Зразок роботи
ВСТУП
Актуальність дослідження. Мовлення – основа життя кожної людини. Завдяки спілкуванню ми маємо можливість обмінюватись інформацією, переживаннями, повсякденними подіями, засвоювати щось нове, навчатися. Спілкування – інструмент усього нашого життя. Ми починаємо пізнавати мовлення ще змалку, та основний період становлення звуковимови – дошкільний вік. Саме тоді відбувається формування правильної вимови, формування словосполучень, речень, коротких переказів з усіма складними до вимови буквами.
Статистика повідомляє про ріст фонетико-фонематичних проблем (ФФНМ) у дітей дошкільного віку. Якщо раніше нам висвітлювали показники виявлених проблем близько 15-20%, то зараз – до 45%. Це можуть бути як невеликі коригування звуковимови, так і складні випадки, що потребують довготривалої роботи логопедів.
Методологічною основою розробленого програмно-методичного комплексу стали останні дослідження вчених, науковців:
– вчення про мову як знакову систему (Ф. Б. Березін, В. Д. Головін, А. І. Грищенко, О. О. Леонтьєв, Л. І. Мацько, В. В. Німчук, О. М. Шахнарович та ін.);
– вчення про практичний взаємозв’язок мовлення та мислення (Д. Браун, Дж. Брунер, Л. С. Виготський, Дж. Грін, М. І. Жинкін, О. О. Леонтьєв, Ж. Піаже, Д. П. Слобін, О. М. Шахнарович та ін.);
– вчення про різні види мовленнєвої діяльності, їх психофізіологічну структуру, загальнофункціональні та специфічні мовленнєві механізми (Т. В. Ахутіна, М. М. Вятютнєв, Дж. Грін, М. І. Жинкін, І. О. Зимня, О. О. Леонтьєв, О. Р. Лурія, Д. П. Слобін, Є. Ф. Соботович, Л. А. Чистович).
Проблема організації та здійснення логопедичного супроводу дітей актуальна не лише в профільному логопедичному розрізі, а й у соціальній педагогіці, психології, медицині тощо.
Мета дослідження: теоретичні обґрунтування та дослідження проблеми використання сучасних методів корекції звуковимови в дітей в дітей дошкільного віку із фонетико-фонематичним недорозвитком мовлення.
Завдання дослідження:
здійснення аналізу науково-методичної педагогічної літератури з проблеми наукового дослідження;
вивчення рівня сформованості звуковимови в дітей дошкільного;
експериментальне апробування методики використання сучасних методів корекції звуковимови в дітей дошкільного віку.
Об’єкт дослідження: діти дошкільного віку з порушенням звуковимови.
Предмет дослідження: використання сучасних методів корекції звуковимови в дітей дошкільного віку із фонетико-фонематичним недорозвитком мовлення, зокрема дислалією.
Методи дослідження. Для реалізації вирішення завдань курсової роботи використано наступні методи
1. Теоретичні – вивчення та аналіз науково-методичної літератури щодо проблеми дослідження.
2. Емпіричні – спостереження, бесіда, констатувальний, формувальний і контрольний етапи дослідження.
3. Статистичні – кількісний та якісний аналіз даних констатувального і контрольного етапів дослідження.
Елементи наукової новизни. Теоретично обґрунтоване використання системи авторських матеріалів для корекції звуковимови в дітей дошкільного віку із фонетико-фонематичним недорозвитком мовлення, зокрема дислалією.
Практичне значення. Результати проведеного дослідження та розроблені матеріали засобами інформаційно-комунікативних технологій можуть бути використані у корекційно-розвитковій роботі з дітьми старшого дошкільного віку із дислалією та загалом ФФНМ.
Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел.
РОЗДІЛ 1. НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЛОГОПЕДИЧНОЇ РОБОТИ З КОРЕКЦІЇ ПОРУШЕНЬ ЗВУКОВИМОВИ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
Формування звуковимови в дітей в онтогенезі
Фонетико-фонематична проблематика – найчастіша проблема у дітей 4-6 років. Середні статистичні дані вказують, що зараз до 45% дошкільнят, що потребують корекції звуковимови. Причому з роками цей показник тільки зростає, показуючи не найкращу тенденцію. Пов’язано це з кількома аспектами.
Усе більше наша буденність переходить у світ ґаджетів та автоматизації, а тому як наслідок маємо переважні поступки очного «живого» спілкування автоматизованим системам дозвілля, навчання, пізнання. У зв’язку з цим більшість дітей починають говорити пізніше тих діток, що розвивали мовлення роками раніше та мають більший спектр проблем для подальшої корекції [2].
Велика кількість методик та програм корекції мають свій результат лише при системному підході до даного питання, а саме психологія, педагогіка, методологія, медична діагностика. Наразі погіршення статистики мовних проблем пов’язана частково з відсутністю поетапного загального аналізу перед тим, як починати працювати над коригуванням звуковимови.
Відсутність своєчасного виявлення проблем та звернень до логопеда значно ускладнюють у подальшому фонетико-фонематичні проблеми дітей дошкільного віку.
Необхідність спеціальної розмови про оволодіння дітьми дошкільного віку правильною звуковимовою пов'язана з тим, що зараз розуміння цього питання залишається спірним, а отже, і ставлення до нього докорінно змінилося.
Донедавна неправильна звуковимова в дітей віком до 5 – 6 років розглядалися як «вікова» і пояснювалися лише фізіологічною незрілістю мовного апарату дитини. Вважалося, що така «кісномовність» зазвичай проходить у міру дозрівання мовного апарату дитини і не вимагає будь-якої спеціальної допомоги. Однак такі порушення ніяк не можуть пройти без допомоги спеціалістів. І чим раніше розпочато роботу, тим краще. Це дуже важливо й тому, що дефекти у виголошенні звуків нерідко ускладнюють оволодіння грамотою та призводять до появи специфічних порушень письма. Однак слід розрізняти вікові та патологічні особливості звуковимови, щоб вчасно вжити необхідних заходів.
У нормі становлення звуковимови охоплює період від року до п'яти (рідше до шести) років. При цьому звуки дитина засвоює не ізольовано, а склад цілих слів. Але оскільки багато звуків у неї відсутні або замінюються іншими звуками, то звукоскладова структура слів виявляється спотвореною, і лише поступово вона дедалі більше уточнюється, наближається до норми.
Вже з дворічного віку малюк розрізняє всі звуки на слух, проте правильно вимовити їх він ще не може, тому що дозрівання мовнорухового аналізатора значно відстає від дозрівання мовнослухового. Ця незрілість виявляється у тому, що рухи мовних органів, і насамперед мови, в дитини раннього віку ще недостатньо диференційовані, незручні, отже, виконання «тонких» рухів, необхідні для правильного виголошення багатьох звуків, їй недоступно. Послідовність засвоєння звуків під час нормального онтогенезу визначається можливостями мовнорухового аналізатора.
Правильна звуковимова засвоюється дитиною на основі наслідування мови дорослого. До 3-4 років вона вловлює на слух розрізнення між власною недосконалою вимовою та вимовою дорослих і «підтягує» свою вимову до цього зразка. Добре, якщо зразок дійсно правильний, тому що в іншому випадку дитина скопіює дефектну артикуляцію.
Звуки промови засвоюються дитиною за принципом від легкого до важкого.
На 1-2 році життя дитина вимовляє тільки голосні звуки [а], [о], [е] та губні приголосні [п], [б], [м]. Саме з цих звуків і складаються найперші слова дитини: мама, баба.
У період від 2 до 3 років дитина засвоює голосні звуки [і], [и], [у] та наступні групи найпростіших за артикуляцією приголосних: [ф], [в] (губно-зубних); [т], [д], [н] (найпростіші за артикуляцією передньомовні звуки, що вимагають лише простого піднімання кінчика язика до верхніх зубів); [к], [г], [х] (задньомовні, теж порівняно прості за артикуляцією) та звук [й].
У віці від 3 до 5 років відбувається засвоєння спочатку свистячих звуків [с], [з], [ц], а потім шиплячих [ж], [ш], [ч], [щ]. Ці групи звуків вже набагато складніші за артикуляцією, оскільки для їх утворення необхідні тонкі та диференційовані рухи мови, а також цілком певне становище губ. Тому не випадково у багатьох дітей саме на цих звуках вперше проявляються патологічні порушення звуковимови, тоді як простіші звуки вимовлялися правильно.
І нарешті, у віці 5-6 років дитина опановує артикуляцію найскладніших звуків, до яких відносяться [р] і тверде [л]. Правильне артикулювання цих звуків передбачає дуже тонку і точну роботу м'язів.
Артикуляторно важкі звуки засвоюються не відразу, а шляхом послідовного використання різних звуків-замінників (субститутів). Так, наприклад, дитина раннього віку звук [с] замінює на [т] («танки» замість «санки»). Те ж саме відноситься і до інших артикуляторно складних звуків. Характерно, що звуки-замінники при нормальному ході мовного розвитку вимовляються дитиною правильно, так як не спотворюються.
Період оволодіння звуком зазвичай триває близько 2-3 тижнів. Протягом цього часу дитина користується засвоєним звуком нестійко, продовжуючи змішувати його зі звуком-замінником.
Вікова недосконалість звуковимови проявляється або повною відсутністю деяких звуків у мові (перепусткою їх), чи заміною іншими звуками, але правильно вимовними. Наприклад, за повної відсутності звуку [р] дитина говорить «иба» замість «риба», а заміні його іншим звуком – «йиба» чи «либа» замість «риба».
Не пізніше 5-6 років період «вікової недосконалості звуковимови» закінчується, після чого всі звуки вимовляються дитиною правильно. Отже, основною зовнішньою ознакою істинно є те, що у дитини або повністю відсутні (опускаються в мові) якісь звуки, або ці звуки замінюються іншими, але обов'язково правильно вимовними звуками. Для патологічних форм характерне спотворення звуку, яке ніколи не має місця в нормальному онтогенезі (картаве [р], міжзубне [с]).
Однією з причин може бути неправильна будова апарату артикуляції. Інша, ще більш поширена нині причина, що веде до дефектного звуковимови, полягає у наявності в дітей слабкості окремих м'язів язика. У цьому випадку дитина як би не цілком володіє своєю мовою і тому не може виконувати рухи артикуляторів точно і в повному обсязі.
Дефектна (спотворена) вимова звуків у дитини будь-якого віку є патологією та свідчить про необхідність невідкладного звернення до фахівців. Чим раніше буде надана спеціальна допомога, тим швидше та успішніше нормалізується звуковимова.
1.2. Методичні підходи до корекції звуковимови у дітей дошкільного віку
Методика усунення дефектів вимови у логопедії розвинена на досить високому рівні. Вивченням, корекцією та усуненням недоліків вимови у свій час займалися багато вчених, зокрема Г.А. Каше, В.В. Коноваленко, С.В. Коноваленко, Т.Б. Філічева, Г.В. Чіркіна, О. М. Мастюкова, С. Н. Цейтлін та ін., які вважали, що не варто сподіватися на самостійне зникнення недоліків звуковимови з віковим дорослішанням дитини, навпаки вони можуть стало закріпитися і перетворитися на складне порушення [16]. Ільяна В. М., Пригода З. С. увагу акцентують на вагомості правильної артикуляції звуків, розвитку фонематичного аналізу у зовнішньому та внутрішньому планах, ознайомлення дітей з диференційними ознаками схожих за акустико-артикуляційними ознаками фонем [3]. Андрєєва О. висвітлює досвід реалізації нейропсихологічного підходу в корекційно-розвитковій роботі вчителя-логопеда на етапі автоматизації звуків, описує рекомендації до впровадження методу формування міжпівкульних зв’язків у корекції мовленнєвих порушень, адаптованого для дітей дошкільного віку з дизартрією [1]. Данилюк О. розглядає проблему формування правильної звуковимови у дітей з фонетико-граматичним недорозвитком у процесі вивчення української мови [2].
Слід враховувати те, що порушення звуковимови можуть бути укоріненням дефектів мови, а також частиною інших мовних порушень. У першому випадку необхідна робота власне над постановкою звуків. А у другому випадку головним завдання є виявлення та усунення основного дефекту, що є першопричиною основної проблеми [11].
Робота з формування правильної вимови складається з розділів:
1) діагностика вимови дітей;
2) розвиток артикуляції та органів слуху;
3) заняття з дітьми для вивчення та засвоєння фонетики (робота над голосними, приголосними звуками, вивчення розрізнення звуків за акустико-артикуляційними ознаками, освоєння мови в розрізі інтонації та мелодичності);
4) попередження та усунення порушень мови у дітей.
При логопедичному обстеженні дітей, передусім, необхідно детально вивчити будову та апарат артикуляції, після чого - ретельно обстежити стан звуковимови. Важливо з'ясувати стан фонематичного сприйняття. Обстеження апарату артикуляції починається з перевірки всіх його органів: губ, язика, зубів, щелепи, піднебіння. При цьому логопед зазначає, чи немає дефектів у будові, чи вона відповідає нормі [14]. Далі перевіряється рухливість органів апарату артикуляції. Дитині пропонують виконати різні завдання з наслідування або мовної інструкції, при цьому логопед відзначає свободу та швидкість рухів органів артикуляційного апарату, їх плавність, а також, на скільки легко здійснюється перехід від одного руху до іншого. У результаті обстеження має бути виявлено вміння дитини вимовляти той чи інший звук ізольовано та використовувати його у самостійній мові.
Недоліки звуковимови:
заміна;
змішання;
спотворення.
Для обстеження вимови звуків у словах використовується набір спеціальних картинок. Після перевірки стану звуковимови необхідно з'ясувати, як дитина сприймає їх на слух, як розрізняє [12].
Корекція порушеної вимови проводиться поетапно і послідовно, причому в кожному з етапів надається певне педагогічне завдання, підпорядковане загальній меті.
Виходячи з цілей і завдань логопедичного впливу, виділяють такі етапи корекції звуковимови:
підготовчий;
етап формування вимовних умінь та навичок;
етап формування комунікативних умінь та навичок.
І етап – підготовчий
Мета: підготовка мовнорухового та мовнослухового аналізатора до правильного сприйняття та вимови звуків.
Напрями корекційної роботи:
1. Формування точних рухів органів артикуляції:
а) за допомогою логопедичного масажу;
б) за допомогою прийомів гімнастики артикуляції.
2. Формування спрямованого повітряного струменя.
3. Розвиток дрібної моторики:
а) за допомогою пальчикової гімнастики;
б) за допомогою масажу рук;
в) за допомогою самомасажу пальців рук;
г) за допомогою предметно-практичної діяльності (шнурівка, ліплення, мозаїка, конструктор, плетіння, нанизування тощо)
4. Розвиток фонематичних процесів
5. Відпрацювання опорних звуків.
II етап – формування первинних вимовних навичок
Магістр