Зразок роботи
ВСТУП
У другій половині XX ст. міжнародні економічні відносини у світовому господарстві набули надзвичайного значення. Цьому сприяло розширення і поглиблення економічних відносин між країнами, групами країн, окремими фірмами та організаціями. Посилюється міжнародний поділ праці, інтернаціоналізація господарського життя, збільшується відкритість національних економік, розвиваються та укріплюються регіональні міжнародні структури. Міжнародні зв’язки пронизують більшість національних економік, спричиняючи значний вплив на світову економіку. Базуючись на економіці окремих держав та світовій економіці, міжнародні економічні відносини залежать від них. Ось чому тема роботи є актуальною: кожна окрема країна має за ціль – розвинену економіку, крім того, кожна країна – це частина світового господарства. ООН прийнята класифікація країн за станом соціально-економічного розвитку: промислово розвинені, або індустріальні, країни з перехідною ринковою економікою, країни, що розвиваються. Але всі вони є самостійним явищем, формою існування і розвитку світового господарства, його внутрішнім механізмом.
Формування світового ринку закономірно зумовило встановлення міждержавних зв'язків з їх характерними рисами, особливостями та закономірностями, що базуються на теорії міжнародної економіки.
Метою роботи є дослідження чинників економічного зростання країн з розвиненою економікою та перспектив економічного зростання України.
Для досягнення мети в роботі будуть вирішені наступні задачі:
розглянути поняття та типи економічного росту;
порівняти класичні моделі економічного зросту;
дослідити факторки,які впливають на економіку розвинених країн;
оцінити перспективи економічного зростання України, зважаючи на сучасні події в житті країни.
Об’єктом роботи економічний розвиток, його теоретична основа та розроблені моделі відомих економістів. Відтак – об’єкт перетворюєтеся і в предмет наукового дослідження:саме фактори, які впливають на економічне зростання. Дослідження будемо проводити на прикладі країн з розвиненою економікою, але нами буде сконцентровано увагу на перспективи економічного зростання саме нашої держави, адже, відомо, що 2010 року Україна посіла 57-ме – передостаннє – місце у щорічному рейтингу конкурентоспроможності країн світу IMD World Competitiveness Yearbook, який публікує провідна європейська бізнес-школа IMD-Lausanne. За значною кількістю показників 2010 року Україна посіла нижчі позиції, ніж попереднього року [5].
Для України вихід на траєкторію економічного зростання після кризи є необхідним, з точки зору існування незалежної держави. На цьому шляху Україна має подолати величезні труднощі, пов’язані з стратегічними помилками, що мали місце в ході економічних реформ, недостатністю фінансових ресурсів, браком висококваліфікованих кадрів, структурним дисбалансом в економіці, переважанням інтересів певних груп суспільства над загальнодержавними інтересами, відсутністю загальнонаціональної ідеї економічного відродження держави, усуненням держави від активного зваженого управління економічними процесами.
При цьому роль держави має бути визначальною саме у тих напрямках, де ніхто не зможе її замінити. Як писав всесвітньовідомий економіст Дж. М. Кейнс у роботі “Кінець політики невтручання держави в економіку”: “Держава має братись за те, чого на цей час не робить ніхто інший”. Саме до такого завдання належить і розроблення національної стратегії економічного розвитку. Найвищим пріоритетом такої стратегії мають стати національні інтереси [4].
Необхідно категорично відкинути нав’язаний примітив щодо того, що національний інтерес полягає в максимізації прибутків окремих індивідів чи підприємницьких структур. У ХХІ ст. Україна не може конкурувати, спираючись на погляди XVIII ст., які служать сьогодні прикриттям бездіяльності чи корупції. Проблеми економіки кожної країни, як і шляхи вирішення цих проблем з огляду на історію, культуру, інфраструктуру, політичний і громадський устрій дуже різняться. Спроба сліпо копіювати стратегію і досвід інших країн приречена на невдачу.
РОЗДІЛ 2. КЛАСИЧНІ МОДЕЛІ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ
2.1. Модель економічного зростання Харрода-Домара
Неокейнсіанські теорії стали розвиватися, долаючи вузькі місця концепції Кейнса. Аналізуючи економіку капіталістичних країн у 30-ті рр., він неминуче мусив виходити з умов її глибокої стагнації. Відтак кейнсіанська теорія була статичною, бо брала економіку у рівновазі, а не у стані динаміки. Вона майже не розглядала довгострокових, перспективних тенденцій, оскільки була тільки спробою пояснити сучасний Кейнсу стан економіки, з’ясувати умови «повної зайнятості» [3, с.541-550].
У післявоєнні роки на перший план соціально-економічного розвитку західних країн виступають не проблеми «повної зайнятості», а проблема економічного зростання.
Об’єктивною передумовою для появи такої проблеми стали процеси, що відбувалися в розвитку економіки в післявоєнний період. Розгортання НТР, нерівномірний розвиток капіталістичних країн, високі темпи економічного зростання в соціалістичних країнах поставили цю проблему на порядок денний. Найбільш непокоїли західних економістів високі темпи зростання економіки соціалістичних країн, що загострювали проблему «економічного змагання двох систем». Не випадково американський економіст Є. Домар писав, що проблема темпів перетворюється на проблему самого існування капіталізму.
Саме за цих умов і з’являються теорії економічного зростання, автори яких роблять спроби створити теорію відтворення придатну для різних кон’юнктурних умов, визначити загальні фактори економічного зростання.
Поява цих теорій була б неможливою без суттєвої зміни поглядів на роль держави в регулюванні відтворювальних процесів.
Теоретична модель зростання, що була побудована Кейнсом, передбачала можливість впливати на величину сукупного попиту, зайнятості та національного доходу регулюванням «незалежних змінних» – схильності до споживання, граничної ефективності капіталу та норми процента.
Ідеї Кейнса розвинули його послідовники – А. Хансен, Р. Харрод, Є. Домар та ін. Після другої світової війни, намагаючись уникнути недоліків моделі Кейнса, неокейнсіанці опрацювали нові (моделі Р. Харрода, Є. Домара).
Із концепції Кейнса безпосередньо випливало абстрактне рівняння, основною ланкою якого було врахування реалізації продукції. Воно передбачало рівновелике зростання виробництва й агрегатного попиту як умову динамічної рівноваги. Обов’язкова рівновага заощаджень та інвестицій та обов’язкове повернення отриманого доходу у процес виробництва призводили тільки до збереження незмінного стану. Призначення моделі Кейнса полягало в тім, щоб змусити економіку працювати на підставі взаємодії тільки існуючих величин, беручи до уваги тільки наявні ресурси. Отже, йшлося більше про те, щоб дати хід тому, що суспільство вже мало [1, с.172-177].
Магістр