Зразок роботи
1.1Суть структури проекту
Найчастіше організаційна структура визначається як упорядкована сукупність взаємозв'язаних елементів системи, що визначає поділ праці та службових зв'язків між структурними підрозділами і працівниками апарату управління з підготовки, прийняття та реалізації управлінських рішень. Вона організаційно закріплює функції за структурними підрозділами і працівниками, регламентує потоки інформації, знаходить свій відбиток у схемі і параметрах структури управління, штатному розписі, певному співвідношенні структурних підрозділів і працівників апарату управління, положеннях про відділи та служби, у системі підпорядкування і функціональних зв'язків між окремими елементами системи управління.
Основними елементами організаційної структури є:
- склад та структура функцій управління;
- кількість працівників для реалізації кожної функції;
- професійно-кваліфікаційний склад працівників апарату управління;
- склад самостійних структурних підрозділів;
- кількість рівнів управління та розподіл зв'язків між ними;
- інформаційні зв'язки тощо.[3]
Одним із найважливіших завдань менеджменту будь-якої організації є проектування і перепроектування організаційної структури управління для адаптації до мінливих умов бізнес-середовища і відповідності розвитку організації.
Організаційна структура управління проектами - це сукупність елементів системи управління проектами (посад і структурних підрозділів) і зв'язків між ними.
Існує два підходи до формування елементів системи управління проектами:
- функціональний , коли фахівці однієї спеціальності , професії об'єднуються у функціональні підрозділи;
- цільовий, коли формуються змішані організаційні одиниці шляхом об'єднання виконавців різних спеціальностей для реалізації певного завдання чи етапу проекту.
Окремі організаційні одиниці інтегруються в єдину структуру за допомогою зв'язків, якими встановлюються взаємовідносини підпорядкування, координації, комунікації.
Зв'язки між посадами і структурними підрозділами можуть бути :
- Вертикальними (адміністративно-функціональними), по яких здійснюються адміністративні процеси прийняття рішень;
- Горизонтальними (технологічними), по яких здійснюються процеси виконання робіт;
- Діагональними , які поєднують ролі двох попередніх типів зв'язку.
Висновок
Отже, сучасні і перспективні технології вирощування сільськогосподарських культур мають залишитися інтегруючим фактором дії усіх чинників, які забезпечать розширене відтворення ефективної родючості гранту, завдяки науково обґрунтованій сівозміні з урахуванням специфіки господарювання і особливостей дії й післядії культур, раціональному обробітку ґрунту, збалансованої системи удобрення, хімічного та біологічного захисту рослин від бур’янів, хвороб, шкідників, вилягання відповідно до вимог культури, сорту, грунтово7кліматичного потенціалу, зони вирощування, строків сівби, норм висіву тощо. Оптимальний вибір технології вирощування сільськогосподар7 ських культур має бути тісно пов’язаним зі стратегією використання землі в ринкових умовах забезпечуючи при цьому сталий розвиток землеробства, що можливо лише за умови впровадження новітніх інтегрованих технологій, які базуючись на принципах управління процесами формування врожаю, забезпечать одержання сталих валових зборів якісної продукції, поліпшать потенційну родючість ґрунту.
Магістр