Зразок роботи
ВИСНОВКИ
Дослідивши превентивні висловлювання в сакральних текстах Біблії, ми дійшли таких висновків.
1. Серед запропонованих науковцями дефініцій превентива найбільш влучним і повним, на нашу думку, є визначення Г. Васильєвої, яка пропонує трактувати превентив як мовленнєву побудову, що адресується співрозмовникові й використовується мовцем у ситуації усвідомлення ним необхідності перешкодити певному перебігу подій на користь, здебільшого, адресата, через свій волевияв щодо виконання / невиконання співрозмовником певної дії (дій), яка може мати для нього негативні наслідки.
2. Створюючи семантичну типологію превентива, яка базується на уявленнях про його синкретичну природу (досить часто у превентивних висловленнях значення застереження поєднується з іншим видом волевияву), Ю. Кленіна керується комунікативно-прагматичним принципом. Сутність останнього полягає в тому, що комунікативні наміри мовця й умови комунікативної ситуації визначають семантичний тип превентивного висловлення. При цьому враховувались такі диференційні ознаки: 1) фактор контролю; 2) фактор зацікавленості; 3) фактор спрямованості застереження; 4) фактор відносин між комунікантами. Г. Васильєва вирішила за доцільне розмежувати психологічний та соціальний аспекти у межах фактору відносин між комунікантами, оскільки це дає можливість більш повно і точно охарактеризувати різновиди превентивних висловлень. Отже, вона характеризує превентивні висловлення за п’ятьма визначальними диференційними ознаками.
3. У результаті дослідження Ю. Кленіна виявила існування 11 синкретичних типів застережувальних конструкцій у російській мові. Натомість, Г. Васильєва визначила кількісний склад семантичних типів превентивних конструкцій в українській мові й уточнила їхні диференційні ознаки. Вона розглянула комунікативно-прагматичні різновиди превентива як мовленнєві акти (МА), що дало їй підстави виділити такі семантичні типи превентивних конструкцій в українській мові: 1) власне застереження (власне превентив); 2) превентив + нагадування; 3) превентив + напучування; 4) превентив + наставляння; 5) превентив + порада; 6) прохання + превентив; 7) вимога + превентив; 8) наказ + превентив; 9) погроза + превентив. Саме підхід української дослідниці ми використали у нашій роботі.
4. Ядерні елементи функціонально-семантичного поля застереження представляють семантичний інваріант – власне застереження, тобто попередження про можливу небезпеку, шкоду від когось або чогось. Морфолого-синтаксичні засоби реалізуються в цілому спектрі лексико-семантичних груп дієслів, що можуть уживатися із превентивною семантикою. Кількість лексем зі значенням остраху й побоювання менш численна, але за їх допомогою утворюються різноманітні структурні моделі.
5. Аналіз фактичного матеріалу в текстах Старого і Нового Завітів дає підстави виділити такі семантичні типи превентивних конструкцій: власне застереження (власне превентив), превентив + нагадування, превентив + напучування, превентив + наставляння, превентив + порада, прохання + превентив, вимога + превентив, наказ + превентив, погроза + превентив. За своєю суттю усі ці різновиди є синкретичними. Навіть у семантиці ядерного типу конструкцій – у власне застереженні – виступають прояви побоювання й попередження. Ми не виділяємо такий тип превентивного МА, як застереження, що супроводжує заборону, оскільки вважаємо, що його семантика перебуває у межах різновидів вимога + застереження, наказ + застереження. Кожен із типів МА застереження характеризується певними диференційними ознаками.
6. Стилістичні функції біблійних превентивів є вельми широкими, оскільки вміщують у собі як власне застереження, так і нагадування, напучування, наставляння, поради, прохання, вимоги, накази та погрози. Нагадування – це примус згадати про кого-, що-небудь. Найчастіше має функцію повторення до попередньо висловленого. Напучування – це надання комусь поради, настанови і т. ін.; навчання чого-небудь; повчання, порада, висловлювання побажання кому-небудь (переважно перед відправленням у дорогу або початком якої-небудь справи). Наставляння – від дієслова наставляти – даючи поради, навчати чогось; повчати. Порада – це пропозиція, вказівка, як діяти в яких-небудь обставинах, допомога добрим словом у скруті; рада; повчання, напучення; сприяння, допомога в якій-небудь справі. Прохання – ввічливе звертання до кого-небудь з метою домогтися чогось, спонукати кого-небудь зробити, виконати щось; просьба. Вимога – побажання, прохання, висловлене так, що не припускає заперечень, а також норми, правила, яким хто-, що-небудь повинні підлягати. Наказ – розпорядження, настанова, вказівка і т. ін. погроза – це обіцянка заподіяти яке-небудь зло, неприємність; залякування. Як бачимо, багато тлумачень має спільні риси, що свідчить про близькість цих понять. Проте найхарактернішою рисою для них усіх є прояви побоювання і попередження.
7. Всі превентиви в Старому і Новому Завітах спрямовані на те, щоб уберегти людей від помилок, хибних дій і помислів, знаходити правильні вирішення проблем. Для цього у Біблії використовуються застереження, нагадування, напучування, наставляння, поради, прохання але у випадках, коли відбуваються непослух, свідоме гріхопадіння, навмисне перекручення, Біблія вдається до прямих загроз. Значну роль у поширенні ідей Біблії відіграє й українська література, у творах якої художньо інтерпретуються, зокрема, біблейські застереження-заповіді.