Зразок роботи
Термін "Заперечення" у філософію ввів Гегель, але він вкладав у нього ідеалістичний зміст. З його точки зору, в основі заперечення лежить розвиток ідеї, думки. Маркс і Енгельс, зберігши термін "заперечення", тлумачили його матеріалістично. Вони показали, що заперечення являє собою невід'ємний момент розвитку самої матеріальної дійсності. Заперечення притаманне і розвитку пізнання, науки.
Кожна нова, більш досконала наукова теорія долає стару, менш досконалу. Заперечення не є щось привнесене в предмет або явище ззовні, воно результат його власного, внутрішнього розвитку. Предмети і явища, як ми вже знаємо, суперечливі і, розвиваючись на основі внутрішніх протилежностей, самі створюють умови для власного знищення, для переходу в нову, вищу якість. Заперечення і є подолання старого на основі внутрішніх протиріч, результат саморозвитку, саморуху предметів і явищ [8, с. 48].
На відміну від метафізично тлумачення "заперечення", що підкреслює розрив, протилежність рис попереднього і наступного етапів змін, діалектичне "заперечення" припускає зв'язок, перехід від одного етапу до іншого. Діалектичне розуміння заперечення виходить з того, що нове не знищує старе начисто, а зберігає все те найкраще, що в ньому було. І не тільки зберігає, але і переробляє, піднімає на новий, більш високий рівень [7, с. 20].
Як видно з наведених вище тез заперечення не знищує повністю старе, а переводить на новий щабель, що можна співвіднести і з логікою і з мовою.
Заперечення завжди було об'єктом та лінгвістики і формальної логіки. З точки зору формальної логіки заперечення являє собою "... логічну операцію, протиставляють істинному судженню неістинним, помилковим судженням нехибне судження вказуючу на невідповідність предиката суб'єкту або утворюючу доповнення до даного класу ... " [9, с. 415].
При цьому наголошується, що до негативного судження веде не просте невиявлення очікуваного в іншого певного об'єкта, так як небуття одного складається в бутті іншого. Інакше кажучи, заперечення - це не пряме відображення дійсності і її зв'язків, а спосіб нашого їх розгляду, заснованого на контрасті з вихідними позитивними фактами.
За якістю висловлювання поділяються на стверджувальні та заперечні. Якість висловлювання визначається за характером зв'язки: "S є Р" (вказано на наявність, ствердження ознаки) і "S не є Р" (вказано на відсутність, заперечення ознаки) [10, с. 219].
Висловлювання, які перебувають у відношенні підпорядкування, можуть бути також одночасно хибними.
Складними називають висловлювання, що створюються з декількох простих за допомогою певних логічних операцій — кон'юнкції, диз'юнкції, імплікації, еквівалентності, заперечення. Мовними виразами цих операцій є сполучники "і", "а", "а також", "або", "якщо, то", "якщо і тільки якщо, то", "неправильно, що" та ін.
Дамо тепер визначення логічного сполучника «заперечення».
Заперечення — це логічний сполучник, який перетворює істинне висловлювання на хибне, а хибне — на істинне [4, с. 114].
У природній мові, в тому числі в правових контекстах, вислову «~A», крім «невірно, що А», можуть відповідати також вислови «А не має місця», «А хибне» тощо.
У природній мові, в тому числі в правових контекстах, вислову «~A», крім «невірно, що А», можуть відповідати також вислови «А не має місця», «А хибне» тощо.
Наприклад, у статті 11 «Поняття злочину» КК України: Не є злочином дія або бездіяльність, що хоч формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки» логічний сполучник «заперечення» застосовується двічі. В обох випадках він виражається за допомогою частки «не» [5, с. 84].
Заперечення в логіці — унарна операція над судженнями, результатом якої є судження (у відомому сенсі) «протилежне» початковому. Позначається знаком ¬