Зразок роботи
Вихідним елементом сучасної концепції ефективної держави постає системний характер державного регулювання, який здатний забезпечити належну дієздатність держави, її активну позицію в забезпеченні економічного зростання. При цьому поняття дієздатності держави не обмежується забезпеченням її спроможності втілювати владні рішення з метою вирішення конкретних завдань поточного характеру. Така дієвість полягає у відсутності конфлікту між суспільними, колективними та індивідуальними інтересами, нормами законодавчих актів та об'єктивними чинниками суспільного розвитку. Процеси ефективності держави значно ширші. Вони уособлюють в собі якості самостійних складових, низку факторів і передумов.
Тема державного регулювання рівня та якості життя населення є актуальною і цікавою для мене, так як вона тісно пов’язана з нашим життям і безпосередньо впливає на добробут населення. Вивченням та аналізом соціальної політики, рівня та якості життя займалися безліч науковців та вчених різних часів.
На добробут може впливати рівень цін, стан розвитку економіки, рівень заробітньої плати, стан валюти, системи соціальної захищеності громадян, підтримання сім’ї та дітонароджування тощо. Життєвий рівень населення залежить, з одного боку, від способу виробництва, який характеризується відносинами власності, рівнем розвитку матеріальної бази суспільства, сфери послуг та суспільною продуктивністю праці, а з іншого - від способу життя, що визначається загальними проявами життєдіяльності людини, а саме величиною потреб у різних життєвих благах та можливістю їх задоволення, виходячи з пропозиції товарів та послуг на ринку та реальних доходів населення.
Для критичного огляду до уваги я взяла такі статті: «Рівень та якість життя населення України як показник дієвості соціальної державної політики» Попової Т.Л , «Методи та засоби державного регулювання рівня та якості життя населення» Мельниченко О.А., Н.І.Легінькова «Підвищення ефективності державного регулювання якості життя населення в Україні».
На думку Попової, для України в сучасному розвитку характерним є низький рівень життя, так як існує проблема бідності, безробіття та не вирішена проблема соціального розшарування суспільства. Ці причини не дозволяють покращити рівень та якість життя населення та призводять до розбіжностей у задоволенні основних (необхідних, важливих) соціальних проблем. Більша частина населення має низький рівень доходів , що впливає на рівень соціальної захищеності українського населення, розбіжність у національних та іноземних стандартах.
Рівень та якість життя населення являється найважливішим критерієм оцінки соціально-економічної політики держави.
Соціальна політика — це суспільний феномен, що поєднує різноманітні багатофакторні складові: конституційно - правові, інституціональні, управлінські регулятивні та саморегулятивні, глобальні, національні, державні, наддержавні, громадські, гуманістичні, праксеологічні (ціннісні), комунікативні та ін. Соціальна політика є визначальним напрямом внутрішньої політики держави. Вона забезпечує захист прав людини, створює передумови для розширеного відтворення людиною своєї діяльності для стабільності суспільної системи. Соціальна політика будь-якої держави передбачає визначення глибинних тенденцій розвитку в усіх сферах соціально-політичного життя, що обумовлюють процес розвитку соціального буття й соціальної безпеки людини та цілеспрямований вплив на них суб'єктів регулятивної діяльності. Це система управлінських, організаційних, регулятивних, саморегулятивних заходів, дій, принципів і засад, спрямованих на забезпечення визначеного соціального рівня та якості життя, соціального захисту малозабезпечених верст населення, їх соціальної безпеки у суспільстві. Насамперед реалізація соціальної політики має забезпечити державні соціальні стандарти та гарантії.
Рівень життя характеризує народний добробут поряд із доходами і витратами. Він відображає також умови праці й побуту, обсяг і структуру робочого і вільного часу, показники культурного та освітнього рівня населення, а також здоров'я, демографічної та екологічної ситуації.
Рівень життя показує ступінь розвитку і задоволення потреб людини.
За рекомендаціями ООН рівень життя - це сукупність таких показників, як: здоров'я, зокрема демографічні умови, їжа, одяг, фонди споживання і нагромадження, умови праці, зайнятість, організація праці, освіта, зокрема письменність, житло та його благоустрій, соціальне забезпечення.
Рівень життя у вузькому розумінні - це характеристика рівнів споживання населення і ступеня задоволення його потреб (вимірювання доходів, витрат і споживання благ та послуг). Під рівнем життя в широкому розумінні розглядають рівень людського розвитку (стан здоров'я, можливості населення для задоволення своїх потреб) та умови життєдіяльності населення (стан навколишнього середовища та безпека населення). У статистиці ООН з 1978 р. використовуються 12 груп показників рівня життя:
- народжуваність, смертність та інші демографічні показники;
- санітарно-гігієнічні умови життя;
- споживання продовольчих товарів;
- житлові умови;
- освіта й культура;
- умови праці та зайнятість;
- доходи й витрати населення;
- вартість життя і споживчі ціни;
- транспортні засоби;
- організація відпочинку;
- забезпечення;
- свобода людини.
У статтях Легінькової, Попової під якістю життя розуміють задоволеність населення життям з точки зору широкого набору потреб та інтересів. «Це ступінь відповідності умов і рівня життя науково обгрунтованим нормативам або визначеним стандартам».
Рівень життя населення – ступінь задоволення матеріальних, духовних та соціальних потреб людей. В ООН для вимірювання якості життя використовують наступні показники: рівень освіти, рівень медичного обслуговування, тривалість життя, ступінь зайнятості населення, його платоспроможність, доступ до політичного життя та ін.
Конкретними показниками є: кількість автомобілів, телефонів, квадратних метрів житла, лікарняних ліжок на 1000 чоловік (на одну людину), якість медичного обслуговування, рівень шумів (децибел), швидкість руху в години пік та ін.
Нині найбільш важливими взаємопов'язаними характеристиками рівня життя вважають частку низькооплачуваних працівників і малозабезпечених сімей. Основною причиною низькооплачуваних працівників є низький рівень оплати у невиробничій сфері, існування певних диспропорцій в оплаті праці зайнятих в основних галузях народного господарства.
Забезпечення народного добробуту передбачає надання населенню безкоштовних послуг закладами освіти, зокрема дошкільними, охорони здоров'я, культури, безкоштовних послуг особам похилого віку, непрацездатним членам суспільства. У більшості економічно розвинутих країн переважна більшість витрат на освіту, медицину, соціальне обслуговування непрацездатних покривається за рахунок колективних джерел фінансування.
Мінімальний споживчий бюджет визначає такий обсяг доходів, який уможливлює задоволення потреб в їжі, одязі, предметах господарського вжитку, культурних запитах на рівні мінімальних фізіологічних норм, достатніх для життєдіяльності здорової дорослої людини, розвитку дітей, збереження здоров’я людей похилого віку. Розмір споживання за мінімальним бюджетом обумовлюється: рівнем матеріального виробництва та умовами життєдіяльності людей.
Прожитковий мінімум – мінімальна кількість життєвих засобів, необхідних для підтримки життєдіяльності працівника та відновлення його робочої сили. Прожитковий мінімум залежить від ціни, інфляції та кількісного набору споживчих благ та послуг і визначається на основі кошика споживання.
Кошик споживання – вартість стандартного набору товарів та послуг масового споживання середнього споживача в конкретній країні в певний час.
Світова практика широко використовує і таку категорію, як індекс вартості життя – індекс роздрібних цін спеціального набору товарів і послуг, що входять в бюджет середнього споживача (споживчий кошик) і становить його прожитковий мінімум (межу малозабезпеченості). Межа малозабезпеченості – величина сукупного доходу на душу населення, який забезпечкє непрацездатному громадянинові спожи-вання товарів та послуг на мінімальному рівні, встановленому законодавством.
Магістр