Зразок роботи
Вступ
За останні десять років темпи виробництва зерна кукурудзи найбільші серед зернових культур. Так, за період із 2000 по 2010 рр. світове виробництво зерна цієї культури зросло з 592 до 816 млн т, тоді як пшениці — з 581 до 652 млн т. Перше місце серед країн за посівами кукурудзи належить США, друге — Китаю, третє — Бразилії, що в сумі становить 50% світової площі посіву культури. В Україні сумарна площа посіву кукурудзи на зерно, силос і зелений корм становить близько 6 млн га.
Один із найважливіших факторів, що впливає на ріст і розвиток рослин кукурудзи, — мінеральне живлення рослин. Разом із фотосинтезом воно становить єдиний процес обміну речовин між рослиною і середовищем. Враховуючи складність процесу мінерального живлення рослин і часті випадки одержання надто низького врожаю, К. А. Тімірязєв з цього приводу свого часу писав: «Усі завдання агрономії, якщо вникнути в їхню сутність, зводяться до визначення і, по можливості, своєчасного забезпечення правильного живлення рослин».
На відміну від більшості зернових культур, культура потребує посиленого мінерального живлення і удобрення кукурудзи аж до визрівання врожаю і як культура тривалого вегетаційного періоду здатна засвоювати поживні речовини з грунту впродовж усього життєвого циклу. Азот та калій рослини споживають переважно до фази викидання волоті, а фосфор активніше засвоюється під час проростання насіння, в період початкового розвитку та під час наливання і дозрівання зерна.
На формування 1 т зерна з відповідною кількістю листостеблової маси різні за скоростиглістю гібриди кукурудзи споживають із грунту та добрив у середньому 24–30 кг азоту, 10–12 — фосфору, 25–30 — калію, 6–10 — магнію і кальцію, 3–4 кг сірки; 11 г бору, 14 — міді, 110 — марганцю, 0,9 — молібдену, 85 — цинку та 200 г заліза. До того ж, на чорноземних грунтах рослини кукурудзи здатні забезпечувати себе азотом на 78% потреби, а фосфором і калієм, відповідно, — на 8 і 26%.
Кукурудза належить до культур, що позитивно реагують на внесення добрив. Останні сприяють одержанню високих і сталих урожаїв її зерна. Безперечно, реалізація потенціалу продуктивності кукурудзи істотно залежить від грунтово-кліматичних умов, проте не менш важливе значення в сучасних агротехнологіях має збалансована система живлення рослин, яка включає в себе передпосівну обробку насіння мікроелементами, грунтове внесення комплексних мінеральних добрив та позакореневі (листкові) підживлення.
1.Передпосівна обробка насіння
Висока енергія проростання насіння — це основа майбутнього врожаю. Відомо, що підвищення енергії проростання та схожості висіяного насіння можна досягти за допомогою передпосівної обробки насіння мікроелементами, застосувавши для цього хелатні мікродобрива, такі як: Поліфід (Haifa Chemicals Ltd, Ізраїль), Тенсо Коктейль (NU3 B.V, Голландія), Валагро ЄДТА мікс. (Valagro, Італія) та ін. Дані добрива являють собою висококонцентровані суміші мікроелементів: бор, молібден, кобальт, мідь, цинк, марганець, залізо — або містять основні елементи живлення (NPK) + мікроелементи, що перебувають у легкодоступній для рослин формі.
Передпосівна обробка насіння цими добривами не лише підвищує врожай і якість одержуваної продукції, а й забезпечує стійкість рослин до комплексу хвороб, несприятливих умов навколишнього середовища (низьких чи підвищених температур), прискорює ріст і розвиток рослин, сприяє продуктивнішому використанню вологи. Часто передпосівна обробка насіння мікроелементами дає кращий ефект, ніж внесення добрив під кукурудзу у грунт навіть у вищих нормах.
2.Грунтове внесення мінеральних добрив під кукурудзу
Безпосереднім джерелом живлення рослин є грунтові розчини. Внесення мінеральних добрив під основний обробіток грунту та в підживлення сприяє оптимізації грунтових розчинів за вмістом елементів живлення. Крім того, останні відіграють важливу роль у створенні оптимального осмотичного тиску грунтового розчину, що, своєю чергою, сприяє кращому мінеральному живленню рослин.
Система удобрення кукурудзи включає основне удобрення, припосівне і підживлення. Найбільшу кількість добрив вносять до сівби в основному удобренні кукурудзи.
За умов недостатнього зволоження ці добрива для основного удобрення краще вносити восени, а в районах достатнього зволоження та на грунтах легкого гранулометричного складу — фосфорні і калійні добрива — під зяблевий обробіток грунту, а азотні — навесні під передпосівну культивацію. Як додатковий резерв поповнення грунту органікою слід використовувати органічні рештки всіх культур сівозміни, заорюючи їх у грунт за умови обов’язкового додавання азоту: 7–10 кг/т решток.
Основні види добрив, які використовують для основного удобрення кукурудзи: діамофоска (N10P26K26), нітроамофоска (N16P16K16), амофос (N12P52), сульфоамофос (N20P20S16), суперфосфат (Р14-32) та різні види тукосумішей із переважанням у загальній формулі фосфору та калію. Формули для внесення тукосумішей розраховують із урахуванням агрохімічних даних для кожного конкретного поля під заплановану врожайність культури.
3.Норма внесення добрив під кукурудзу
Під час висіву кукурудзи вносять суперфосфат, амофос, супрефос, нітроамофоску. За впровадження високопродуктивних гібридів у багатьох агрофірмах широкого використання набуло внесення під кукурудзу комплексних добрив Арві NPK (виробник Литва та Росія) з додатковим вмістом сірки, магнію та бору. Внесення цих добрив дає можливість одержати дружні сходи та вирівняні посіви, здорові рослини з добре розвинутою кореневою системою, а також забезпечити повноцінний ріст та розвиток рослин кукурудзи впродовж вегетації.
За недостатнього внесення добрив під основний обробіток грунту, а також у роки з холодною весною кукурудза добре реагує на підживлення. Особливо ефективне підживлення азотними добривами (аміачна селітра, азотосульфат, аміачна вода та ін.) у фазі трьох-п’яти листків. Для підживлення рослин на чорноземах степової зони краще використовувати азотні й фосфорні добрива під кукурудзу, в Лісостепу — повне мінеральне добриво — 20–30 кг/га д. р. Під час кореневих підживлень кукурудзи добрива вносять культиваторами-рослинопідживлювачами посередині міжрядь на відстані 25–30 см від рослин на глибину не менш ніж 12 см, забезпечуючи їхнє рівномірне розподілення.
Магістр