Зміст
1. Національне багатство
2. Природно - ресурсний потенціал
3. Людський потенціал
4. Науково - технічний та виробничий потенціал
5. Ефективність національної економіки
Висновки
До складу економічного потенціалу національної економіки відносять:
1. Природно-ресурсний потенціал. Він визначається кількістю, якістю та сполученням природних ресурсів територій. Його розглядають як сукупність природних ресурсів і природних умов. Ресурсами вважають всі елементи чи результати функціонування природних систем, що використовуються для отримання сировини, палива, енергії. Природні умови - це: елементи і сили природи, що не беруть безпосередньої участі у процесі у процесі виробництв, але визначають особливості економічної діяльності (її спрямуванні). У природно-ресурсному потенціалі виділяють такі складові:
- земельні ресурси;
- мінеральносировинні ресурси
- водні
- лісові.
- мисливсько-рибальські (фауністичні)
- природно-рекреаційні - це особливий вид ресурсів у вигляді поєднання природних, земельних ландшафтних і водних умов, що забезпечують відновлення життєвих сил людини.
2. Людський потенціал - трудові ресурси вважаються основним елементом продуктивних сил, їх характеристиками є наступні:
- природний приріст населення;
- сальдо міграції (кількість тих хто прибув-тих хто вибув)
- загальне збільшення населення (сума тих хто прибув+сума народжених)
- загальне зменшення населення (сума тих хто вибув+сума померлих)
- загальна динаміка населення (сума збільшення і зменшення населення)
3. Науковий потенціал національної економіки - це сукупність ресурсів і можливостей сфери науки, що включає кадри, кошти, науково-технічну базу інформаційного забезпечення, за умов обраного країною стратегічного пріоритету - формуванню інноваційної моделі розвитку. Важливою характеристикою наукового потенціалу є створення нових форм виробництва на основі нововведнь, до них відносять регіони високого науково-технічного розвитку, технополіси, технопарки, бізнес-інкубатори. В Україні створено 2 останні.
В Україні технопарки створені у вигляді науково-виробничих комплексів до яких входять дослідний центр і виробнича зона, що прилягає до нього і містить невеликі наукоємні фірми, які виконують завдання по створенню і впровадженню нових розробок сучасного обладнання і приладів.
Бізнес-інкубатори створюються у вигляді інформаційних структур для формування локального і сприятливого для діяльності малих фірм підприємницького середовища. Вони утворюються як правило для реалізації програм закордонної технічної допомоги.
4. Інформаційний потенціал. Він розглядається як наявні обсяги інформаційних ресурсів, техніки, технології та інших засобів, створювати, обробляти, передавати інформацію.
В умовах переходу до постіндустріального суспільства, продукування інформації розглядається як самостійна виробнича галузь, а інформація як специфічний товар. Вона виступає елементом ринкового механізму, який поряд із ціною та корисністю впливає на рівновагу і оптимальний стан ринку.
Інформаційні ресурси мають власні особливості, що відрізняють їх від інших ресурсів, а саме інформація впливає на ефективність виробництва без фізичного збільшення, традиційних ресурсів. Вона діє на суб'єктивний фактор виробництва - людину і прискорює процес виробництва з рахунок зменшення кількості його періодів.
5. Виробничий потенціал він визначається складом фізичного капіталу і характеризується рівнем розвитку виробничих фондів. Цей потенціал розподілено між основними регіональними та міжгалузевими комплексами, найбільшими серед яких є паливно-енергетичний, металургійний, машинобудівний, агропромисловий, хімічний.
6. Зовнішньоекономічний потенціал. Він характеризує перспективи країни у міжнародному поділі праці. Така спеціалізація визначає види виробництва, для яких національна вартість нижча світової. У міжнародному поділі праці Україна спеціалізується на виробництві машин, продукції чорної металургії, АПК, хімікатів.
Надмірна спеціалізація країни на виробництві декількох видів продукції обумовлює необхідність міжнародної співпраці. Основними формами економічного співробітництва виступають спільні підприємства, міжнародні організації і об'єднання, лізинг, зовнішня торгівля, залучення іноземної робочої сили, виробниче кооперування, науково-технічне співробітництво, торгівля ліцензіями і технологіями. Науково-технічне співробітництво здійснюється у 3-х формах, матеріальній - через обмін продукцією в основному наукомісткою, Нематеріальній - через обмін інформацією, через послуги фахівців і технічного персоналу у галузі менеджменту та маркетингу.
Можливості розвитку національної економіки залежать від її структури. На макроекономічному рівні розрізняють відтворювальну структуру національної економіки, галузеву структуру, регіональну структуру.
Відтворювальна структура характеризує співвідношення окремих компонентів валового випуску, за вартістю або за матеріально-речовим складом. За вартістю - це співвідношення фондів заміщення, споживання і нагромадження. За матеріально-речовим складом - це співвідношення між засобами виробництва і предметами споживання.
Галузева структура відображає співвідношення валових випусків окремих галузей чи господарських комплексів, регіональна структура характеризує співвідношення валових випусків за окремими регіонами.
Найважливішою є відтворювальна структура за вартістю, в якій фонд заміщення відображає всю суму матеріальних витрат і амортизації. Фонд споживання включає вартість споживання домогосподарств і інших суб'єктів, а фонд нагромадження чисті інвестиції і амортизацію. Фонд нагромадження включає частину фондозаміщення. Важливим регулюючим параметром процесу відтворення є норма нагромадження, яка визначається відношенням чистого нагромадження (чисті інвестиції) до національного доходу чи ВВП.
Ефективність процесу нагромадження характеризує віддача з кожної гривні чистого нагромадження у вигляді приросту національного доходу чи ВВП.
Магістр