Міжнародна економічна інтеграція та Європейське співтовариство (ID:206286)

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ 1.1 Сутність та цілі міжнародної економічної інтеграції Одна із закономірностей політико-економічного розвитку світової економіки і міжнародних зв'язків у цілому за останній період аксіоматично характеризується поступальним зростанням взаємозалежності держав. Цей процес визначається як міжнародна економічна інтеграція. Вперше спробу и теоретичного осмислення було зроблено в роботах де Бірса, Вайнера, Mida, Лінсі, Пізніше вчення про інтеграційні процеси отримало свій розвиток у роботах Шумана, Руефа, Хальштейна, Монте, Робсона та інших [2]. Процес міжнародної економічної інтеграції обумовлений розвитком і поглибленням міжнародного поділу праці, в результаті чого національні економіки "переплітаються" і "взаємопроникають" (рис. 1.1). Очевидною стає економічна взаємозалежність країн і народів. Все тіснішими стають регіональні зв'язки [2]. Рис. 1.1 – Структура інтеграційного процесу Вказані процеси формуються як на мікро-, так і на макрорівнях, що об'єктивно визначають і два взаємопов'язані шляхи інтеграційних процесів: формування і розвиток транснаціональних корпорацій та міждержавна політика щодо формування світогосподарського лібералізованого ринкового простору в окремих регіонах світу [2]. Економічна інтеграція характеризується суттєвими відмінностями від інших форм економічного співробітництва. Зокрема: - на базі широкого розвитку міжнародної спеціалізації і кооперації виробництва, наукових і дослідно-конструкторських розробок формується міжнародний господарський комплекс зі своїми органами управління; - відбуваються глибокі структурні зміни в економіці країн-учасниць, які підпорядковуються стратегічним цілям інтеграції. Вказані процеси регулюються на національному, міжнаціональному і наднаціональному рівнях; - формується міжнародний господарський комплекс, економічною основою якого є спільний ринок. Міжнародна економічна інтеграція (від лат. „іпґеагаґіо" — цілий, англ. - об'єднувати, „іпґеагаґіоп" - об'єднуватись) - це процес зближення, взаємо пристосування і поступового об'єднання національних економічних систем. Об'єктивною економічною основою міжнародної інтеграції є високий ступінь інтернаціоналізації господарського життя, за якого визначальними характеристиками міжнародних економічних зв'язків стають комплексність, довгостроковість і масштабність взаємодії країн-учасниць, інтернаціональний механізм регулювання. В результаті відбувається зближення, взаємопристосування та переплетення усіх структур національних економік, які по суті утворюють міжнародний господарський комплекс. Об'єктивний процес інтеграції національних економік, який ґрунтується на ринкових механізмах, водночас вимагає свідомих, узгоджених і цілеспрямованих дій держав, є регульованим міжнародними угодами, міждержавними та наддержавними інституціями [1]. Інтеграційні процеси пов'язані з економічною регіоналізацією — зближенням господарств певного регіону, передусім тих, в яких склалися об'єктивні та суб'єктивні передумови для об'єднання. Створення інтеграційного об'єднання переслідує ряд цілей, найважливішими з яких є наступні: - використання переваг ефекту масштабу — збільшення розмірів ринку та об'єднання виробничих потужностей різних країн в єдиному міжнародному господарському комплексі дозволяє скористатися перевагами великого виробника та продавця товарів і великого покупця ресурсів, тобто знизить витрати на одиницю продукції, у т.ч. за рахунок концентрації фінансових матеріальних ресурсів, зменшення трансакційних витрат, доступу до новітні технологій, якими володіють партнери, усуненню дублювання у проведеш пошукових на науково-дослідних робіт тощо; - розширення інвестиційних можливостей задля економічного розвилку — забезпечується, по-перше, більшим потенціалом фінансових ринків, по-друге, підвищенням привабливості для прями іноземних інвестицій з „третіх" країн; - забезпечення підтримки національних виробників - здійснюється, по-перше, за рахунок виникнення великого регіонального ринку і відповідного збільшення попиту на їх продукцію, по-друге, за рахунок торговельних о( межень щодо доступу товарів „третіх" країн на інтегрований ринок; - забезпечення прогресивних структурних зрушень — структурні відміни економік, що інтегруються, поступово нівелюються завдяки використанню досвіду країн-лідерів та переорієнтації на пріоритети постіндустріального та соціально-орієнтованого розвитку; - укріплення взаємодопомоги і співробітництва країн-учасниць у політичній, військовій, соціальній, культурній та інших неекономічних сферах [1]. 1.2 Форми та етапи міжнародної економічної інтеграції Світова практика виявила декілька послідовних етапів міжнародної економічної інтеграції і відповідних їм форм інтеграційних об'єднань (рис 1.2). Рис. 1.1 – Етапи та форми міжнародної економічної інтеграції І етапом інтеграційного процесу є укладання преференційних торговельних угод, коли дві або декілька країн, які мають намір інтегруватися, зменшують взаємні тарифи, зберігаючи існуючий рівень тарифів в торгівлі з іншими країнами. Історично відомим прикладом таких угод була преференційна система Британського співтовариства (1932 р.), в межах якої 48 держав надали одна одній сприятливий митний режим [1]. ІІ етап інтеграційного процесу передбачає створення зони вільної торгівлі. Зона вільної торгівлі ґрунтується на міждержавній угоді між країна-ми-учасницями про скасування митних бар'єрів у взаємній торгівлі за збереження кожною з них національних митних тарифів у торгівлі з іншими країнами. Функціонування зон вільної торгівлі, як правило, не потребує спеціальних, координуючих дії країн, інституцій. Прикладами таких зон можуть слугувати Європейська асоціація вільної торгівлі (Австрія, Фінляндія, Ісландія, Ліхтенштейн, Норвегія, Швеція, 1960 p.), Північноамериканська зона вільної торгівлі (США, Канада, Мексика, 1994 р.) та ін [1].. III етап міжнародної інтеграції знаменує створення митного союзу. Митний союз є об'єднанням держав з метою здійснення політики колективного протекціонізму, яке передбачає узгоджене скасування групою країн національних митних тарифів, запровадження спільного митного тарифу і єдиної системи нетарифного регулювання торгівлі щодо третіх країн. Митний союз потребує міждержавної координації зовнішньоторговельної політики, яка здебільшого здійснюється через наради міністрів відповідних відомств та міждержавний секретаріат. Угоди про створення митного союзу діяли у Бенілюксі (з 1948 р.), в Європейському союзі (з 1968 p.) та ін. IV етап інтеграційного процесу передбачає створення спільного ринку. Спільний ринок - це форма інтеграції, пов'язана із запровадженням „чотирьох свобод" - свободи руху товарів, послуг, капіталу та робочої сили. На цьому етапі розпочинається інтеграція у сфері виробництва, а координація економічної політики здійснюється на періодичних нарадах (один-два рази на рік) глав держав і урядів країн-учасниць, керуючих центральними банками та іншими фінансово-економічними відомствами. Етап спільного ринку у своєму розвитку пройшов Європейський Союз, спільний ринок був створений країнами Карибського регіону (КАРІКОМ, 1973 p.), країнами Південної Америки (МЕРКОСУР, 1991 p.) [1]. V етап міждержавної інтеграції пов'язаний зі створенням економічного союзу. Економічний союз вимагає не лише інтеграції у сфері зовнішньоторговельної і виробничої діяльності, але йгармонізації економічної політики та запровадження єдиної валюти. Країни-учасниці економічного союзу повинні уніфікувати законодавство і стандарти, фіскальну, грошово-кредитну та валютну політику, узгодити стратегії економічного розвитку. На цьому етапі виникає потреба в установах, наділених правом не лише координувати дії та спостерігати за економічним розвитком країн-членів, а й приймати оперативні рішення від імені угрупування в цілому. Створюється система міждержавного регулювання соціально-економічних процесів, а уряди погоджуються передати частину своїх функцій наднаціональним органам, наділеним правом приймати рішення з важливих питань функціонування союзу. Прикладами економічних союзів є Європейський союз (1993 р.), Союз арабського Магрибу (1989 р.), Західноафриканський економічний і валютний союз (1994 р.) [1]. Деякі економісти виділяють ще один етап інтеграційного процесу - створення політичного союзу. Політичний союз передбачає гармонізацію не лише внутрішньої, але й зовнішньої політики, створення наддержавної владної та управлінської структур, рішення якої будуть обов'язковими для всіх країн-членів, що фактично означає створення міжнародної конфедерації та втрату суверенітету окремими державами. Кроком до політичного союзу вважають створення Європейського парламенту, метою якого є повне об'єднання Європи. Світовий досвід розвитку інтеграційних процесів також засвідчує, що міжнародні економічні об'єднання країн можуть формуватися за двома базовими схемами - функціональною та інституціональною: - функціональна („знизу — вгору") передусім пов'язана з ринковими процесами і розвитком традиційних міжнародних економічних зв'язків, які формуються на основі порівняльних переваг. Ці зв'язки активно підтримуються на державному рівні, водночас розробляються й реалізуються широкомасштабні двосторонні проекти поглиблення міжнародного економічного співробітництва. Відтак домовленостям між країнами про створення зони вільної торгівлі, митного союзу чи спільного ринку передує досить тривалий період формування усталених економічних зв'язків, економічної сумісності. Саме таким шляхом розвивались інтеграційні процеси у Північній Америці, насамперед, між США та Канадою; - інституціональна („згори-донизу") схема інтеграції передбачає об'єднання з певних політичних чи соціально-економічних міркувань країн, які в повній мірі не відповідають критеріям інтеграційної сумісності, однак в процесі подальшого регульованого і скоординованого на наднаціональному рівні співробітництва інтегруються реально за тією чи іншою формою міжнародної економічної інтеграції. Прикладами можуть слугувати приєднання до ЄС нових членів з колишніх соціалістичних країн та Рада Економічної Взаємодопомоги (РЕВ) - міжурядова організація соціалістичних країн, до якої входили Албанія (припинила участь у роботі у 1961), Болгарія, В'єтнам, Куба, Монголія, Німецька Демократична республіка, Польща, Румунія, СРСР, Угорщина, Чехословаччина, Югославія і яка проіснувала з 1949 по 1991 рік.