Зразок роботи
2.1. Дисграфія як один із видів порушень мовлення у дитини
Як відомо кожне мовленнєве висловлювання, кожен акт породження або сприйняття мовлення багатосторонньо обумовлений. Під мовленнєвою діяльністю сьогодні розуміють діяльність (поведінку) людини, в тій чи іншій мірі опосередковану знаками мови. На думку Л. Виготського, під мовленнєвою діяльністю слід розуміти таку діяльність під час якої людина формулює мовленнєве висловлювання і використовує його для досягнення певної заздалегідь поставленої мети [9, c.309]. Розрізняють дві форми мовлення: усне і писемне. Яке відомо, жодна дитина не може навчитися одразу, випадково абсолютно правильно читати і писати. Всі діти проходять етап початкового навчання, під час якого характерна більша або менша кількість помилок у процесі читання і письма. Письмо і читання – складні психічні види діяльності людини, якою вона не відразу оволодіває, а поступово, тому що в цих видах діяльності беруть участь різні аналізатори збій в роботі хоча б одного з аналізаторів призводить до порушення процесу письма і читання. Термінологічно, порушення письма позначають наступними термінами: аграфія (від грец. а − частка, що означає заперечення, grapho − пишу) – повна нездатність до засвоєння письма; і дисграфія (від грец. dis − частка, що означає розлад, grapho − пишу) – специфічне порушення письма. Недоліки читання визначають алексією (від грец. а − частка, що означає заперечення, і lego − читаю) – повна нездатність до засвоєння читання; і дислексією (від грец. dis − приставка, що означає розлад, lego − читаю) – специфічне порушення читання [12].
Як відомо, діти з типовим розвитком протягом усього дошкільного віку засвоюють необхідний словниковий запас, опановують граматичними формами, набувають готовності до оволодіння звуковим і морфемним аналізом слів. Однак у дітей з різними формами мовленнєвих порушень відбувається відставання в розвитку цих процесів.
Як свідчать дослідження Р. Левіної, Н. Нікашиної, Л. Спірової та ін., готовність до звукового аналізу у дітей з порушеннями мовлення майже в два рази нижча, ніж у дітей без порушень [6, c.83]. Тому діти з різними порушеннями мовлення зазвичай не можуть повністю опанувати письмо і читання в умовах загальноосввтньої школи. Оскільки письмо і читання тісним чином пов’язані між собою, порушення письма, як правило, супроводжуються порушеннями читання. Щоб контролювати процес письма, дитина повинна читати написане, і, навпаки, під час читання вона користується написаним нею або іншою особою текстом.
На сьогоднішній день поширена думка, що порушення письма і читання у дітей частіше виникають в результаті загального недорозвинення всіх компонентів мовлення: фонетико-фонематичного та лексико-граматичного. Дисграфія і дислексія виникають, як правило у дітей з III рівнем мовленнєвого розвитку, оскільки при тяжких формах загального мовленнєвого недорозвинення (I і II рівні) діти взагалі виявляються не в змозі опанувати письмом і читанням. Для підготовки таких дітей до навчання писемного мовлення необхідні систематичні, протягом декількох років, заняття з формування усного мовлення [22, c.108].
Це пояснюється тим, що діти недостатньо розрізняють на слух фонеми, близькі за артикуляційними або акустичними ознаками. Крім, того, володіючи вкрай обмеженим словниковим запасом
Магістр