ПЛАТІЖНА КРИЗА В УКРАЇНІ (ID:134077)

Вступ Аналіз основних тенденцій розвитку негативних явищ у кредитно-фінансовій і банківській системі України свідчить, що останніми роками ситуація в указаній сфері зазнала динамічних змін і суттєво ускладнилася. Значний вплив на неї мали світова валютно-фінансова криза та загальне погіршення макроекономічної ситуації в державі. Нестабільність фінансового і валютного ринків була зумовлена використанням значних валютних резервів для утримання гривні в межах визначеного валютного коридору. Невідповідність темпів ринкового реформування економіки відповідному реформуванню банківської системи, поглиблення кризи платежів між виробниками (а відтак і збільшення обсягу заборгованостей за позичками на фоні подальшого спаду виробництва) негативно вплинули на стабільність банківської системи, знижуючи її ліквідність та прибутковість. Існуюча банківська система через обмеженість доступу до кредитних ресурсів та високі процентні ставки комерційних банків не забезпечила активізації господарської діяльності суб'єктів підприємництва. Внаслідок цього, сучасний стан розвитку економіки України характеризується платіжною кризою. Це відображається на діяльності кожного підприємства: порушується своєчасність і повнота погашення зобов'язань щодо оплати праці, розрахунків з постачальниками; погіршуються взаємовідносини з партнерами; скорочуються обсяги капітальних вкладень. Однією з непередбачуваних проблем кризових ситуацій являється платіжна криза, що стимулювала поширення бартеру, взаємозаліків, грошових сурогатів, заборгованості, які діяли системно, за подібними правилами, змінюючи поведінку економічних агентів. Проблеми платіжної кризи досліджували такі вітчизняні вчені, як: Б. Буркинський, П. Бубенко, А. Голіков, Б. Данилишин, М. Долішний, С. Дорогунцов, І. Лукинов, М. Чумаченко, російські вчені – О. Гранберг, Г. Гутман, Ю. Дорошенко, В. Лексін, О. Швецова, іноземні вчені: G. Alfandari, O. Blanchard, G. Calvo, F. Co¬relli, J. Szyrmer, E. Porotti, B. Pinto, J. Rostowski, M. Schaffer, C. Wyplosz. Метою роботи є розгляд методологічного забезпечення державної політики, яка спрямована на підвищення ефективності трансформацій, подолання платіжної кризи, а також науково–методичних основ антикризового управління окремою категорією з широкого класу об’єктів державної регіональної політики.   1. Платіжна криза - роль в економічному і політичному житті України У загальному розумінні «криза» (від грецького krisis - рішення, поворотний пункт, результат) - це важкий перехідний стан, різкий, крутий перелом чи занепад у будь-якому сталому процесі, гострий недолік, брак чого-небудь. Якщо поєднати наведене загальне розуміння поняття «криза» і модифіковане стосовно фінансово-кредитної сфери – «платіжна криза», в нинішніх умовах - це різке розбалансування платіжних відносин між господарюючими суб'єктами: товаровиробниками, споживачами та державою. Платіжна криза в основному виражається у хронічному зростанні обсягів дебіторської та кредиторської заборгованостей, збільшенні негативного сальдо між ними, вимушеному переході в розрахунках між підприємствами на грошові замінники і бартер, що в істотній мірі означає повернення до натурального товарообміну. У цілому платіжна криза призвела до безпрецедентної натуралізації господарських зв'язків у реальній економіці, що істотно відрізняє функціонуючу в нашій країні економічну систему від ринкової економіки. Платіжна криза, як негативне явище, є узагальнюючою характеристикою фінансової дестабілізації і найголовнішою загрозою економічній безпеці держави. У свою чергу, фінансова нестабільність стала основним чинником продовження спаду виробництва і відсутності мотивації колективів підприємств до зростання виробництва. Тому досягнення реальної, а не уявної, фінансової стабілізації на сучасному етапі є необхідною передумовою економічної стабілізації країни[3]. В умовах фінансової нестабільності посткризового періоду, платіжна криза перетворилася на «природній» стан вітчизняної фінансово-кредитної сфери. Неплатежі - системне явище, яке, як показує практика, існує або може бути усунуто тільки як система. Це неізольоване явище, а форма існування української економіки, результат її пристосування до гострої нестачі грошових коштів. Крім цього, неплатежі - це, перш за все, наслідок нерівності попиту і пропозиції. Якщо вам не платять за відвантажену продукцію або платять, але не всю контрактну суму, то можна сказати, що попит на вашу продукцію не дорівнює пропозиції. З цим можна погодитися, але за однієї умови: якщо у підприємства є гроші, то так, якщо грошей немає, то воно змушене не платити за потрібну продукцію. Автори Гриценко та Г., Ступін В. у своїй роботі «Платіжна криза в економіці з нерівновагими цінами.» -, хоча і щодо російської економіки, але зробили оригінальний висновок: «Ми спостерігаємо дивовижне явище - економіку, в якій постійно відтворюється неврівноважена ситуація: обсяг пропозиції протягом ряду років не дорівнює величині попиту, але сама економіка функціонує безперебійно. І роблять з цього обгрунтований висновок, що існує все-таки якийсь механізм встановлення рівноваги, а саме: у наявності неявне згода всіх учасників господарського обороту (підприємств та держави). Більш того, «існування системи неплатежів є необхідною умовою досягнення рівності попиту і пропозиції в економічній системі, де економічні агенти не згодні з масовими банкрутствами». Цей висновок цілком правомірний і щодо української економіки [11]. Саме тому українську економіку ще не можна кваліфікувати як ринкову, оскільки більше половини господарського обороту опосередковується негрошовими інструментами звернення. Крім того, в Україні залишилися невирішеними питання відокремлення влади від власності, а власності - від управління, не сформована в достатній мірі фінансово-кредитна сфера, включаючи інфраструктуру. Це по суті - квазіринкова економіка. Звідси і рекомендації західних фахівців, які виходять природно з ринкових умов, часто замість бажаного ефекту дають негативний результат[6]. Платіжна криза виникла не сьогодні. ЇЇ витоки йдуть, як свідчать дослідження, принаймні з 1988 року, коли республіки Прибалтики вперше поставили питання про господарську, а потім і політичну самостійності. Відповідно, підприємства відразу стали вважати необов'язковим для себе дотримуватися платіжної дисципліни по відношенню до партнерів, розташованих за тоді ще умовною межею. Отже, розрив господарських зв'язків з'явився першим чинником порушення системи розрахунків. Наступним етапом була лібералізація цін, наслідком якої стала постійна галопуюча інфляція, втрата контролю над грошовими потоками і кредитними ресурсами. Приборкання гіперінфляції супроводжувалося значними втратами для реального сектора. Жорстке обмеження грошової маси дозволило взяти під контроль інфляційні процеси, тим не менш, фінанси підприємств при цьому зазнали нищівного удару. Інакше й не могло бути в умовах відсутності інституту банкрутства; слабкості банківської системи; приватизації за сертифікатної моделі (тобто без формування ефективного власника); скорочення внутрішнього попиту; зростання заборгованості по зарплаті і соціальним трансфертам[15]. *** Платіжна криза, перш за все, є наслідком помилок в управлінні економічними процесами з боку виконавчої влади. В економічній теорії основними факторами, які визначають стан платежів, є наступні: 1. Загальний стан економічного розвитку країни. Спад в економіці, як правило, призводить до уповільнення розрахунків і швидкості погашення дебіторської та кредиторської заборгованості. Коли має місце загальне зниження економічної активності, підприємства переважно отримують менший дохід і їх платоспроможність зменшується. Виникає ланцюгова реакція неплатежів: підприємства, які не отримали своєчасно оплату за свою продукцію, відповідно затримують власні розрахунки зі своїми кредиторами. 2. Система грошових розрахунків і укладання комерційних угод, що визначаються чинним законодавством. Сукупність нормативно-правових актів, які діють у фінансово-кредитній сфері, відповідним чином регламентують форми і порядок здійснення грошових розрахунків між окремими суб'єктами господарювання. Кожна з цих форм вимагає певного часу на свою реалізацію, витрати якого істотно коливаються по кожній з таких форм. При інших рівних умовах цей період часу відповідним чином збільшує обсяги і період обороту дебіторської та кредиторської заборгованості; 3. Порядок здійснення податкових та інших платежів до бюджету, визначений чинним законодавством. Платежі по податках і обов'язкові платежі до бюджетів всіх рівнів та державних позабюджетних фондів становлять вагому частину в розрахунках підприємств. Якщо сплата податків та обов'язкових платежів здійснюється після отримання грошових коштів від покупців продукції, то дебіторська заборгованість цього виду на підприємствах майже не виникає, а відповідно у бюджеті немає кредиторської заборгованості. І навпаки, коли чинним законодавством встановлена норма обов'язкового авансового перерахування податкових та обов'язкових платежів до бюджету, це призводить до істотного нарощування обсягів кредиторської заборгованості по платежах до. бюджету і відповідно накопичення в бюджеті дебіторської заборгованості. 4. Темпи інфляції в країні. В умовах інфляції номінальна вартість дебіторської та кредиторської заборгованості збільшується відповідно до темпів зростання цін на продукцію, роботи і послуги, а реальна – зменшується. *** 2. Розвиток немонетарної економіки в Україні як фактор виміру платіжної кризи В Україні на межі ХХ-ХХІ століть було сформовано фрагментарну змішану три-секторну економіку, в якій використовувались планово-адмі-ністративні, ринкові та тіньові економічні відносини. Історичні періоди трансформації відрізнялися різним поєднанням зазначених секторів. Загальну економічну картину змінювало існування так званої немонетарної економіки, в якій в економічних операціях замість грошей масово використовувалися немонетарні розрахунки. Формування за безпосередньої участі держави зазначеної економіки дозволяє виділити немонетарну політику, що регулює немонетарні розрахунки, припускаючи їх паралельне використання разом з грошима, яка, використовуючи специфічні методи роботи, спрямована на досягнення визначених економічних цілей. Виділяють шість етапів еволюції немонетарної економіки України: 1) розвиток в умовах централізованого планування (1960-1980 рр.); 2) розвиток в умовах загального товарного дефіциту (1989-1991 рр.); 3) розвиток в умовах фінансового дефіциту, інфляції та економічного спаду 1992-1994 рр.); 4) емісія грошових сурогатів в умовах загального фінансового дефіциту (1995-1997 рр.); 5) інституціалізація немонетарної економіки (1998-1999 рр.); 6) хронічна платіжна криза в умовах економічного росту та світової фінансової кризи (2000-2009 рр.). Зазначена періодизація ґрунтується на аналізі розвитку всіх феноменів немонетарної економіки, як відокремлено одне від одного, так і як цілісної системи. Сформовані динамічні ряди демонструють, що максимального «розквіту» платіжна криза набула в Україні в 1997-1999рр., окремі показники досягали максимальних значень: промисловий бартер – 1997-1999 рр.; сільськогосподарський бартер – 1998-1999 рр.; зовнішньоекономічний бартер – 1997 р.; взаємозаліки – 1997 р. (для місцевих бюджетів другий максимум – 1999 р.); прострочена внутрішня заборгованість – 1997-1999 рр. (кредиторська – майже 4/5 від ВВП); прострочена зовнішня: дебіторська – 1997-1998 рр., кредиторська – 1998-1999 рр. *** Обсяги кредиторської та дебіторської заборгованості на макрорівні свідчать про стан платежів між суб’єктами господарювання. Так, за період 2007–2011 рр. дебіторська і кредиторська заборгованості підприємств України зросли у 2,2 рази. Більше половини оборотних активів підприємств України зв’язано у дебіторській заборгованості, близько 5/6 обсягів поточних зобов’язань формується за рахунок кредиторської заборгованості. Це безперечно стримує розвиток вітчизняної економіки та свідчить про неспроможність фінансової системи поповнювати ресурси виробничого сектору. Таблиця 1 Відношення обсягів дебіторської і кредиторської заборгованості підприємств України до ВВП, % Отже, однозначно можна констатувати наявність платіжної кризи в Україні, в умовах якої про нормальний розвиток економіки говорити складно. Рис.2.1. Динаміка дебіторської та кредиторської заборгованості Джерело: []. *** 3. Шляхи подолання платіжної кризи в Україні Проведений аналіз вітчизняних політико-правових актів, зокрема – програм Уряду та стратегічних пропозицій Президента щодо подолання платіжної кризи показав, що політико - правове та соціально-економічне регулювання концентрувалося не на нормативному забезпеченні політики трансформацій, а на виконанні так званої «регламентарної» функції, за якою ключові проблеми забезпечення господарської діяльності та життєзабезпечення населення регулювалися нормативними регламентами несистемоутворюючого характеру, виконання яких безпосередньо залежало від фінансових чи бюджетних можливостей. Узагальнений досвід інших країн з антикризового управління економікою в частині подолання чи пом’якшення наслідків платіжної кризи та релевантність системи та механізмів державної політики особливостям конкретного соціально - економічного явища, яке отримало назву «платіжна криза». Вирішення цього завдання потребує посилення контрольованості економічного середовища, підвищення якості інформаційного забезпечення. Можливості покращення державної політики системних трансформацій значно збільшуються за активною регіональною політикою. Дуже важливим є використання досвіду інших країн у значному поліпшенні стану платіжної дисципліни в народному господарстві. Це, перш за все, стосується Угорщини, Ізраїлю, Китаю, Словаччини, Чехії, а в останні часи - Росії. Так, урядом РФ розроблена програма проведення «загального мережевого взаємозаліку», яка здійснена в 3 етапи:  на першому - цільовим фінансуванням з боку держави погашена заборгованість перед бюджетними організаціями;  на другому - для всіх підприємств проведена реструктуризація їх боргів перед бюджетом і позабюджетними фондами;  на третьому - здійснено врегулювання взаємних боргів підприємств, але тільки за простроченої заборгованості (на добровільних засадах). Для цього передбачалося створити єдину базу даних, яка включала інформацію про стан справ по всім кредиторам і дебіторам Росії. На її основі були розроблені оптимальні ланцюжки можливого проведення взаємозаліку між підприємствами. До взаємозаліку приймалися лише підтверджені обсяги простроченої заборгованості по кожному конкретному ланцюжку, які взаємно погашаються. Правом зазначеної реструктуризації користувалися тільки ті підприємства, які в певні терміни сплатили «живими» грошима всі поточні податкові платежі. *** На шляху подолання платіжної кризи в Україні потрібно забезпечити поступове підвищення рівня монетизації економіки шляхом переходу від спрощеного планування грошової маси до її визначення як розрахункової величини, яка формується не тільки на основі інфляційних очікувань, а й реального попиту на грошові ресурси, як у сфері обігу, так і виробництва, зокрема, на цілі виробничого інвестування та поповнень обігових коштів підприємств. Здійснити заходи щодо значного збільшення платоспроможного попиту населення з метою стимулювання зростання виробництва. Підраховано, що збільшення платоспроможного попиту на 1% призводить до збільшення виробництва на 7 - 8%. Окрім перерахованого, потрібно здійснити цільову, керовану емісію, хоча слід визнати, що серед вітчизняних і зарубіжних економістів велика питома вага противників проведення грошової емісії. *** Висновок Лише простий перелік тих питань, які потребують розгляду в контексті піднятої проблеми, свідчить про її багатовекторності та неординарності заходів, що вимагають реалізації. При цьому необхідно забезпечити одночасне, скоординований і продуктивний рух у кількох напрямках. На нашу думку, це свідчить про необхідність розробки відповідної державної цільової програми із залученням до її виконання всіх гілок влади і соціальних партнерів. Саме така програма може і повинна стати прикладом консолідації всіх прагматичних, а звідси - і конструктивних сил суспільства. Враховуючи вищевикладене, вихід із ситуації, яка склалася, бачиться в наступному: Для підтримки попиту на вітчизняну продукцію необхідно врешті-решт (причому виробничих можливостей, по-друге, з'ясувати реальний етап науково-технічного потенціалу держави, по-третє, з урахуванням кон'юнктури вітчизняного і світових ринків обов'язково на урядовому рівні), по-перше, провести ревізію існуючих, визначити конкурентні можливості підприємств. Лише на цій основі можливо розробити стратегію структурної перебудови економіки, насамперед шляхом залучення інвестицій у наукомісткі, конкурентоспроможні виробництва. Для цього, у свою чергу, потрібно забезпечити цілеспрямовану державну підтримку, сприятливі умови для залучення іноземних інвестицій та ефективну приватизацію, за якої стратегічним буде вважатися лише той інвестор, який забезпечить подальший технологічний розвиток приватизованих підприємств; - Життєво необхідним є впровадження активної державної політики зниження енерговитратності вітчизняної економіки для забезпечення вартісної конкурентоспроможності вітчизняної продукції як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках; - Для забезпечення стабілізації грошово-фінансової системи слід ввести, за прикладом міжнародних фінансових установ (Світовий банк, Міжнародний Валютний Фонд, Європейський банк реконструкції і розвитку та ін), систему кредитування підприємств за програмно-цільовим принципом, який передбачає не лише повернення наданих кредитних ресурсів , але і їх найбільш ефективне використання; - Підвищення платоспроможного попиту населення, що є одним з основних умов нормалізації платіжної системи країни, не повинна мати інфляційного характеру. Інфляція, як добре відомо, і виникає за рахунок штучного, не пов'язаного із зростанням виробництва, підвищення заробітної плати. У той же час, необхідність залучення фінансових ресурсів населення для інвестування вітчизняної економіки вимагає не тільки створення відповідних фінансових структур, але і забезпечення державних, у тому числі законодавчих, гарантій обов'язкового повернення вкладених населенням коштів.   Список використаної літератури 1. Валіцький В. Платіжна криза гальмує економічне зростання / / Фондовий ринок (укр.) .- 2002, - № 43.-С. 18-22 2. Вітчизняна економіка: проблеми, шляхи відродження. Матеріали IV Російського економічного форуму. - Російський економічний журнал .- 2009 .- № 5-6. 3. Джон Стігліц. Економіка державного сектору - К.: «Атіка», 1997. 4. Драчова Є.Л., Ходачнік Г.Е. Інструменти державного антикризового управління в банківському секторі / / Менеджмент у Росії і за кордоном (рос.) .- 2001 .- № 5.-С. 118-124 5. Єрмошенко М.М. Платіжна криза в Україні: стан, причини та шляхи подолання / / Фінансова тема .- 2006, - № 9.-С.-19-48 6. Єршов М. Грошово-кредитна сфера і економічну кризу / / Ринок цінних паперів (рос.) .- 1999 .- № 22.-С. 20-24 7. Жиляєв І.Б. Платіжна криза в Україні: стан, тенденції і шляхи подолання. Частина 1. Трансформації соціально-економічних систем. – К.: ВЦ ВГО «Громадський контроль», 2006. – 65 с. 8. Коркін В. Державний зовнішній борг: причини кризи та шляхи подолання / / Фінансовий бізнес (рос.) .- 2001 .- № 11. С. 39-46 9. Крамаренко Т. Л.. Державна заборгованість Україну і можливі шляхи виходу з боргової кризи / / Академічний Огляд (укр.) - 2011.- № 1.-С. 46-53 10. Крюкова I. Деформації у відтворювальніх макроекономічніх пропорціях в економіці України. - Вісник НБУ.Я-2005 .- липень. 11. Кудрявський В. Платіжна криза триває / / Фондовий ринок (укр.) .- 2010 .- № 48.-С. 16-19 12. Луніна I. Нежіттездатні підприємства розбалансовують бюджет. - Перспективи І дослідження.-2009 .- № 1. 13. Махмудов А. платіжної кризи в ролі політичного інструменту / / Фондовий ринок (укр.) .- 2006, - № 47.-С. 18 14. Михасюк І., Мельник А., Крупка М., Залога З. Державне регулювання ЕКОНОМІКИ. - ЛНУ ім.Франка, Львів: "Українські технології", 1999. - 640с. 15. Панасюк Б. Криза платежів: шляхи її подолання. - Економіка України, 1997, № 11. 16. Паханів Ю. Платіжна криза як закономірність / / Фондовий ринок (укр.) .- 2009, - № 47.-С. 17-18 17. Платіжна криза як складова системної кризи української економіки / / Фондовий ринок (укр.) .- 2009 .- № 41.-С. 16-18 18. Седін А.І., Демидов AM Міжнародні аспекти діяльності комерційного банку в післякризовий період / / Гроші і кредит (рос.) .-2010, - № 2.-с. 52-56 19. Стеченко Д.М. Державне регулювання ЕКОНОМІКИ: Навч.посібнік. - К.: МАУП, 2007.-176с. 20. Фішер С., Сахан Р., Вег К. А. Стабілізація і зростання в перехідних економіках: перші уроки. - Питання економіки.-1997 .- № 5. 21. Ходачнік Г.Е. Зарубіжний досвід діагностики кризового стану в банківській сфері / / Менеджмент у Росії і за кордоном (рос.) .- 2010 .- № 4.-С. 87-98 22. Шипко А. Платіжна криза: загальна вина - загальні зусилля / / Фондовий ринок (укр.) .- 2006 .- № 48.-С. -8-10