Зразок роботи
1.2.Особливості батьківсько-дитячих взаємин у сучасній сім’ї
Емоційний контакт батьків та дітей здійснює вагомий вплив на формування особистості дитини, її добробут та стосунки в родині. Саме він допомагає набути соціальних навичок, моральних якостей, сформувати реляційний компонент психіки дитини. Емоційно зріла людина здатна регулювати власні емоції, швидше заспокоюватися у разі емоційного збудження, відчувати свої потреби, розрізняти та контролювати складні емоції, швидко та ефективно діяти навіть у несподіваних та складних соціальних ситуаціях. На думку Д.Гоулмана найбільший вплив на дитину здійснює батьківський стиль виховання – емоційна взаємодія батьків та дітей [10].
Р. Декар та Д.Гоулман стверджували, що діти, які мали теплі емоційні взаємовідносини з батьками будуть корисною ланкою суспільства, бо їх розвиток буде відбуватися на високому рівні. Майже всі батьки ставляться до своїх дітей з любов’ю та ніжністю, але не всі здатні виховати своїх дітей інтелектуально високоосвіченими людьми. До батьків, які не здатні цього зробити можна віднести:
- відкидаючі – не помічають, ігнорують емоції своїх дітей, або їх знецінюють;
- відсторонені – розуміють емоції свого чада, приймають їх та навіть співчувають, але не пропонують шляхів вирішення проблеми, не встановлюють кордони дозволеного;
- несхвалюючі - постійно критикують та потурають дітей за прояви негативних емоцій, можуть навіть вдаватися до покарань [10].
Крім поданого типу існують батьки, що позиціонують себе емоційними наставниками, які розуміють емоції дитини, вважають їх провідною ланкою зближення; вони здатні вислухати переживання, підібрати влучні слова для позначення емоційних станів [10].
Вченими було проведено ряд досліджень, результати яких свідчать про те, що діти батьки яких використовували сприятливі стилі виховання мали краще здоров’я, високу успішність, гарні відносини з друзями, мали менше проблем, вміли краще володіти власними емоціями, ніж інші. Потрапивши у складну ситуацію, або відчуваючи сильні емоції, вони швидко себе заспокоювали та знаходили вихід зі скрутного становища [12].
Емоційне виховання може стати захисним механізмом від незворотніх наслідків в період сімейних конфліктів, батьківських розлучень, воно допоможе уникнути глибоких психологічних проблем. Особливо важливим є емоційний контакт матері та дитини, що зумовлюється фізіологічними процесами виношування та вигодовування, через які виникає залежність дитини від матері. Іншим чинником може слугувати той факт, що традиційно у нашому суспільстві саме жінки проводять більше часу з дітьми та займаються їх вихованням.
Теорія інтерналізації Хоффмана виділяє 3 основні техніки, якими користуються батьки у процесі виховання моральності: застосування влади (погрози, приниження, тілесні покарання), відмова від любові (дитина позбавлена любові та піклування на час покарання), індукція (батьки пояснюють чому так робити не можна) [9].
Традиційно стилі виховання в родині розділяються на авторитарний, ліберальний, гіперопікуючий та демократичний, кожен з яких по-своєму впливає на особистість дитини [2, с.221].
При авторитарному стилі виховання батьки надають перевагу контролю (головна форма взаємодії - наказ, вказівка, догана), тому іноді цей стиль пов’язують з агресивно-командним впливом. Вони намагаються повністю контролювати всі сфери життя дитини, вторгаючись в її особистий простір. [9, с.169].
При авторитарному стилі одні діти відчувають дратівливість, йдуть на спротив, який може перетворитися на модель взаємовідносин у майбутньому, прагнуть свободи та самостійності. Інші - відчувають страх, незахищеність, намагаються ізолюватися від батьків, приховати наміри, бо ті пригнічують своїм авторитетом [4, с. 10-12].
Діти можуть переживати недовіру до оточуючого середовища, самотність, депресивні стани, що за відсутності психологічної допомоги призводить до серйозних наслідків у майбутньому. Надмірна опіка перешкоджає розвитку самостійності старшокласника, його ініціативності, відповідальності, впевненості у власних силах, він не має навіть елементарних навичок самоконтролю. У школі вони пасивні, боязкі, байдужі, дратівливі, мають похмурий та пригнічений вигляд. Дівчата часто почуваються невпевненими у собі, непомітними, залежними від людей та обставин. Хлопці, навпаки, можуть бути агресивними та некерованими, тому часто потрапляють у неприємні ситуації.
Стиль «гіперопіка» характеризується попередженням ініціативності, надмірним піклуванням, бажанням захистити та зробити все за дитину. Звісно, любов та турбота це дуже добре, але її надлишок може нашкодити. Надмірна опіка робить дитину залежною від батьківського піклування та турботи, а у перехідному віці це починає її обтяжувати, що тягне за собою ряд проблем [4, с.222].
Головний принцип гіперопікаючої родини - вберегти дитину від негод, труднощів та прожити життя замість неї. Подібна ситуація гальмує розвиток особистості. Наслідком гіперопіки може стати явище самоізоляції, або двостороннє відкидання (дитиною соціуму та соціумом дитини). Зазвичай, вони мають тісний зв’язок з матір’ю, що дозволяє дуже тонко відчувати її потреби, умовно отримуючи від неї бажане - увагу та любов.
При демократичному (авторитетному) стилі виховання застосовуються досить тверді, послідовні, але водночас гнучкі методи. Батьки пояснюють мотиви своєї діяльності, говорять про свої почуття та емоції, заохочують підлітка до відкритого спілкування, обговорення проблем, прислухаються до його думок [13]. Дитина може вільно виражати емоції не отримуючи за це потурання, цінується як слухняність, так і незалежність. У свою чергу, батьки беруть повну відповідальність за дітей до періоду настання їх емоційної зрілості. Такий підхід дозволяє поступово розвивати необхідні якості, навчитися розрізняти власні емоції та емоції інших людей, бачити сторонні впливи та маніпуляції [2, с.222].
Виховані авторитетними батьками добре вчаться в школі, мають гарну успішність та високу самооцінку, стають самостійними, відповідальними, впевненими у своїх силах людьми, а у майбутньому досягають великих успіхів. Батькам потрібно уважно слідкувати за концепцією виховання, адже часто у сучасній сім’ї з однією дитиною авторитарний стиль перетворюється в гіперопікаючий. Дорослі можуть нав’язувати свої погляди, прищеплювати дітям бажані інтереси, тим самим формуючи «зручну» особистість, - прототип ідеальної людини [4, с.10-12].
Ліберальний стиль виховання характеризується низьким рівнем контролю, наданням повної самостійності дітям, бажанням дати їм все найкраще. Батьки, що обирають цей стиль, повністю реалізують всі потреби та забаганки дитини, не встановлюють рамок, майже не пред’являють вимог. Можна сказати, що головною фігурою у дитячо-батьківських відносинах є дитина, а не батьки. Батьки намагаються задовольнити всі забаганки і вимоги навіть, якщо вони підуть на шкоду самій дитині. Діти, які виховуються за даним стилем будуть схильні до неслухняності, зверхності, імпульсивності, агресивності, коли не можуть отримати бажане. Вони безвідповідальні, інфантильні, мають завищену самооцінку та вважають, що оточуючі чимось їм зобов’язані, висувають до них надвисокі вимоги [4, с.10-12].
Учень, що стикається з певними труднощами та обмеженнями відчуває стрес та неприйняття дійсності, що призводить до ряду проблем. Діти не можуть стати самостійними та подорослішати, бо втрачають здатність адекватно сприймати оточуюче середовище та вирішувати власні проблеми.
Магістр