0 800 330 485
Працюємо без вихідних!
Гаряча лінія
Графік роботи
Пн - Пт 09:00 - 20:00
Сб - Нд 10:00 - 17:00
Пишіть в чат:
Для отримання інформації щодо існуючого замовлення - прохання використовувати наш внутрішній чат.

Щоб скористатися внутрішнім чатом:

  1. Авторизуйтеся у кабінеті клієнта
  2. Відкрийте Ваше замовлення
  3. Можете писати та надсилати файли Вашому менеджеру

«Управління інтелектуальним потенціалом національної економіки» (ID:599410)

Тип роботи: курсова
Дисципліна:Економіка
Сторінок: 51
Рік виконання: 2019
Вартість: 80
Купити цю роботу
Зміст
ВСТУП……………………………………………………………………… 3 РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОЦЕСУ УПРАВЛІННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИМ ПОТЕНЦІАЛОМ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ…... 5 1.1. Економічна сутність категорії «інтелектуальний потенціал»……… 5 1.2. Інтелектуальний потенціал як складова забезпечення інноваційного розвитку України…………………………………………………………... 13 РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ПРОЦЕСУ УПРАВЛІННЯ ІНТЕЛЕЛЕКТУАЛЬНИМ ПОТЕНЦІАЛОМ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ………………… 19 2.1. Моніторинг стану інтелектуального потенціалу в Україні………… 19 2.2. Оцінювання ефективності управління інтелектуальним потенціа-лом....................................................................................................................... 27 РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ ВДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИМ ПОТЕНЦІАЛОМ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ.. 35 3.1. Бенчмаркінг як інноваційний метод оцінювання інтелектуального потенціалу регіонів…………………………………………………………… 35 3.2. Проблеми управління інтелектуальним капіталом та способи їх вирішення……………………………………………………………………... 40 ВИСНОВКИ………………………………………………………………... 46 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………….. 47 ДОДАКИ……………………………………………………………………. 51
Не підійшла ця робота?
Ви можете замовити написання нової роботи "під ключ" із гарантією
Замовити нову
Зразок роботи
1.2. Інтелектуальний потенціал як складова забезпечення інноваційного розвитку України Основу формування в Україні інноваційного типу розвитку, який базу-ється на інтелектуальних та інформаційних техно¬логіях виробництва, складає розвиток людського капі¬талу. При цьому інноваційний потенціал підприємства повинен враховувати фінансовий, інтелектуальний, орга¬нізаційно-управлінський і інформаційно-методичний потенціал підприємства, які, в свою чергу, будуть впли¬вати на мотивацію праці, культуру виробництва, створю¬ючи сприятливі умови для змін у соціальних відносинах як в державі, так і на підприємствах зокрема. Безпосередніми складовими політики, спрямованої на всебічний розвиток людського капіталу в Україні як чин¬ника інноваційного розвитку, зокрема, мають бути: – запровадження стимулів до індивідуальних інвес¬тицій в людський капітал, зокрема, вирахування з бази оподаткування особистих витрат на за-ходи з охорони та зміцнення здоров’я, освіту для себе та членів сім’ї, виплат до фондів пенсійного та медичного страхування тощо; – запровадження податкових стимулів до інвестицій у самозайнятість: повне вилучення з бази оподаткування індивідуальних витрат на розвиток особистого підсобного господарства в сільській місцевості, придбання капіталь¬них товарів для ведення індивідуального підприємництва, здійсне-ння внеску у створення малого підприємства чи господарського товариства; – регулювання пропозиції робочої сили на ринку праці, забезпечення професійної підготовки та підви¬щення якості робочої сили у відповідності до структурних змін, які відбуваються в економіці, вдосконалення фінан-сового забезпечення політики зайнятості, зміна акцентів на користь активних статей витрат; – недопущення зниження освітнього рівня населення України та змен-шення охоплення населення (насамперед дітей шкільного віку) освітніми послугами; – всебічний розвиток системи просвіти населення, професійної підго-товки та перепідготовки, підвищення кваліфікації та післядипломного на-вчання, популяризації новітніх знань у науковій та науково-технологічній сфе¬рах тощо; – забезпечення з використанням мережі державних вищих освітніх за-кладів підвищення кваліфікації керів¬них кадрів державних і приватних підприємств щодо основних положень сучасної теорії і практики менедж-менту, бухгалтерського обліку, фінансового планування, управління персо-налом, маркетингу тощо. Розвиток економіки, заснованої на інтелекті, вимагає підготовки та за-лучення висококваліфікованих дослідни¬ків і фахівців для забезпечення сус-пільного господарства країни наукоємними високотехнологічними розробками, спрямованими на вирішення питання енергетичної і сиро-винної незалежності держави. У той же час, за роки реформування економіки України вітчизняна наука потрапила під вплив негативних факто¬рів, які гальмують розвиток її технічного й економічного прогресу, зокрема, це – низька інноваційна сприятливість промисловості України, що проявляється в обмеженому попиті вітчизняних підприємств на результати наукової та науково-технічної діяльності ВНЗ та НДІ, недостатнє бюджетне фінансування наукових досліджень і розро¬бок; низька соціально-економічна привабливість роботи науковців у державних закладах, фізичне і моральне ста¬ріння переважної частини матеріально-технічної бази наукових установ. Як результат, за статистичними даними за останні 10 років чисельність фахівців, які виконували наукові та науково-технічні роботи у вузівському секторі, скороти¬лася більш ніж на 60% і прийняла загрозливий характер для інноваційного розвитку країни та її економічної неза¬лежності. У 2015 р. підготовку аспірантів та докторантів здій¬снювали 490 та 283 наукових установ відповідно, в яких навчалось 28,5 тис. аспірантів та 1,8 тис. докторантів. У 2015 р. випущено 493 аспіранти та 563 докторанти. Із загаль-ної кількості випущених тільки кожний чет¬вертий аспірант і кожний третій докторант захистили дисертацію. Якщо взяти до уваги, наприклад, Тернопільську область, то у 2015 р. із 92 випущених аспірантів 40 захистили дис¬ертацію, а із 3 докторантів, які завершили навчання, – тільки одна захищена докторська дисертація. Загалом, у 2015 р. кількість аспірантів становила 439 осіб, а док¬торантів – 24 особи. Досліджуючи поставлену проблематику, то доцільно звернути увагу на обсяги капітальних інвестицій на про¬фесійну, наукову, технічну діяльність та освіту за 2012– 2015 рр. (рис.1.5).