Зразок роботи
2.3.Фінансува малих підприємств
Більшість підприємців досягають успіху в фінансовій справі, зокрема і в таких сферах, як , наприклад, ризикований капітал, брокерські операції на фондових біржах, кредитні операції з нерухомістю, фінансові компанії та інвестиційні банки.
Із усіх цих сфер діяльності найбільш привабливим для підприємців є ризикований капітал.
Різницею між банками фірмами з ризикованим капіталом є:
• банки позичають гроші, тобто банківська позика повинна бути повернена незалежно від результатів діяльності позичальника, тому що в протилежному напрямку банк може розкрити судову справу;
• венчурні фірми дуже ризикують капіталом, тобто інвестиції фірми можуть як дати, так і не дати прибутку в залежності від результатів діяльності підприємства .
Венчурні фірми ведуть розшук нових підприємств, особливо таких, котрі мають нові ідеї і справжній талант. А банки, навпаки остерігаються цього, так як не можуть за законом ризикувати грошима вкладників.
Банки - кредитори. Їх цікавить положення компанії на ринку або у виробництві даного виду продукції(чи послуг) перш за все з точки зору стійкості об"ємів реалізації, що забезпечує достатній для погашення кредиту приплив готівки.
Фірми ризикованого фінансування – власники. Зазвичай ризиковані інвестори вкладають гроші у нові підприємства в обмін на частку в акціонерному капіталі, тому вони ретельно вивчають не тільки продукцію та послуги, вироблені фірмою, але й нові вироби з якими те чи інше підприємство збирається вийти на ринок збуту й при цьому здатне швидко збільшити об’єми продажу і отримати додатковий прибуток. Такий підхід пояснюється тим: фірми ризикованого капіталу переслідує довгострокова ціль, а кредит надається малим фірмам не для того, щоб отримати відсотки за вкладений капітал, як правило, вони прагнуть за 5-7 днів досягти збільшення росту вкладеного ними капіталу в 5-7 раз.
Зазвичай фірма-інвестор ризикованого капіталу отримує більше 1000 заяв на рік. 90% з яких, як правило, відразу ж відсіюються як нецікаві з точки зору їхніх можливостей для розширення об’ємів продажу і виходу на нові ринки. Останні 10% ретельно вивчаються. Компанії ризикованого капіталу віддають перевагу лише тим “прохачам”, котрі змогли так чи інакше проявити себе, незалежно від того, встигли вони чи ні вийти на вищий рівень прибутку. Притому особливу цікавість викликають компанії, які здатні за рахунок додаткових надходжень капіталу значно розширити асортимент товарів, що випускаються і поновити номенклатуру виробленої продукції, а також вийти на нові ринки.
Таке подібне співробітництво приносить користь обом сторонам. Бо ризиковане фінансування дозволяє фірмі-позичальнику освоїти нові ринки набагато швидше і з незначними затратами, ніж якщо буде здійснюватися за рахунок власних коштів підприємства.
Компанії, котрі ще тільки починають свою діяльність або мають проблеми з фінансами, у фірм-інвесторів ризикованого капіталу можуть викликати деяку цікавість.
В окремих випадках велике значення має участь інвестора у капіталі 20-40 дрібних інноваційних підприємств, чи навпаки, декілька ризикованих капіталістів надають тій чи іншій фірмі кредит, що тим самим створюються сприятливі умови для нових ідей.
Незважаючи на те, що більшість фірм-інвесторів відмовляються розглянути пропозиції, які надають компанії, котрі тільки почали свою діяльність, проте декотрі фірми-інвестори фінансують здебільшого “новачків”.
Отже, невелика компанія у якої розгорнутий план діяльності, а також має висококваліфіковані кадри(навіть при умові, що вони працюють в ній тільки за співробітництвом) має всі шанси отримати таке джерело фінансування.
Є багато фірм, котрі здійснюють ризиковане фінансування. З них можна виділити:
Традиційні товариства – часто створюються заможними родинами з метою втягнення у активний рух частини свого достатку шляхом його інвестування у невеликих компаніях.
Професійно-керуючі фонди – створюються для фінансування різних об’єднань і функціонують подібно традиційним товариствам.
Інвестиційні банки – як правило, торгують цінними паперами, але інколи формують консорціуми інвесторів, які вкладають капітал у нові підприємства, котрі пов” язані з ризиком.
Страхові компанії – часто в якості умови видачі позики вимагають частини акцій(як форма захисту від інфляції).
Компанії обробної промисловості – інколи розглядають фінансування невеликих компаній як доповнення до науково-дослідних програм.
Корпорації, які фінансують малі підприємства – діють за згодою Адміністрації з прав малого бізнесу і надають допомогу як в керуванні так і в фінансуванні.
Крім того, існують окремі приватні інвеститори, а також особи чи фірми, котрі займаються розшуком джерел фінансування для компаній що потребують цього.
Необхідно відмітити, що ризиковані інвеститори зазвичай ведуть переговори з керівниками фірми, в той час як посередники можуть звести з дуже корисними людьми. [9, 357-369]
2.4. Класифікація суб’єктів малого бізнесу
Основними організаційно-правовими суб'єктами малого бізнесу є господарські товариства і суспільства, що функціонують у різних галузях економіки. А основними організаційно-правовими формами суб'єктів ма¬лого бізнесу є повні товариства, товариства на вірі (командитні), обмежене това¬риство (товариства з обмеженою відповідальністю), відкриті і закриті акціонерні товариства. А тепер більш докладно зупинимося на їхній характеристиці.
2.4.1. Повне товариство
Повним товариством визнається товариство, учасники якого (повні товари¬ші) відповідно до ув'язненого між ними договором займаються підприємницькою діяльністю від імені товариства і несуть відповідальність по його зобов'язаннях своїм майном. Це означає, що якщо приватна особа ввійшла в товариство на пра¬вах одного з засновників, то випадку банкрутства в нього буде конфісковане все особисте майно, що виходить за рамки життєво необхідного: картини, меблі, юве¬лірні вироби і т.д. Учасниками повного товариства можуть бути фізичні особи, за¬реєстровані як індивідуальних підприємців, чи юридичні особи як комерційні ор¬ганізації. Договір про їхню спільну діяльність у якій-небудь області вже можна розглядати як утворення такого товариства. Таким чином, установчим документом повного товариства є установчий договір, що повинний бути підписаний всіма учасниками повного товариства. В установчий договір повинні бути включені на¬ступні обов'язкові зведення:
• порядок спільної діяльності по створенню повного товариства;
• про розмір, склад, терміни і порядку внесення внесків;
• найменування повного товариства і місце його перебування.
Повне товариство повинне мати фірмове найменування, що містить або Іме¬на всіх його учасників і слова «повне товариство», або ім'я одного чи декількох учасників з додаванням слів « і компанія» і слова «повне товариство».
Важливою особливістю повного товариства є положення про те, що його учасники несуть відповідальність своїм майном по зобов'язаннях товариства, а учасник повного товариства, що не є його засновником, нарівні з іншими учасни¬ками відповідає по зобов'язаннях, що виникло до його вступу в повне товариство. У той час учасник, що вибув з повного товариства, відповідає по зобов'язаннях, що виникло до моменту його вибуття, нарівні з учасниками, що залишилися, про¬тягом двох років після його відходу.
Припинення діяльності повного товариства може бути здійснене шляхом його чи реорганізації ліквідації відповідно до закону. Повне товариство може фу¬нкціонувати, якщо в його складі є хоча б два учасники. Якщо ж у складі повного товариства залишається один учасник, то повне товариство повинне бути ліквідо¬ване.
2.4.2. Командитне товариство
Товариство командитне - модифікована форма повного товариства. Коман-дитним визнається товариство, у якому поряд з учасниками, що здійснюють під¬приємницьку діяльність і відповідають по зобов'язаннях товариства своїм майном (повними товаришами), відповідальність яких обмежується їхніми внесками в суспільство. Такі учасники, що ризикують лише в межах свого внеску, є зовнішніми учасниками і називаються коммандистами. Во¬ни не приймають участі в здійсненні товариством підприємницької діяльності.
Головною особливістю командитного товариства є положення повних това¬ришів, що беруть участь у діяльності товариства. Так, усі повні товариші підпи¬сують установчий договір про створення товариства на вірі, керують їм, несуть відповідальність по його зобов'язаннях усім своїм майном. Вкладники ж не мають права брати участь у керуванні і веденні справ товариства на вірі, заперечувати дії повних товаришів по керуванню. Однак вони несуть обов'язки і мають права, як і повні товариші в командитному товаристві.
Вкладник має право: одержувати частину прибутку товариства; знайомитися з річними звітами і балансами товариства; по закінченні фінансового року вийти з товариства й одержати свій внесок у порядку, передбаченому установчим договором; передати свою частку в складовому чи капіталі її частина іншому чи вкладни¬ку третьому обличчю.
Учасниками товариства на вірі як повних товаришів можуть бути індивідуа¬льні чи підприємці комерційні організації, а як вкладників — громадяни і юридичні особи. Державні органи й органи місцевого самоврядування не вправі виступати вкладниками товариства на вірі. Учасник повного товариства не може бути повним то¬варишем у товаристві на вірі, а повний товариш у товаристві на вірі не може бути учасником повного товариства.
Установчим документом товариства на вірі є установчий договір, що підпи¬сується всіма повними товаришами. Він повинний містити в собі наступне:
• умови про розмір і склад складового капіталу товариства;
• про розмір, склад, терміни і порядку внесення внесків;
• про сукупний розмір внесків, внесених вкладниками.
Крім того, в установчому договорі повинний бути встановлений порядок одержання вкладниками частини прибутку, умови одержання вкладниками свого внеску при виході з товариства, умови розподілу майна між повними товаришами і вкладниками при ліквідації товариства на вірі після задоволення вимоги креди¬торів, місце перебування товариства на вірі, фірмове найменування.
Фірмове найменування товариства на вірі повинне містити або імена всіх повних товаришів і слова «товариство на вірі» чи «командитне товариство», або ім'я не менш чим одного повного товариша з додаванням слів «і компанія» і слова «командитне товариство» чи «товариство на вірі». Наприклад, назви типу «Джонсон-Джонсон і ДО», «Іванов, сини і ДО» і т.п.
2.4.3. Обмежене товариство
Обмежене товариство (товариство з обмеженою відповідальністю) - таке об'єднання, що формується на основі заздалегідь визначених внесків пайовиків. Товариством з обмеженою відповідальністю (ТОВ) визнається суспільством, стату¬тний капітал якого розділений частки визначених розмірів; учасники такого товариства не відповідають по його зобов'язаннях і ризикують лише в межах своїх внесків. У цьому і складається зміст поняття «обмежена відповідальність».
Засновниками (учасниками) товариства з обмеженою відповідальністю мо¬жуть бути громадяни і юридичні особи. Державні органи й органи місцевого са¬моврядування не вправі виступати учасниками ТОВ.
Установчим документом ТОВ є установчий договір, підписаний його засно¬вниками і затверджений ними.
В установчих документах ТОВ повинні визначатися його найменування, мі¬сце перебування, порядок керування; міститися зведення про розмір статутного капіталу суспільства; про розмір, склад, терміни і порядку внесення ними внесків, про відповідальність учасників за порушення обов'язків по внесенню внесків.
В установчому договорі засновники повинні прийняти зобов'язання по ство¬ренню суспільства, визначити порядок спільної діяльності по його створенню, установити умови передачі суспільству свого майна й участі в його діяльності, ви¬значити умови і порядок розподілу між учасниками прибутку і збитків. Учасник ТОВ вправі в будь-який час вийти із суспільства незалежно від згоди інших його учасників. При цьому йому повинна бути виплачена вартість майна, що відповідає його частці в статутному капіталі суспільства.
Фірмове найменування ТОВ повинне містити найменування суспільства і слова «з обмеженою відповідальністю».
Органами керування ТОВ є загальні збори учасників товариства і виконав¬чий орган, що здійснює поточне керівництво діяльністю ТОВ і підзвітний загаль¬ним зборам його учасників.
2.4.4. Акціонерне товариство
Акціонерним товариством (АТ) визнається комерційна організація, статут¬ний капітал якої розділений на визначене число рівних часток - акцій. Відповіда¬льність членів суспільства, яких називають акціонерами, обмежується номіналь¬ною вартістю придбаних ними акцій.
Акціонерами можуть бути громадяни (фізичні особи) чи юридичні особи, що прийняли рішення про його установу. Рішення про установу АТ приймається установчими зборами. Число засновників відкритого АТ не обмежено, а закритого АТ не може перевищувати 50 чоловік. Акціонерне товариство може бути створено одним обличчям, що приймає рішення про створення АТ одноосібне. Однак АТ не може бути засновано іншим господарчим товариством, що складається з одного обличчя.
Державні органи й органи місцевого самоврядування не можуть виступати засновниками АТ.
Акціонерні товариства бувають двох типів: закриті і відкриті. Акції відкри¬тих суспільств поширюються у вільному продажі, акціонери можуть відчужувати приналежні їм акції без згоди інших акціонерів цього АТ. Закритим акціонерним товариством визнається суспільство, акції якого розподіляються тільки серед його чи засновників заздалегідь визначеного кола чоловік. Закриті АТ не мають права про¬водити відкриту підписку на акції, що випускаються ними.
Установчим документом АТ є статут, вимоги якого обов'язкові для всіх ор¬ганів акціонерного товариства і його акціонерів. Він повинний містити наступні зведення:
• повне і скорочене фірмове найменування АТ;
• місце його перебування;
• тип АТ (відкрите чи закрите);
• кількість, номінальну вартість, категорії акцій (звичайні, привілейовані) і
типи привілейованих акцій;
• права акціонерів
• розмір статутного капіталу АТ.
АТ має фірмове найменування, що містить указівку на організаційно-правову форму і тип АТ (відкрите чи закрите). АТ може мати повне чи скорочене найменування на різних мовах.
Акціонерне товариство має право випускати звичайні, а також один чи кіль¬ка типів привілейованих акцій, номінальна вартість останніх не повинна переви¬щувати 25% статутного капіталу АТ. При установі акціонерного товариства його акції повинні бути серед засновників. Всі акції суспільства є іменними.
Вищим органом керування акціонерного товариства є загальні збори акціо¬нерів, що повинні проводитися щорічно (річні загальні збори акціонерів). На річ¬них зборах акціонерів зважуються питання: про утворення ради директорів (на¬глядацької ради), ревізійної комісії; твердження річних звітів, рахунків прибутків і збитків АТ, розподіл його прибутків і збитків і ін.
Магістр