Зразок роботи
Термін «мода» пройшов довгий та складний шлях в розвитку соціуму. Це слово «мода» походить від латинського терміну «modus» (спосіб, правило, настанова, звичай). У Франції та Італії люди вживають такий термін (французьке «mode», італійське «modo») в сфері побуту, щоб охарактеризувати одяг, зачіску, меблі, а ще стиль поведінки. [1]
Г. Зіммель є творцем однієї з найбільш відомих теорій моди, яка і в даний час зберігає свою значимість. Його теорія моди є цілісним утворенням, що з’єднує в собі теоретико-методологічний та історичний аналіз. [1] Основу теоретико-методологічної конструкції моди становить відома зіммелевська методологія соціологічного аналізу, центральне місце в якій займає принцип методологічного індивідуалізму – дослідження й опис соціального та історичного життя як результату сукупної діяльності індивідів. [1]
Мода по природі своїй суперечлива форма життя, яка втілює сили і орієнтації, що суперечать один одному. Ці орієнтації мають глибинний характер і виступають умовами існування будь-якої соціальної форми і явища. Їх виявлення є умовою розуміння моди як стилю життя, соціально-культурної норми. [1]
Переважно "модою" найменують щось конкретне, стиль одягу, який є "модним" в якийсь конкретний проміжок часу. Переважно люди плутають терміни "мода" та "модне". [1] Також іноді такий термін застосовують для характеристики професійної діяльності кваліфікованих працівників, творчості дизайнерів одягу, котрі творять ескізи в сфері текстилю. [1]
Далі, під словом "мода" мають на увазі і що склався до нашого часу грандіозний світовий бізнес, цілеспрямовано формує у мільйонів людей все нові і нові бажання, щоб вигідніше для себе забезпечити задоволення цих бажань. [2]
Також ще термін "мода" можуть вжити для чогось поганого, для характеристики якоїсь діяльності, яку переважно висвітлюють в негативному світлі, - "дивись, моду взяли ... (ноги не витирати, заходячи з двору в будинок, батьків не слухатися, критикувати керівництво, без квитків їздити)". [2] В такому значенні термін означає "свавілля", а коли його застосовують до певних дій в суспільстві, воно набуває іншого сенсу - "залежність", "несамостійність", тобто прямо протилежний "свавіллю".[2]
Особливість моди лежить також в ідеалізуванні певної групи людей, копіюванні їхнього стилю, прагненню бути схожими на них. [2] При цьому копіюється не лише одяг, а й поведінка, звички, манери, здійснюються спроби зрівнятися з ними – прирівнятись до вищого світу. [2]
Мода, таким чином, за своєю природою є інститутом. Як соціальний інститут вона являє собою наслідування і цим «задовольняє потреби в соціальній опорі, призводить окрему людину в колію, по якій ідуть усі, перетворює поведінку індивіда просто у приклад. [3] Однак вона такою ж мірою задовольняє потребу в розходженні, тенденцію до диференціації, до зміни, до виділення із загальної маси». [3]
Це вдається їй, з одного боку, завдяки зміні змістів, що надає моді справжнього індивідуального відбитку, який відрізняє її від моди минулого і майбутнього. З іншого боку, завдяки тому, що мода завжди, як стверджує Г. Зіммель, носить класовий характер, та мода вищого стану завжди відрізняється від моди нижчого. [3] «Тим самим мода – не що інше, як одна з форм життя, за допомогою якого тенденція до соціального вирівнювання з’єднується з тенденцією до індивідуального розрізнення і зміни в єдиній діяльності» [3]
Мода, за Г. Зіммелем, – продукт поділу суспільства на класи, вона виражає себе «як частину, подвійна функція якої полягає в тому, щоб внутрішньо поєднати певне коло і разом з тим відокремити його від інших».
Мода означає приєднання до рівних за соціальним станом і відокремлення від нижчих. Пов’язувати і роз’єднувати – такі дві основні функції моди, які мають суто соціальний характер. Це підтверджується тим простим фактом, що, як стверджує Г. Зіммель, в моді «немає й сліду доцільності». [4]
Дослідники стверджують, що історія моди та стилю бере свій початок з епохи Ренесансу, тобто з XIV століття. [5] Країною-засновницею моди вважається Франція, недарма Париж – це центр моди, хоч в інших країнах Європи теж зароджувались ці поняття, і жінки-мешканки європейських країн теж почали цікавитись модою. В цей період фантазія в сфері одягу в жінок почала активно проявлятись, оскільки налагоджувалась торгівл, появлялись нові прикраси, тканини, і жінки почали бажати виділитись, виглядати не так, як усі, створюючи для себе або оригінальні прикраси, або шиючи одяг з оригінальних тканин, з мереживом, сукном, рюшами тощо. [5] Найбільш відомим символом моди тих часів вважається«капелюх з рогами», тобто тканинна конструкція, до якої прикріплювались конуси для підтримки плаття. [5]
Згодом мода в одязі для жінок почала змінюватись з кожною порою року. Для прикладу, коли приходила осінь чи зима, дами вибирали одяг з оксамиту, вовни, шерсті, а коли тепліло– вдягались у шовк. [5] З часом змінювались не лише тканини, а й стиль пошиття – деякі моделі виглядали розкутіше та відвертіше, оголяючи певні частини тіла, які мали бути раніше закритими. З'явилися відомі і тепер методи, котрі здатні перетворити образ жінки на спокусливий та чарівний. [5]
Не зважаючи на те, що мода зародилась у Франції, впродовж перших двох століть правила в моді більше диктувала Італія, чи, якщо бути точнішим, Венеція. Саме венеціанки в основному вибирали, які сукні чи зачіски мають ввійти в моду, вони, для прикладу, ввели в моду штучне волосся, а ще почали запроваджувати популярність аксесуарів. [6] Завдяки їм у XV столітті більшість жінок у своїх образах застосовували тонкі шийні хусточки та оксамитові покривала, котрі обвивали навколо обличчя. [6]
Рисунок 1.1. Мода Європи ХV – XVII століть
Вже починаючи з XVI століття, першість в моді з Венеції плавно перейшло до Іспанії. Іспанки почали пропагувати строгість в одязі, зокрема закриті та цнотливі образи – сукні з коміром, наглухо закритим до голови, довгими рукавами, темною палітрою. [6] Спідниці в основному були неприталені пишні і довгі, про жодні розрізи чи асиметрію, котрі могли оголити ноги, мова не йшла. В той же час, жінки вдавались до іншого засобу спокуси чоловіків – в моду почали входити парфуми та аромати. [6]
У XVII столітті мода знову перейшла до рук країни-засновниці Франції. Парижанки й досі вважаються законодавицями моди. І досі жінки по всьому світу копіюють поведінку й стиль парижанок, практично не змінюючи нічого в образах. [7]
Починаючи з XX століття правила актуальних модних новинок та трендів перестали диктуватись країнами. [7] Замість цього почали появлятися модні будинки, які почали здобувати популярність. З ХХ століття почали появлятись бренди – Гуччі, Армані, Прада тощо, і лише деяким з них вдадлося дожити до наших днів, інші проіснували лише декілька років. [7]
Мода для представниць жіночої статі в період 1900-х років мала тенденцію до змін поруч із значними змінами в соціумі та глобальними подіями, для прикладу, Перша та Друга світові війни, коли відбувалось перетворення жінки з домогосподарки до незалежної та сильної особистості, що теж знайшло своє місце у моді. [7]
В сучасному світі побутує така думка: «чим менше одягу на мені буде, тим більший буде успіх», однак це не так. [8] Більш правильно наступне : «Чим більше я приховую все, наводжу інтригу, тим більший інтерес до мене буде присутній. Створити ілюзію талії, грудей та стегон, але не висвітлювати все напоказ – ось в чому справжня «ізюминка» жінки. [8]
Відношення до оголення в 1900-тих роках було практично повністю іншим, ніж зараз, жінки носили сукні з корсетами, які утягувались настільки, що зона талії ставала похожою на пісочний годинник. [9] Тепер чимало актрис оголяються для зйомок у глянцевих журналах і для інших це є нормою, то в минулому столітті жінки таку поведінку вважали розпусною. Суть моди в той час полягала в тому, щоб продемонструвати природність і жіночу скромність, відобразити контраст між грудьми, талією та стегнами, але не відверто. Для того часу навіть макіяж мав бути непомітним і неяскравим. [9] Для того періоду була характерна сильно утягнута корсетом талія, відкриті рукави, великий капелюх, сукні, пошиті з вишуканим треном та прикрашені довгим шлейфом – зараз це знову повертається у моду. Також в моді була повнота,адже це свідчило про здоров’я жінки, худа жінка вважалась хворою і нездатною народити здорове потомство. [9]
Великий переворот для сфери моди минулого століття здійснив С.П. Дягілєв, котрий у 1909 році познайомив Францію з російським театром, зокрема з балетом. Для збільшення відвідувачів вистави, танцівниці його трупи носили замість корсетів спеціалізовані ліфчики, які були введені в моду в 1903 році, але здобули популярність тільки після російського балету в Парижі, вони відкрили зони живота і рук. [10] Трупа Дягілєва містила зовсім не худих дівчат, балет на той час значно відрізнявся від теперішнього. [10]
Магістр