Зразок роботи
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ОПОДАТКУВАННЯ ДОХОДІВ ПРАЦІВНИКІВ
1.1 Сутність доходів працівників
На рівень і якість життя населення значним чином впливають доходи, які громадяни отримують у процесі трудової діяльності. При цьому невід'ємними факторами, що впливають на підвищення якості життя населення є зайнятість, умови праці, витрати та заощадження, споживання матеріальних благ та послуг, забезпечення житлом та предметами довготривалого користування, рівень освіти, охорона здоров'я, культура, спорт, туризм. Питання підвищення рівня життя населення і досі залишається невирішеним, але з боку держави здійснюються певні заходи щодо забезпечення якісного добробуту людей та наближення до європейських стандартів важливих показників життєвого рівня населення, в першу чергу, доходів .
Доходи та політика їх перерозподілу є найголовнішим фактором, що значно впливає на майнову нерівність у суспільстві. Доходи населення являють собою сукупність надходжень у грошовій та натуральній формах за визначений проміжок часу, що використовуються фізичними особами з метою споживання та накопичення. Доходи формуються за рахунок заробітної плати, прибутку від підприємницької діяльності, доходу від власності (дивіденди та відсотки від капіталу), надходжень із суспільних фондів споживання (пенсії, стипендії, допомога, дотації) та від особистого підсобного господарства (продукти, кошти від підсобних господарств).
Заробітна плата як соціально-економічна категорія є основним джерелом доходів пере важної більшості населення, а рівень реальної заробітної плати значною мірою характеризує матеріальний стан членів суспільства. Для найманих працівників — це вагоме джерело їх існування, життєдіяльності та працездатності.
Працівник підприємства має такі статті доходів (рис. 1.1):
1. Оплата по тарифних ставках і окладах.
2. Компенсації, доплати і надбавки.
Компенсації виплачуються з урахуванням росту цін. Доплати обумовлені особливостями трудової діяльності і не залежать від зусиль працівника. Надбавки пов’язані з особистими досягненнями конкретного працівника.
3. Премії ті інші винагороди (бонуси, виплата до свят, за підсумками року) – застосовуються для стимулювання перевиконання завдання, підвищення якості продукції та ін. На відміну від надбавок, премії можуть змінюватись кожний місяць в залежності від результатів роботи. Надбавки, як правило, встановлюються на рік. Премії, доплати і надбавки можуть сплачуватись за рахунок фонду заробітної плати (собівартості), а також прибутку.
4. Соціальні виплати (матеріальна допомога у зв’язку з хворобою, сімейним становищем та ін.).
5. Доходи від частки у майні підприємства (дивіденди по акціях, доходи від пая).
Із заробітною платою пов’язані 1, 2 та 3 статті. Порядок формування цих статей уявляє собою організацію оплати праці на підприємстві. Заробітна плата є основним джерелом доходів працівників.
Заробітна плата - це одна з найскладніших економічних категорій і одне з найважливіших соціально-економічних явищ. Оскільки вона, з одного боку, є основним (і часто єдиним) джерелом доходів найманих працівників, основою матеріального добробуту членів їхніх сімей, а з іншого боку, для роботодавців є суттєвою часткою витрат виробництва і ефективним засобом мотивації працівників до досягнення цілей підприємства, то питання організації заробітної плати і формування її рівня разом з питаннями забезпечення зайнятості складають основу соціально-трудових відносин у суспільстві, бо включають нагальні інтереси всіх учасників трудового процесу.
В економічній теорії, заробітна плата – це ціна робочої сили (праці), яка відповідає вартості предметів споживання і послуг, що забезпечують відтворення робочої сили.
Сутність поняття "заробітна плата" складна і багатостороння, тому розглядати її потрібно з різних позицій.
По-перше, заробітна плата - це економічна категорія, що відображає відносини між роботодавцем і найманим працівником з приводу розподілу новоствореної вартості. В цьому розумінні доречнішим є поняття "оплата праці", яка, крім власне заробітної плати, включає і інші витрати роботодавця на робочу силу.
По-друге, заробітна плата - це винагорода або заробіток, обчислений як правило у грошовому виразі, який за трудовим договором роботодавець сплачує працівникові за виконану роботу. Це загальновизнане визначення, що подано у законі України “Про оплату праці”.
По-третє, в умовах ринкової економіки заробітна плата - це елемент ринку праці, що складається в результаті взаємодії попиту на працю і її пропозиції і виражає ринкову вартість використання найманої праці.
По-четверте, для найманого працівника заробітна плата - це основна частина його трудового доходу, який він отримує в результаті реалізації здатності до праці і який має забезпечити об'єктивно необхідне відтворення робочої сили.
По-п'яте, для підприємця заробітна плата - це елемент витрат виробництва, і водночас головний чинник забезпечення матеріальної зацікавленості працівників у досягненні високих кінцевих результатів праці.
Отже, можна сформулювати таке визначення заробітної плати: заробітна плата – це грошовий вираз вартості і ціни робочої сили, який виплачується працівникові за виконану роботу або надані послуги і спрямований на мотивацію праці.
Сутність заробітної плати виявляється у функціях, які вона виконує в процесі суспільного відтворення. Виходячи з комплексного розуміння сутності заробітної плати, з'ясуємо значення притаманних їй функцій. На нашу думку, найважливішими з них є такі.
1. Відтворювальна функція полягає у забезпеченні працівників та членів їхніх сімей необхідними життєвими благами для відновлення робочої сили, для відтворення поколінь. В ній реалізується економічний закон зростання потреб. Ця функція тісно пов'язана з особливостями державного регулювання заробітної плати, із встановленням на державному рівні такого її мінімального розміру, який би забезпечував відтворення робочої сили.
2. Стимулююча функція заробітної плати полягає у встановленні залежності її розміру від кількості й якості праці конкретного працівника, його трудового внеску в результати роботи підприємства. Ця залежність повинна бути такою, щоб заохочувати до постійного покращання результатів праці.
3. Регулююча, або ресурсно-розміщувальна функція заробітної плати полягає в оптимізації розміщення робочої сили за регіонами, галузями господарства, підприємствами з урахуванням ринкової кон'юнктури. Формування ефективно функціонуючого ринку праці передбачає свободу кожного найманого працівника вільно обирати місце прикладання своєї праці, а його прагнення до підвищення життєвого рівня обумовлює професійні переміщення у пошуках такої роботи, яка б максимально задовольняла зростаючі потреби. Іншими словами, в ринкових умовах вища заробітна плата на ефективніших робочих місцях стимулює перехід сюди працівників з неефективних робочих місць. В Україні відмінність в рівнях заробітної плати по галузях не відповідає співвідношенням у складності праці.
4. Соціальна функція заробітної плати відображає міру живої праці при розподілі фонду споживання між найманими працівниками і власниками засобів виробництва. Заробітна плата виступає індивідуальною часткою працівника в новоствореному доході у відповідності з його трудовим внеском. Соціальне значення цієї функції заробітної плати полягає у забезпеченні соціальної справедливості, по-перше, при розподілі доходу між найманими працівниками і власниками засобів виробництва, і по-друге, при розподілі між найманими працівниками у відповідності з результатами їхнього трудового внеску.
5. Функція формування платоспроможного попиту населення. Її призначення - узгодження платоспроможного попиту, під яким розуміємо форму виявлення потреб, забезпечених грошовими коштами покупців, з одного боку, і виробництва споживчих товарів - з іншого. Оскільки платоспроможний попит формується під дією двох основних факторів - потреб та доходів населення, то за допомогою заробітної плати в ринкових умовах встановлюються пропорції між товарною пропозицією та попитом.
Навіть неспеціаліст розуміє, що в сучасних умовах заробітна плата в Україні повною мірою не виконує жодну із зазначених функцій. Впродовж багатьох років (навіть десятиріч) заробітна плата в Україні підтримувалася на соціально низькому рівні. Нині для більшості найманих працівників вона перетворилася на невелику (та ще й негарантовану) соціальну виплату, що дозволяє пережити, перебути важкі часи, але ніяк не досягти добробуту. На початок 2003 року середня заробітна плата по Україні незначно перевищує мінімальний споживчий бюджет, а мінімальна заробітна плата майже в два рази менша. В західних країнах прожитковий мінімум становить 20-30% від середньої заробітної плати. Штучне стримування заробітної плати призвело до того, що нині витрати на заробітну плату в Україні в розрахунку на одиницю валового національного продукту майже вдвоє нижчі, ніж у країнах з розвиненою ринковою економікою. Разом з тим трудомісткість виготовлення продукції перевищує досягнуту в зазначених країнах нерідко в 3-4 рази.
Низький рівень заробітної плати не сприяє зацікавленості працівників у досягненні високих кінцевих результатів праці. Разом з тим, використовуючи дешеву робочу силу, підприємці не зацікавлені підвищувати продуктивність праці, вкладаючи кошти в оновлення виробничих фондів та розвиток персоналу. Дешева робоча сила зумовлює не лише низький рівень продуктивності праці, але і низьку якість продукції, і в зв'язку з цим її неконкурентоспроможність. Низький рівень заробітної плати є основною причиною небаченого розростання прихованого безробіття і значного падіння платоспроможного попиту населення.
1.2 Сутність розрахунків з ПДФО та з органами страхування по нарахованій заробітній платі
Податок на доходи фізичних осіб — загальнодержавний податок, що стягується з доходів фізичних осіб (громадян — резидентів) і нерезидентів, які отримують доходи з джерел їх походження в Україні ( та за її межами для резидентів). Однією з головних функцій, притаманних податку на доходи фізичних осіб, є фіскальна, яка проявляється у формуванні дохідної частини бюджету. В основу реалізації даної функції має бути покладено принцип фіскальної ефективності, до ключових характеристик якого слід віднести: достатність доходів, мінімізації видатків на адміністрування, запобігання ухиленню від сплати, еластичність податкового механізму, рівномірний розподіл між різними соціальними групами платників (населення).
З 01.01.2016 р. відповідно до Закону України від 24 грудня 2015 року № 909-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» введена єдина ставка податку на доходи фізичних осіб (далі – ПДФО) 18 %, замість колишніх 15 і 20.
За ставкою 18 відсотків оподатковуються більшість видів доходів, визначених розділом IV Податкового кодексу України (далі – ПКУ), у тому числі, але не виключно:
доходи, одержані, у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які виплачуються (надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами;
доходи, отримані від надання майна в лізинг, оренду або суборенду (строкове володіння та/або користування);
частина доходів отриманих платником податку - нерезидентом від операцій з нерухомим (рухомим) майном;
доходи у вигляді спадщини (подарунку), що успадковуються (приймаються у дарунок) спадкоємцем (обдарованим) від спадкодавця (дарувальника) - нерезидента, або успадковуються (приймаються у дарунок) спадкоємцем (обдарованим) - нерезидентом від спадкодавця (дарувальника)- резидента;
іноземні доходи, отримані платником податку – резидентом;
оподатковуваний дохід (прибуток), не включений до розрахунку загальних оподатковуваних доходів минулих податкових періодів та самостійно виявлений у звітному періоді платником податку або нарахований контролюючим органом згідно із ПКУ;
сума заборгованості платника податку за укладеним ним цивільно-правовим договором, за якою минув строк позовної давності та яка перевищує суму, що становить 50 відсотків місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, крім сум податкової заборгованості, за якими минув строк позовної давності згідно з розділом II ПКУ, що встановлює порядок стягнення заборгованості з податків, зборів і погашення податкового боргу;
сума надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки, розмір якої обчислюється відповідно до п. 170.9 ст. 170 ПКУ;
кошти або майно (нематеріальні активи), отримані платником податку як хабар, викрадені чи знайдені як скарб, не зданий державі згідно із законом, у сумах, які визначені обвинувальним вироком суду незалежно від призначеної ним міри покарання;
Ставка податку 15 % встановлена для пенсій, щомісячного довічного грошового утримання, які отримуються платником податку з Пенсійного фонду України або бюджету згідно із законом, в частині перевищення над триразовим розміром мінімальної зарплати, встановленої на 1 січня (у розрахунку на місяць).
Ставка податку 0 %. встановлена безпосередньо в п. 167.3 ст. 167 ПКУ та застосовується до:
вартості власності, що успадковується (приймається у дарунок) членами сім'ї спадкодавця (дарувальника) першого ступеня споріднення;
вартості власності (об’єкт нерухомості, рухомого майна, зокрема: предмет антикваріату або витвір мистецтва; природне дорогоцінне каміння чи дорогоцінний метал, прикраса з використанням дорогоцінних металів та/або природного дорогоцінного каміння; будь-який транспортний засіб та приладдя до нього;
вартості власності (об’єкт нерухомості, рухомого майна, зокрема: предмет антикваріату або витвір мистецтва; природне дорогоцінне каміння чи дорогоцінний метал, прикраса з використанням дорогоцінних металів та/або природного дорогоцінного каміння; будь-який транспортний засіб та приладдя до нього; інші види рухомого майна), що успадковується (приймається у дарунок) дитиною – інвалідом;
грошових заощаджень, поміщених до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, а також у державні цінні папери
Водночас ставка податку для доходів, отриманих платником податку - резидентом від продажу нерухомого (рухомого) майна, спадщини (подарунку), в частині що підлягає оподаткуванню залишено без змін – 5 відсотків.
Уточнено розмір податкової соціальної пільги для будь – якого платника податку, що дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року (раніше це була тимчасова норма, яку подовжували з року в рік).
Соціальне страхування, тобто матеріальне забезпечення в разі тимчасової непрацездатності, інвалідності, старості, здійснюється переважно за рахунок спеціальних фондів. Кошти соціального страхування та пенсійного забезпечення утворюються із щомісячних відрахувань підприємств у розмірі встановлених законом процентів від фактично нарахованої заробітної плати, а також щомісячних відрахувань у розмірі встановлених законом процентів нарахованої заробітної плати кожного працюючого на створення пенсійного фонду.
Згідно з чинним в Україні законодавством одночасно з нарахуванням заробітної плати на підприємстві робиться нарахування платежів до соціальних фондів:
за розрахунками із загальнообов’язкового державного страхування;
за соціальним страхуванням;
за індивідуальним страхуванням;
за страхуванням майна.
Базою для розрахунку цих платежів є фонд оплати праці (ФОП). Крім того, деякі нормативні документи окремо визначають перелік виплат, на які не нараховуються платежі до соціальних фондів.
Одночасно з отриманням у банку грошей на виплату заробітної плати необхідно подати платіжні доручення на перерахування відповідним організаціям усіх утримань із заробітної плати і нарахувань на фонд оплати праці.
Загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (роботодавець), громадянам, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.
Залежно від страхового випадку є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування:
пенсійне страхування;
страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності;
страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;
страхування на випадок безробіття;
інші види страхування, передбачені Законами України.
З 1 січня 2017 року згідно з Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 р. № 2464-VI замість платежів до чотирьох соціальних фондів, що зазначені вище, запроваджується єдиний соціальний внесок. Цей внесок є консолідованим страховим внеском, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.