0 800 330 485
Працюємо без вихідних!
Гаряча лінія
Графік роботи
Пн - Пт 09:00 - 20:00
Сб - Нд 10:00 - 17:00
Пишіть в чат:
Для отримання інформації щодо існуючого замовлення - прохання використовувати наш внутрішній чат.

Щоб скористатися внутрішнім чатом:

  1. Авторизуйтеся у кабінеті клієнта
  2. Відкрийте Ваше замовлення
  3. Можете писати та надсилати файли Вашому менеджеру

«Управління лісовими ресурсами національної економіки» (ID:599404)

Тип роботи: курсова
Дисципліна:Економіка
Сторінок: 53
Рік виконання: 2019
Вартість: 100
Купити цю роботу
Зміст
ВСТУП………………………………………………………………… 3 РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРОЦЕСУ УПРАВЛІННЯ ЛІСОВИМИ РЕСУРСАМИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ…………… 5 1.1. Лісове господарство як об’єкт державного управління………. 5 1.2. Сучасні соціально-економічні підходи до управління лісовим господарством України……………………………………………………... 10 РОЗДІЛ 2. ДІАГНОСТИКА ПРОЦЕСУ УПРАВЛІННЯ ЛІСО-ВИМИ РЕСУРСАМИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ…………………. 17 2.1. Комплексна економічна оцінка лісових ресурсів: критерії, механізми формування і використання……………………………………….. 17 2.2. Моніторинг діяльності лісогосподарських підприємств та ефективність використання лісоресурсного потенціалу………………….. 25 2.3. Аналіз стратегії ресурсозбереження лісогосподарювання в Україні………………………………………………………………………... 30 РОЗДІЛ 3. КЛЮЧОВІ ШЛЯХИ ПОКРАЩЕННЯ ПРОЦЕСУ УПРАВЛІННЯ ЛІСОВИМИ РЕСУРСАМИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКО-НОМІКИ……………………………………………………………………... 38 3.1. Напрями реформування організаційно-економічної структури управління лісовим господарством………………………………………… 38 3.2. Перспективні напрями впровадження зарубіжного досвіду в систему управління лісовим господарством України…………………….. 44 ВИСНОВКИ…………………………………………………………... 48 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………….. 49 ДОДАКИ………………………………………………………………. 53
Не підійшла ця робота?
Ви можете замовити написання нової роботи "під ключ" із гарантією
Замовити нову
Зразок роботи
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРОЦЕСУ УПРАВЛІННЯ ЛІСОВИМИ РЕСУРСАМИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ 1.1. Лісове господарство як об’єкт державного управління Розвиток лісового господарства (як і решти галузей національної еко-номіки) істотною мірою залежить від впливу держави, яка “відіграє провідну роль у регулюванні суспільних відносин щодо лісів”. Відповідний вплив здійснюється в різних формах. Наприклад, задавання “траєкторії” розвитку галузі забезпечується державною політикою у сфері лісових відносин - комплексом правових, фінансових, адміністративних та організаційних заходів, включаючи процес прийняття рішень, із використанням яких держава цілеспрямовано впливає на регулювання суспільних відносини, що стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства. Ураховуючи той факт, що переважна більшість лісів і суб’єктів госпо-дарювання, які там господарюють, мають державну форму власності, цілком виправданим убачається державне управління лісовим господарством. Зокрема, деякі науковці акцентують на необхідності “державного управління лісами - організації ведення лісового господарства, здійсненні контролю за дотриманням лісового законодавства, охороні та захисту лісів, використанні лісових ресурсів, що включає увесь комплекс дій, спрямований на досягнення цілей лісової політики”, тим самим, з одного боку, доволі точно відображаючи зміст регуляторного впливу держави в цій царині, а з іншого - займаючи дискусійну позицію щодо об’єкта такого впливу (ліси, а не лісове господарство). У цьому контексті більш правомірним є пропоноване Е. Дробко, В. Левківським поняття “державне управління у сфері лісових відносин”, тлумачення якого відображає загальні засади управлінського впливу держави, але не лише не розкриває його специфіку стосовно лісового господарства, а й навіть не містить згадки про цю галузь 9, с. 148-149. Функції державного управління лісовим господарством реалізуються через побудову відповідного механізму, під яким М. Бизова розуміє “сукуп-ність практичних заходів, засобів, важелів і стимулів, за допомогою яких суб’єкти державного управління лісовим господарством здійснюють цілес-прямований вплив на сферу лісового господарства з метою досягнення пос-тавлених цілей та узгодження інтересів”. Загалом перелік механізмів державного управління та особливості їхнього застосування істотною мірою залежать від наявних проблем і доступних ресурсів, необхідних для їх вирішення. При цьому дискусійними є пропозиції окремих науковців упровадити ринкові механізми, хоча зазначені механізми впливають на суспільні процеси постійно й поза волею держави та суб’єктів господарювання та мають за мету виправити недоліки державного управління 3, с. 7. Виправити загалом невтішну ситуацію в лісовому господарстві Украї-ни можливо лише за умови консолідації держави, бізнесу та громадськості. При цьому цілком слушними є такі пропозиції науковців: - поєднати економічні, соціальні й екологічні складові національної системи лісоуправління; - запровадити екологоорієнтоване лісоуправління на місцевому рівні з урахуванням наявних потреб; - враховувати екологічну вразливість лісових екосистем, еколого-економічних умов лісокористування в окремих регіонах; - оптимізувати параметри лісистості територій відповідно до їхніх природних і соціально-економічних умов; - перейти на якісно нову системну і до того ж активну форму управлін-ня охороною та відтворенням лісів у системі екологічної мережі; - вдосконалити системи та технології державного контролю за дотри-манням лісового законодавства; - розробити та використовувати механізм зонування територій лісового господарства за функціональним призначенням з урахуванням рівня економічної доступності лісів; - запровадити механізм оцінювання рівня прибутковості лісових ресу-рсів на засадах ренти; - активізувати процес сертифікації лісогосподарських послуг і лісогос-подарської продукції; - опрацювати механізм надання в заставу банківським установам діло-вої деревини під отримання кредитних ресурсів для укладання лізингових угод і придбання сучасного високотехнологічного обладнання; - реалізувати пілотний проект формування вертикально інтегрованої підприємницької структури в найбільш заліснених районах; - створити регіональні лісопереробні центри для виробництва лісогос-подарської продукції; - формувати кластер приватних лісових власників головним чином за рахунок платного або безоплатного отримання у власність малопридатних і непридатних для сільськогосподарського використання земель та заліснення їх; - відокремити лісокористування від лісівництва; - стимулювати створення на базі держлісгоспів лісових асоціацій і роз-виток кооперативного руху щодо розширення масштабів агролісомеліорації та створення захисних лісосмуг; - активізувати участь лісового господарства в торгівлі квотами на ви-киди парникових газів; - провести реконструкцію насіннєвих плантацій, що існують; - збільшити норми заготівлі деревини в стиглих і перестиглих лісових масивах; - використовувати механізми публічно-приватного партнерства для за-лучення додаткових ресурсів у розвиток галузі 8, с. 21-22. Проведені узагальнення публікацій за даною проблематикою та ре-зультати власних досліджень дозволили: 1. Виокремити характерні ознаки вітчизняного лісового господарства: пріоритет екологічної та рекреаційної функції над економічною та соціаль-ною; незначна (порівняно з іншими європейськими країнами) лісистість те-риторії; низька інвестиційна привабливість галузі через державну власність на ліси та тривалий (близько 100 років) термін виробничого циклу. 2. На підставі результатів дослідження сутнісних характеристик вжива-ного поняттєвого апарату дістало подальшого розвитку тлумачення поняття “державне управління лісовим господарством ”, під яким слід розуміти комплексне використання уповноваженими органами державної влади доступних сил і засобів регуляторного впливу для примноження та ефективного використання лісових ресурсів, належного виконання галуззю покладених на неї функцій. 3. Удосконалити класифікацію механізмів впливу на розвиток галузі: а) за формою впливу: державна лісова політика, державне управління лісовим господарством, державне регулювання та управління діяльністю; б) за способом впливу: інституційні, економічні, організаційні, правові; в) за об ’єктом впливу: лісове господарство; лісовий сектор економіки; лісовий, лісоресурсний комплекс; суспільні відносини щодо охорони, використання та відтворення лісів; діяльність лісогосподарських підприємств; г) за спрямованістю впливу: реалізації права власності на ліси; розподілу функцій з розпорядження лісами між органами державної влади різних рівнів; екологізації лісового комплексу; запровадження принципів сталого управління агроландшафтами; формування та забезпечення економіко-правової відповідальності у сфері лісокористування й лісовирощування; залучення зацікавлених осіб до системи управління лісами та лісовим господарством; охорона й відтворення лісових насаджень; взаємоузгодження системних змін власне галузевих структур лісового комплексу. 4. Конкретизувати перелік специфічних засобів (у межах традиційних методів) державного управління лісовим господарством: а) адміністративні: поділ лісів на категорії залежно від значення й основних виконуваних функцій; екологічна сертифікація лісів; державні стандарти, що регулюють технологічні процеси відтворення та використання лісів; дозволи на ведення лісового господарства; стягнення за порушення правил лісокористування та шкоду, заподіяну лісовому господарству; б) економічні: лісоресурсна рента; плата за використання лісу на коре-ні (зокрема, попенна плата), за землі лісового фонду; субсидії та дотації на лісозахисні заходи; пільги при сплаті екологічних податків і платежів за лісокористування; в) правові: Лісовий кодекс України, укази Президента України, поста-нови та розпорядження Кабінету Міністрів України, накази Державного аге-нтства лісових ресурсів України та міністерств - користувачів лісових маси-вів; г) організаційні: ведення державного лісового кадастру, обліку і моні-торингу лісів; приватизація деградованих і малопродуктивних угідь для за-ліснення; відкритий продаж на конкурсних засадах частини лісових масивів, що мають експлуатаційне значення; передання окремих лісових земель при-ватним і комунальним суб’єктам для неприбуткового використання (приро-доохоронної діяльності, охорони історико-культурних пам’яток тощо). Продовження наукових розвідок за даною проблематикою сприятиме подальшому розвитку національного лісового господарства 1, с. 23-24. РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРОЦЕСУ УПРАВЛІННЯ ЛІСОВИМИ РЕСУРСАМИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ 1.1. Лісове господарство як об’єкт державного управління Розвиток лісового господарства (як і решти галузей національної еко-номіки) істотною мірою залежить від впливу держави, яка “відіграє провідну роль у регулюванні суспільних відносин щодо лісів”. Відповідний вплив здійснюється в різних формах. Наприклад, задавання “траєкторії” розвитку галузі забезпечується державною політикою у сфері лісових відносин - комплексом правових, фінансових, адміністративних та організаційних заходів, включаючи процес прийняття рішень, із використанням яких держава цілеспрямовано впливає на регулювання суспільних відносини, що стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства. Ураховуючи той факт, що переважна більшість лісів і суб’єктів госпо-дарювання, які там господарюють, мають державну форму власності, цілком виправданим убачається державне управління лісовим господарством. Зокрема, деякі науковці акцентують на необхідності “державного управління лісами - організації ведення лісового господарства, здійсненні контролю за дотриманням лісового законодавства, охороні та захисту лісів, використанні лісових ресурсів, що включає увесь комплекс дій, спрямований на досягнення цілей лісової політики”, тим самим, з одного боку, доволі точно відображаючи зміст регуляторного впливу держави в цій царині, а з іншого - займаючи дискусійну позицію щодо об’єкта такого впливу (ліси, а не лісове господарство). У цьому контексті більш правомірним є пропоноване Е. Дробко, В. Левківським поняття “державне управління у сфері лісових відносин”, тлумачення якого відображає загальні засади управлінського впливу держави, але не лише не розкриває його специфіку стосовно лісового господарства, а й навіть не містить згадки про цю галузь 9, с. 148-149. Функції державного управління лісовим господарством реалізуються через побудову відповідного механізму, під яким М. Бизова розуміє “сукуп-ність практичних заходів, засобів, важелів і стимулів, за допомогою яких суб’єкти державного управління лісовим господарством здійснюють цілес-прямований вплив на сферу лісового господарства з метою досягнення пос-тавлених цілей та узгодження інтересів”. Загалом перелік механізмів державного управління та особливості їхнього застосування істотною мірою залежать від наявних проблем і доступних ресурсів, необхідних для їх вирішення. При цьому дискусійними є пропозиції окремих науковців упровадити ринкові механізми, хоча зазначені механізми впливають на суспільні процеси постійно й поза волею держави та суб’єктів господарювання та мають за мету виправити недоліки державного управління 3, с. 7. Виправити загалом невтішну ситуацію в лісовому господарстві Украї-ни можливо лише за умови консолідації держави, бізнесу та громадськості. При цьому цілком слушними є такі пропозиції науковців: - поєднати економічні, соціальні й екологічні складові національної системи лісоуправління; - запровадити екологоорієнтоване лісоуправління на місцевому рівні з урахуванням наявних потреб; - враховувати екологічну вразливість лісових екосистем, еколого-економічних умов лісокористування в окремих регіонах; - оптимізувати параметри лісистості територій відповідно до їхніх природних і соціально-економічних умов; - перейти на якісно нову системну і до того ж активну форму управлін-ня охороною та відтворенням лісів у системі екологічної мережі; - вдосконалити системи та технології державного контролю за дотри-манням лісового законодавства; - розробити та використовувати механізм зонування територій лісового господарства за функціональним призначенням з урахуванням рівня економічної доступності лісів; - запровадити механізм оцінювання рівня прибутковості лісових ресу-рсів на засадах ренти; - активізувати процес сертифікації лісогосподарських послуг і лісогос-подарської продукції; - опрацювати механізм надання в заставу банківським установам діло-вої деревини під отримання кредитних ресурсів для укладання лізингових угод і придбання сучасного високотехнологічного обладнання; - реалізувати пілотний проект формування вертикально інтегрованої підприємницької структури в найбільш заліснених районах; - створити регіональні лісопереробні центри для виробництва лісогос-подарської продукції; - формувати кластер приватних лісових власників головним чином за рахунок платного або безоплатного отримання у власність малопридатних і непридатних для сільськогосподарського використання земель та заліснення їх; - відокремити лісокористування від лісівництва; - стимулювати створення на базі держлісгоспів лісових асоціацій і роз-виток кооперативного руху щодо розширення масштабів агролісомеліорації та створення захисних лісосмуг; - активізувати участь лісового господарства в торгівлі квотами на ви-киди парникових газів; - провести реконструкцію насіннєвих плантацій, що існують; - збільшити норми заготівлі деревини в стиглих і перестиглих лісових масивах; - використовувати механізми публічно-приватного партнерства для за-лучення додаткових ресурсів у розвиток галузі 8, с. 21-22. Проведені узагальнення публікацій за даною проблематикою та ре-зультати власних досліджень дозволили: 1. Виокремити характерні ознаки вітчизняного лісового господарства: пріоритет екологічної та рекреаційної функції над економічною та соціаль-ною; незначна (порівняно з іншими європейськими країнами) лісистість те-риторії; низька інвестиційна привабливість галузі через державну власність на ліси та тривалий (близько 100 років) термін виробничого циклу. 2. На підставі результатів дослідження сутнісних характеристик вжива-ного поняттєвого апарату дістало подальшого розвитку тлумачення поняття “державне управління лісовим господарством ”, під яким слід розуміти комплексне використання уповноваженими органами державної влади доступних сил і засобів регуляторного впливу для примноження та ефективного використання лісових ресурсів, належного виконання галуззю покладених на неї функцій. 3. Удосконалити класифікацію механізмів впливу на розвиток галузі: а) за формою впливу: державна лісова політика, державне управління лісовим господарством, державне регулювання та управління діяльністю; б) за способом впливу: інституційні, економічні, організаційні, правові; в) за об ’єктом впливу: лісове господарство; лісовий сектор економіки; лісовий, лісоресурсний комплекс; суспільні відносини щодо охорони, використання та відтворення лісів; діяльність лісогосподарських підприємств; г) за спрямованістю впливу: реалізації права власності на ліси; розподілу функцій з розпорядження лісами між органами державної влади різних рівнів; екологізації лісового комплексу; запровадження принципів сталого управління агроландшафтами; формування та забезпечення економіко-правової відповідальності у сфері лісокористування й лісовирощування; залучення зацікавлених осіб до системи управління лісами та лісовим господарством; охорона й відтворення лісових насаджень; взаємоузгодження системних змін власне галузевих структур лісового комплексу. 4. Конкретизувати перелік специфічних засобів (у межах традиційних методів) державного управління лісовим господарством: а) адміністративні: поділ лісів на категорії залежно від значення й основних виконуваних функцій; екологічна сертифікація лісів; державні стандарти, що регулюють технологічні процеси відтворення та використання лісів; дозволи на ведення лісового господарства; стягнення за порушення правил лісокористування та шкоду, заподіяну лісовому господарству; б) економічні: лісоресурсна рента; плата за використання лісу на коре-ні (зокрема, попенна плата), за землі лісового фонду; субсидії та дотації на лісозахисні заходи; пільги при сплаті екологічних податків і платежів за лісокористування; в) правові: Лісовий кодекс України, укази Президента України, поста-нови та розпорядження Кабінету Міністрів України, накази Державного аге-нтства лісових ресурсів України та міністерств - користувачів лісових маси-вів; г) організаційні: ведення державного лісового кадастру, обліку і моні-торингу лісів; приватизація деградованих і малопродуктивних угідь для за-ліснення; відкритий продаж на конкурсних засадах частини лісових масивів, що мають експлуатаційне значення; передання окремих лісових земель при-ватним і комунальним суб’єктам для неприбуткового використання (приро-доохоронної діяльності, охорони історико-культурних пам’яток тощо). Продовження наукових розвідок за даною проблематикою сприятиме подальшому розвитку національного лісового господарства 1, с. 23-24. РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРОЦЕСУ УПРАВЛІННЯ ЛІСОВИМИ РЕСУРСАМИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ 1.1. Лісове господарство як об’єкт державного управління Розвиток лісового господарства (як і решти галузей національної еко-номіки) істотною мірою залежить від впливу держави, яка “відіграє провідну роль у регулюванні суспільних відносин щодо лісів”. Відповідний вплив здійснюється в різних формах. Наприклад, задавання “траєкторії” розвитку галузі забезпечується державною політикою у сфері лісових відносин - комплексом правових, фінансових, адміністративних та організаційних заходів, включаючи процес прийняття рішень, із використанням яких держава цілеспрямовано впливає на регулювання суспільних відносини, що стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства. Ураховуючи той факт, що переважна більшість лісів і суб’єктів госпо-дарювання, які там господарюють, мають державну форму власності, цілком виправданим убачається державне управління лісовим господарством. Зокрема, деякі науковці акцентують на необхідності “державного управління лісами - організації ведення лісового господарства, здійсненні контролю за дотриманням лісового законодавства, охороні та захисту лісів, використанні лісових ресурсів, що включає увесь комплекс дій, спрямований на досягнення цілей лісової політики”, тим самим, з одного боку, доволі точно відображаючи зміст регуляторного впливу держави в цій царині, а з іншого - займаючи дискусійну позицію щодо об’єкта такого впливу (ліси, а не лісове господарство). У цьому контексті більш правомірним є пропоноване Е. Дробко, В. Левківським поняття “державне управління у сфері лісових відносин”, тлумачення якого відображає загальні засади управлінського впливу держави, але не лише не розкриває його специфіку стосовно лісового господарства, а й навіть не містить згадки про цю галузь 9, с. 148-149. Функції державного управління лісовим господарством реалізуються через побудову відповідного механізму, під яким М. Бизова розуміє “сукуп-ність практичних заходів, засобів, важелів і стимулів, за допомогою яких суб’єкти державного управління лісовим господарством здійснюють цілес-прямований вплив на сферу лісового господарства з метою досягнення пос-тавлених цілей та узгодження інтересів”. Загалом перелік механізмів державного управління та особливості їхнього застосування істотною мірою залежать від наявних проблем і доступних ресурсів, необхідних для їх вирішення. При цьому дискусійними є пропозиції окремих науковців упровадити ринкові механізми, хоча зазначені механізми впливають на суспільні процеси постійно й поза волею держави та суб’єктів господарювання та мають за мету виправити недоліки державного управління 3, с. 7. Виправити загалом невтішну ситуацію в лісовому господарстві Украї-ни можливо лише за умови консолідації держави, бізнесу та громадськості. При цьому цілком слушними є такі пропозиції науковців: - поєднати економічні, соціальні й екологічні складові національної системи лісоуправління; - запровадити екологоорієнтоване лісоуправління на місцевому рівні з урахуванням наявних потреб; - враховувати екологічну вразливість лісових екосистем, еколого-економічних умов лісокористування в окремих регіонах; - оптимізувати параметри лісистості територій відповідно до їхніх природних і соціально-економічних умов; - перейти на якісно нову системну і до того ж активну форму управлін-ня охороною та відтворенням лісів у системі екологічної мережі; - вдосконалити системи та технології державного контролю за дотри-манням лісового законодавства; - розробити та використовувати механізм зонування територій лісового господарства за функціональним призначенням з урахуванням рівня економічної доступності лісів; - запровадити механізм оцінювання рівня прибутковості лісових ресу-рсів на засадах ренти; - активізувати процес сертифікації лісогосподарських послуг і лісогос-подарської продукції; - опрацювати механізм надання в заставу банківським установам діло-вої деревини під отримання кредитних ресурсів для укладання лізингових угод і придбання сучасного високотехнологічного обладнання; - реалізувати пілотний проект формування вертикально інтегрованої підприємницької структури в найбільш заліснених районах; - створити регіональні лісопереробні центри для виробництва лісогос-подарської продукції; - формувати кластер приватних лісових власників головним чином за рахунок платного або безоплатного отримання у власність малопридатних і непридатних для сільськогосподарського використання земель та заліснення їх; - відокремити лісокористування від лісівництва; - стимулювати створення на базі держлісгоспів лісових асоціацій і роз-виток кооперативного руху щодо розширення масштабів агролісомеліорації та створення захисних лісосмуг; - активізувати участь лісового господарства в торгівлі квотами на ви-киди парникових газів; - провести реконструкцію насіннєвих плантацій, що існують; - збільшити норми заготівлі деревини в стиглих і перестиглих лісових масивах; - використовувати механізми публічно-приватного партнерства для за-лучення додаткових ресурсів у розвиток галузі 8, с. 21-22. Проведені узагальнення публікацій за даною проблематикою та ре-зультати власних досліджень дозволили: 1. Виокремити характерні ознаки вітчизняного лісового господарства: пріоритет екологічної та рекреаційної функції над економічною та соціаль-ною; незначна (порівняно з іншими європейськими країнами) лісистість те-риторії; низька інвестиційна привабливість галузі через державну власність на ліси та тривалий (близько 100 років) термін виробничого циклу. 2. На підставі результатів дослідження сутнісних характеристик вжива-ного поняттєвого апарату дістало подальшого розвитку тлумачення поняття “державне управління лісовим господарством ”, під яким слід розуміти комплексне використання уповноваженими органами державної влади доступних сил і засобів регуляторного впливу для примноження та ефективного використання лісових ресурсів, належного виконання галуззю покладених на неї функцій. 3. Удосконалити класифікацію механізмів впливу на розвиток галузі: а) за формою впливу: державна лісова політика, державне управління лісовим господарством, державне регулювання та управління діяльністю; б) за способом впливу: інституційні, економічні, організаційні, правові; в) за об ’єктом впливу: лісове господарство; лісовий сектор економіки; лісовий, лісоресурсний комплекс; суспільні відносини щодо охорони, використання та відтворення лісів; діяльність лісогосподарських підприємств; г) за спрямованістю впливу: реалізації права власності на ліси; розподілу функцій з розпорядження лісами між органами державної влади різних рівнів; екологізації лісового комплексу; запровадження принципів сталого управління агроландшафтами; формування та забезпечення економіко-правової відповідальності у сфері лісокористування й лісовирощування; залучення зацікавлених осіб до системи управління лісами та лісовим господарством; охорона й відтворення лісових насаджень; взаємоузгодження системних змін власне галузевих структур лісового комплексу. 4. Конкретизувати перелік специфічних засобів (у межах традиційних методів) державного управління лісовим господарством: а) адміністративні: поділ лісів на категорії залежно від значення й основних виконуваних функцій; екологічна сертифікація лісів; державні стандарти, що регулюють технологічні процеси відтворення та використання лісів; дозволи на ведення лісового господарства; стягнення за порушення правил лісокористування та шкоду, заподіяну лісовому господарству; б) економічні: лісоресурсна рента; плата за використання лісу на коре-ні (зокрема, попенна плата), за землі лісового фонду; субсидії та дотації на лісозахисні заходи; пільги при сплаті екологічних податків і платежів за лісокористування; в) правові: Лісовий кодекс України, укази Президента України, поста-нови та розпорядження Кабінету Міністрів України, накази Державного аге-нтства лісових ресурсів України та міністерств - користувачів лісових маси-вів; г) організаційні: ведення державного лісового кадастру, обліку і моні-торингу лісів; приватизація деградованих і малопродуктивних угідь для за-ліснення; відкритий продаж на конкурсних засадах частини лісових масивів, що мають експлуатаційне значення; передання окремих лісових земель при-ватним і комунальним суб’єктам для неприбуткового використання (приро-доохоронної діяльності, охорони історико-культурних пам’яток тощо). Продовження наукових розвідок за даною проблематикою сприятиме подальшому розвитку національного лісового господарства 1, с. 23-24.