Зразок роботи
1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ОБЛІКУ
РОЗРАХУНКІВ З БЮДЖЕТОМ ПО ПДВ
1.1. Економічна сутність та характеристика розрахунків з
бюджетом по ПДВ
Найефективнішим нововведенням у фінансовій політиці і практиці останньої третини нашого століття стало, мабуть, широке розповсюдження податку на додану вартість – ПДВ (Value-Added Tax/VAT/англ.). Деякі країни використовують інші найменування: податок на товари та послуги (Канада, Нова Зеландія), податок на споживання (Японія).
У багатовікової історії податкового права ПДВ – відносно новий вид непрямого оподаткування. Цей податок діє майже в 80-ти країнах, серед них практично всі промислово розвинені країни. Єдине з розвинених держав, де такого податку немає, – США. Але й тут протягом останнього десятиліття ведуться інтенсивні дискусії про заміну податку з обороту на федеральний податок на додану вартість. Наприкінці 80-х – початку 90 років він був встановлений в державах Східної Європи (Болгарії, Угорщині, Польщі, Румунії, Словаччини, Чехії), а також у деяких країнах СНД (Білорусь, Казахстан).
І хоча податок на додану вартість знаходить все більш широке поширення у світовій практиці, його часто називають «європейським податком», віддаючи належне як самого місця появи нового податку, так і ролі ПДВ у становленні та розвитку західноєвропейського, а сьогодні вже – загальноєвропейського інтеграційного процесу. Досить сказати, що ПДВ є важливим джерелом бюджетної бази Європейського співтовариства: на даний момент кожна країна – учасниця ЄС перераховує 1,4% надходжень від податку в «європейський» бюджет.
Першість у винаході податку на додану вартість належить Франції. В основі його лежало розвиток методики справляння і застосування податку з обороту, яке пройшло послідовно три етапи.
Перший був ознаменований переходом у 1937 р. від податку з обороту до єдиного податку на виробництво.
Другий – створенням в 1948 р. системи роздільних платежів, відповідно до якій кожен виробник платив податок з загальної суми своїх продажів за вирахуванням податку, що входить в ціну куплених їм комплектуючих, з різницею в один місяць.
Третім етапом стало власне введення в податкову практику в 1954 замість єдиного податку на виробництво податку на додану вартість.
Винахід податку належить французькому фінансистові Морісу Лорі. Він описав схему дії ПДВ та обґрунтував його переваги перед податком з обороту, що виражаються в усуненні каскадного ефекту при стягненні останнього. Однак протягом більш ніж десяти років ПДВ застосовувався в експериментальному, так би мовити «локальному варіанті», а досвідченим полігоном для його застосування послужило залежне від Франції африканська держава Котді Вуар.
У Франції податок на додану вартість у тому вигляді, який він має сьогодні, був введений 1 січня 1968 р. з набранням чинності Закону П’ятої Республіки № 66-10. Своєю метою Закон ставив: об’єднати, спростити і узагальнити порядок справляння і обчислення податку на додану вартість з тим, щоб перетворити його в єдиний і сучасний податок на виробничі витрати (витрати).
У 70-і роки поширення ПДВ стало загальноєвропейським. Цьому значною мірою сприяло прийняття ЄЕС 17 травня 1977 спеціальної директиви про уніфікацію правових норм, що регулюють стягнення податку на додану вартість в країнах – членах Співтовариства, в якій ПДВ затверджувався в якості основного непрямого податку і встановлювалося його обов’язкове введення для всіх країн – членів ЄЕС до 1982 р. Для країн же що мають намір в майбутньому вступити до спільноти, необхідною умовою ставало наявність функціонуючої системи ПДВ.
ПДВ – різновид непрямого оподаткування, що є обов’язковим платежем загальнодержавного значення з універсальними ставками і однаковими податковими зобов’язаннями платників податків перед державою. Як й інші непрямі податки, він входить до ціни товарів (робіт, послуг) і сплачується покупцем продавцю у складі вартості придбаного товару. Перерахування податку до бюджету здійснює продавець, але не в загальній сумі податкових зобов’язань, а в сумі податкових зобов’язань, зменшених на суму податку, що сплачений або підлягає сплаті постачальникам.
В основу розрахунку ПДВ покладено методику визначення доданої вартості. Додана вартість – це частина валового обороту з реалізації товарів, яка безпосередньо добавляється кожним учасником руху товару до початкової ціни.
Існує два методи визначення доданої вартості:
метод додавання складових: зарплата, відрахування на соціальні виплати, що входять у собівартість, амортизація, деякі види накладених витрат, прибуток.
сальдовий метод: виручка (оборот) від реалізації за вирахуванням матеріальних затрат та прирівняні до них видатки.
Додану вартість можна подати у вигляді рівняння: заробітна плата + прибуток = вартість реалізації – витрати на виробництво або придбання (без врахування заробітної плати).
Теоретично величина доданої вартості має бути об’єктом оподаткування ПДВ. Тобто сума ПДВ, яка сплачується до бюджету конкретним учасником руху товару, залежить від величини доданої вартості, яка формується у даного учасника.
Тому податок на додану вартість розраховується чотирма способами:
прямим адитивним (додавальним) методом, тобто ставка податку помножена на суму прибутку та заробітної плати [ставка * (зарплата + прибуток)];
адитивним непрямим методом, коли ставка податку застосовується окремо до складових доданої вартості [ставка * прибуток + ставка * зарплата];
прямим віднімальним способом або методом прямого вирахування [ставка * (виручка – витрати без урахування заробітної плати)];
способом непрямого вирахування (віднімання) або методом податкового кредиту (розрахунків-фактур), тобто виручка від реалізації, помножена на ставку податку, за вирахуванням матеріальні затрати, помножені на ставку податку [ставка * виручка – ставка * витрати без урахування зарплати)] .
Сума ПДВ, яка сплачується в бюджет:
різниця між нарахованою сумою податкових зобов’язань по ПДВ і сплаченою (нарахованою) сумою ПДВ постачальника, що не потребує визначення доданої вартості (другий та четвертий способи);
сума ПДВ, яка визначається виходячи з величини доданої вартості, тобто у вигляді прямого адитивного та методу прямого вирахування.
Для цілей оподаткування платником податку є:
1. Будь-яка особа, що провадить або планує провадити господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку;
2. Будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку;
3. Будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України, а також: особа, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, які передбачають повне або часткове умовне звільнення від оподаткування, у разі порушення таких митних режимів, встановлених митним законодавством; особа, яка використовує, у тому числі при ввезенні товарів на митну територію України, податкову пільгу не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із Кодексом, а також будь-які інші особи, що використовують податкову пільгу, яку для них не призначено.
4. Особа, що веде облік результатів діяльності за договором про спільну діяльність без утворення юридичної особи;
5. Особа – управитель майна, яка веде окремий податковий облік з податку на додану вартість щодо господарських операцій, пов’язаних з використанням майна, що отримане в управління за договорами управління майном. Для цілей оподаткування господарські відносини між управителем майна з власної господарської діяльності та його діяльності з управління майном прирівнюються до відносин на основі окремих цивільно-правових договорів. Норми цього підпункту не поширюються на управителів майна, які здійснюють управління активами інститутів спільного інвестування, фондів банківського управління, фондів фінансування будівництва та фондів операцій з нерухомістю, створених відповідно до закону;
6. Особа, що проводить операції з постачання конфіскованого майна, знахідок, скарбів, майна, визнаного безхазяйним, майна, за яким не звернувся власник до кінця строку зберігання, та майна, що за правом успадкування чи на інших законних підставах переходить у власність держави;
7. Особа, що уповноважена вносити податок з об’єктів оподаткування, що виникають внаслідок поставки послуг підприємствами залізничного транспорту з їх основної діяльності, що перебувають у підпорядкуванні платника податку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
8. Особа – інвестор (оператор), який веде окремий податковий облік, пов’язаний з виконанням угоди про розподіл продукції.
Особою, відповідальною за нарахування та сплату податку до бюджету у разі постачання послуг нерезидентами, у тому числі їх постійними представництвами, не зареєстрованими як платники податку, якщо місце постачання послуг розташоване на митній території України, є отримувач послуг.
1.2. Документальне оформлення розрахунків з бюджетом по ПДВ
Господарська операція, яка є об’єктом оподаткування ПДВ повинна оформлятися податковою накладною. Необхідно зважати на те, що податкову накладну має право складати тільки особа, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість і має індивідуальний податковий номер платника ПДВ.
Платник податку зобов’язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби. Податкова накладна складається у відповідності до Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 р. № 1379.
Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов’язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Для операцій, що оподатковуються, і операцій, звільнених від оподаткування, складаються окремі податкові накладні.
Податкова накладка є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов’язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов’язання без застосування штрафних санкцій.
Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби, та враховується при визначенні загальних податкових зобов’язань. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку. Не дає права на віднесення сум податку до податкового кредиту податкова накладна, виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду.
Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку – продавець товарів/послуг зобов’язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Податкова накладна може друкуватися поліграфічним методом, за допомогою комп’ютера або іншим методом.
Податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
Якщо не зареєстровані платниками податку на додану вартість філії та інші структурні підрозділи платника податку самостійно здійснюють постачання товарів/послуг та проводять розрахунки з постачальниками/ споживачами, то зареєстрований платник податку, до складу якого входять такі філії, може делегувати філії або структурному підрозділу право виписки податкових накладних. Для цього платник податку повинен кожній філії та структурному підрозділу присвоїти окремий код (номер, шифр), про що письмово довести до відома державного податкового органу за місцем його реєстрації як платника податку на додану вартість.
Відповідальність за недотримання вимог даного Порядку філіями та структурними підрозділами несе платник податку на додану вартість. Під час виконання договорів про спільну (сумісну) діяльність податкова накладна виписується особою, яка веде облік результатів такої діяльності та відповідальна за утримання і внесення податку до бюджету.
Податковий облік результатів спільної (сумісної) діяльності ведеться такою особою у загальновстановленому порядку окремо від обліку результатів іншої господарської діяльності.
При здійсненні господарських операцій, пов’язаних з використанням майна, що отримане в управління за договорами управління майном, податкова накладна виписується особою-управителем майна, яка веде окремий податковий облік з податку на додану вартість таких господарських операцій та відповідальна за утримання і внесення податку до бюджету.
У разі надання нерезидентом послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, податкова накладна виписується зареєстрованим на території України платником податку-покупцем (отримувачем).
Магістр