Зразок роботи
Як свідчить аналіз деяких законодавчих актів, що регулюють організаційно-господарські відносини щодо здійснення нагляду (контролю) в інформаційній сфері, наприклад, Законів України «Про телекомунікації» «Про радіочастотний ресурс України», «Про поштовий зв’язок», до завдань нагляду відносяться не тільки запобігання і виявлення порушень законодавства, а й їх усунення (припинення). Для цього наглядовим органам (їх посадовим особам) надаються повноваження і розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов та приписів про усунення порушень відповідного законодавства тощо.
Зміст державного регулювання в інформаційній сфері господарювання полягає у визначенні умов здійснення господарської інформаційної діяльності шляхом встановлення певних правил і норм. Отже, під час державного регулювання йдеться про контроль лише за додержанням цих правових норм, тобто режиму законності. Для цього достатньо усіченого виду контролю – нагляду. Підтвердженням цього є норми багатьох актів законодавства, що визначають правові засади державного регулювання та компетенцію регулюючих органів у сфері господарських інформаційних відносин, зокрема Закону України «Про телекомунікації», «Про радіочастотний ресурс України», «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення», в яких широко вживається термін «нагляд» [7,129].
Серед непрямих засобів державного регулювання, зазначених у ст. 12 ГК України, ознаки економічних методів регулюючого впливу мають державне замовлення, регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. В інформаційному секторі економіки найбільш широко застосовуються такі непрямі засоби державного регулювання:
державне замовлення;
тарифне регулювання;
надання податкових та інших пільг;
надання дотацій.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ГК України державне замовлення є засобом державного регулювання економіки шляхом формування на договірній (контрактній) основі складу та обсягів продукції (робіт, послуг), необхідних для пріоритетних державних потреб, розміщення державних контрактів на поставку (закупівлю) цієї продукції (виконання робіт, надання послуг) серед суб’єктів господарювання, незалежно від їх форми власності. Регулюючий вплив цього засобу державного регулювання полягає у забезпеченні додаткових фінансових надходжень суб’єктам господарювання за рахунок виконання ними державного замовлення.
Особливе соціально-економічне значення має державне регулювання тарифів на загальнодоступні телекомунікаційні послуги, що являють собою мінімальний набір послуг нормованої якості, доступний усім споживачам на всій території України. До цих послуг, відповідно до ч. 1 ст. 62 Закону України «Про телекомунікації», належать: підключення кінцевого обладнання споживача до телекомунікаційних мереж фіксованого зв’язку загального користування (універсальний доступ), послуги фіксованого телефонного зв’язку в межах зони нумерації (місцевий телефонний зв’язок), а також виклик служб екстреної допомоги, послуги довідкових служб і зв’язку за допомогою таксофонів.
Податкове стимулювання є одним із основних засобів державного регулювання, що застосовується в галузі виробництва програмного забезпечення та надання супутніх послуг на підставі Законів України «Про державну підтримку розвитку індустрії програмної продукції», «Про внесення змін до розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України щодо особливостей оподаткування суб’єктів індустрії програмної продукції» та відповідних норм Податкового кодексу України [15,161].