Зразок роботи
На початку ХХІ ст. відбувається перехід світового господарства на інноваційну модель розвитку, що виявляється у трансформації всіх структурних складових соціально-економічного устрою суспільства, зміні рушійних сил розвитку національних економік більшості країн. Прискорення темпів науково-технічного прогресу і перетворення його в основний фактор конкурентного розвитку економіки вимагає підвищення ефективності використання науки, техніки та потенціалу країни для вирішення стратегії розвитку суспільства. Рівень розвитку науково-технічного потенціалу і економіки знань значною мірою обумовлюють конкурентоспроможність економіки країни в глобальному економічному просторі, дозволяють гармонійно поєднати кількісне зростання з покращенням якісних показників економічного розвитку.
Важливою детермінантою впливу глобалізації на національний економічний розвиток є поглиблення диференціації країн «цивілізаційного центру» та «периферійної зони» у соціально-економічному, екологічному і науково-технічному розвитку. Існуюча модель світової економіки констатує появу нових форм і масштабів експансії (екологічного месіанства, сепаратизму та неоколоніалізму, демпінгу, протекціонізму, екологічного тероризму), які суперечливо впливають на міжнародну безпеку, знижуючи загальний конкурентний рівень країн та регіонів. Ця проблема значно посилюється для України в контексті євроінтеграційного поступу держави.
Ця проблематика, в тому числі окремі аспекти забезпечення конкурентоспроможності України, досліджувалася в працях Алимова О. [49], Бистрякова І. [42], Буркинського Б. [11], Веклич О. [17], Герасимчук З. [23-23], Голяна В. [69], Гриценка А. [31], Данилишина Б. [28], Жаліла Я. [67], Івашини О. [38], Лагутіна В., Міняйло О., Новікової Н., Орлової Н., Романенка В., Уманціва Ю., Чухна А. [71], та інших. Науковці та практики розкривають передумови, можливості та наслідки трансформації системи економіки, упорядкування суб’єктно-об’єктних відносин на усіх ієрархічних рівнях та можливості імплементації успішного зарубіжного досвіду до українських реалій. Важливим аспектом при розробці заходів щодо вдосконалення конкурентного середовища в умовах формування політики інтеграції та сталого розвитку є вивчення перспективних схем відповідного проектування, теорії і методології конкурентних змін, фундаментальних теоретичних основ, які розглядаються в працях Веблена Т. [16], Геєця В.[31], Геллера М. [79], Кемпбела Дж. [73] та інших. Вони відзначають, що діяльність з досягнення конкурентності, у трансформаційних умовах не є загалом успішною.
З огляду на зазначене вище, метою роботи є розвиток теоретичних положень та розробка практичних рекомендацій з державної конкурентоспроможності України.
Відповідно визначеній меті, серед основних завдань:
1) розкрити особливості національної конкурентоспроможності як політики розвитку держави;
2) визначити та оцінити конкурентні переваги економіки України в глобалізованому суспільстві;
3) проаналізувати положення держави за ключовими показниками в міжнародних рейтингових оцінках конкурентоспроможності країн світу;
4) обґрунтувати напрями підвищення конкурентоспроможності в Україні;
5) визначити стратегію підвищення конкурентоспроможності держави;
6) проаналізувати інституціональну складову досягнення високого рівня конкурентоспроможності держави;
7) запропонувати стратегічний проект підвищення конкурентоспроможності.
Об’єктом дослідження є процес досягнення конкурентоспроможності в системі інтеграційних процесів України.
Предметом дослідження є теоретико-методологічні засади та практичні підходи до формування і реалізації державної політики конкурентоспроможності економіки України.
Для досягнення поставленої мети використано низку сучасних загальнонаукових методів та прийомів дослідження, зокрема: абстрактно-логічний, включаючи аналіз і синтез, індукцію та дедукцію; узагальнення та системного аналізу; проблемно орієнтованого та статистичного аналізу; економіко-математичного моделювання та прогнозування; інституціонального. Інформаційною базою дослідження є нормативно-правові акти та статистичні матеріали Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Міністерства фінансів України, Державної служби статистики України, обласних державних адміністрацій, Світового банку, Євростату, сучасні економічні дослідження вітчизняних та зарубіжних учених, офіційні інтернет-сайти, аналітичні огляди тощо.
Робота складається зі вступу, висновків, трьох розділів основного тексту та переліку використаних джерел.
У відповідності з "Державною стратегією сталого розвитку" та програмами технологічного оновлення економіки задля підвищення конкурентоспроможності, державними пріоритетами є високотехнологічний розвиток промислового виробництва, модернізація машинобудівних, складних виробництв побутової та електронної техніки, будівництво автошляхів, міжнародних транспортних коридорів тощо. Досягнення на період до 2030 р. рівня економічної безпеки та конкурентоспроможності, що відповідає рівню європейських регіонів, вимагає реалізації двох стратегічних цілей.
Ціль 1 – забезпечення стійкості, стабільності і динамічного зростання економіки, підвищення рівня конкурентоспроможності безпеки та впровадження інноваційно-інвестиційної моделі сталого розвитку на високотехнічній основі, усунення диспропорцій соціально-економічного розвитку територій.
Ціль 2 – досягнення високого рівня самодостатності економіки держави шляхом створення ефективної відтворювальної бази і на основі цього забезпечення рівня і якості життя населення, що властиві високо розвинутим цивілізованим суспільствам.
Реалізацію стратегічних цілей підвищення рівня економічної безпеки необхідно здійснювати за наступними пріоритетними напрямами: підвищення конкурентоспроможності та зміцнення ресурсного потенціалу; розвиток людських ресурсів; забезпечення екологічної безпеки і використання рекреаційного потенціалу; розвиток міжрегіонального, міжнародного та транскордонного співробітництва; створення інституціонального середовища розвитку і формування позитивного іміджу держави.
Cтратегія передбачає наступні пріоритетні заходи:
• подолання наслідків фінансово-економічної кризи, забезпечення сталого зростання з підпорядкуванням його цілям інноваційного та соціального розвитку держави;
• зміцнення фінансового потенціалу реального сектора економіки, суб’єктів господарювання, домашніх господарств, забезпечення збалансованого розвитку бюджетної сфери та захищеності фінансового ринку, максимальне поліпшення інвестиційного клімату;
• здійснення структурної перебудови економіки як шляхом розбудови нових галузей промисловості з наданням переваги виробничим галузям зі швидкими темпами економічного обороту, високим і стійким ринковим попитом, так і шляхом модернізації виробничого апарату існуючих галузей;
• вироблення оптимальної економічної моделі на основі інноваційного типу розвитку, яка б враховувала національні інтереси, наявні ресурси, геополітичний та геоекономічний фактори, використання економічних важелів в управлінні регіональним розвитком;
• удосконалення відтворювальних, функціональних, соціально-економічних, економіко-екологічних пропорцій;
• забезпечення соціального розвитку, захисту населення, піднесення рівня і якості його життєдіяльності;
• досягнення чіткої координації дій усіх органів виконавчої влади, підпорядкування їхньої роботи єдиним цілям, впровадження нових методів управління, апробованих світовою практикою.
Сценарії стратегій розвитку, будучи похідними від сегментів матриці SWOT-аналізу, реалізуються в чотирьох варіантах можливих моделей розвитку. Змістовно, особливим для них є те, що вони діють з позицій так званих "виклику – відповіді", де виклик – певна ситуація, можлива для країни, відповідь – реагування на ситуацію, причому в загальному випадку не "симетрична", а така, що визначається значною кількістю додаткових обставин. В структурі сценарію це передбачається послідовністю пріоритетно розташованих характеристик змісту, джерел і знаковості факторів впливу за сценаріями.
При визначенні сценаріїв стратегії розвитку в форматі підвищення рівня економічної безпеки використовувалася матриця SWOT-аналізу, яка будується в двох векторах: стан зовнішнього середовища /горизонтальна вісь/ і стан внутрішнього середовища /вертикальна вісь/. Кожний вектор розбивається на два рівні: можливості і загрози, які були виявлені у зовнішньому середовищі, сила і слабкість потенціалу. На перетинах окремих складових груп факторів формуються 4 поля/квадрати.
Магістр