайна різноманітність протестантських релігійних напрямків. Тому що, заперечивши авторитет Передання і Церкви, протестантизм утратив традицію Апостольської Церкви. А без неї, тлумачення Священного Писання стає абсолютно самовільним і безконтрольним, залежним від соціально-економічних, політичних і культурних особливостей епохи. Таку залежність підтверджує світська наука, пов’язуючи виникнення тієї чи іншої течії протестантизму із історичними умовами [26. с.89-93].
Заперечення протестантами Священного Передання ґрунтується, в першу чергу, на запереченні його онтологічності і не визнання його як частини Божественного Одкровення. При цьому, вони використовують два типи аргументів. По-перше, в Протестантизмі апріорно пропонується принцип «Sola Scriptura», що означає визнання Священного Писання як єдиного авторитету у питаннях віри. При чому, зазначається первинність Писання відносно Передання. Однак, дослідник Олександр Дворкін зазначає, що Церква бере свій початок безпосередньо від дня П’ятидесятниці і апостольської традиції і, історично, вона перші десятиліття існувала без Євангелія, спираючись на безпосередні спогади і слова апостолів. Цей факт звичайно не применшує важливості Священного Писання, однак він свідчить що Священне Передання було частиною церковного життя від початку існування Апостольської Церкви [1. с.2].
Іншою системою аргументів Протестантизму виступило заперечення існуючої Церкви як Апостольської, а отже – заперечення будь-яких форм Передання, як таких, що не виходять від істинної церкви. Ці аргументи були спрямовані проти продажу індульгенцій, визнання першості папи над Церквою, проти обмеження доступу віруючих до текстів Євангелія. Загалом, можна сказати, що вони спрямовувалися проти викривлень Священного Передання в Римо-католицькій церкві. При цьому, слід зазначити, що протестанти не були знайомі із істинним Священним Переданням Православної Церкви. Тому, їхнє природне заперечення проти відхилень у Переданні і зловживань у католицизмі, виразилося в повному запереченні Священного Передання [22. с.52-53].
Магістр