Зразок роботи
ВИСНОВКИ
Дослідивши форми та методи пропаганди РПЦ в сучасному українському медіапросторі, ми дійшли таких висновків.
У роботі з’ясовано, що призначення пропаганди ширше, ніж маніпулювання, адже маніпулювання свідомістю відбувається в процесі пропаганди, під якою розуміють дії комунітатора, спрямовані на зміну психологічних настанов, ціннісних орієнтацій, поведінки індивідів і цілих аудиторій незалежно від їхнього бажання. У свою чергу, манiпуляцiя є контролем не просто над свiдомiстю людини, а такий вплив на неї, щоб вона вiдповiдним чином себе поводила i навіть думала. Головна небезпека манiпуляцiї, способів якої існує чимало, полягає у звиканні до неї, яке гальмує процес аналітичного сприйняття інформації.
Доведено, що діяльність Московського патріархату, попри його голослівні заяви про свою аполітичність, навпаки засвідчує солідарність Російської церкви з авторитарним режимом В. Путіна. Протягом останніх років участь РПЦ у гібридній війні Росії проти України цілком очевидна. Московський патріархат визнав правомірність анексії Криму, окупації частини українських територій на Донеччині та Луганщині, поширює пропагандистські наклепи як проти Революції гідності та її учасників, так і проти сформованої внаслідок цієї Революції нової української влади.
Не має сумнівів, що російське керівництво та РПЦ і сьогодні найтіснішим чином співпрацюють задля розширення і зміцнення впливу РФ за кордоном, зокрема в Україні, а діяльність РПЦ є одним з додаткових і досить вагомих важелів впливу «м’якої сили» Кремля.
З’ясовано, що однією з провідних ідеологічних доктрин, на якій РФ будує свою зовнішню та внутрішню інформаційну політику, є концепція «русского мира», для пропаганди ідей якої Кремль залучає також інформаційні ресурси РПЦ. Всупереч своїм заявам «русский мир» замість об’єднання несе роз’єднання і розбрат, що, зокрема, підтверджує легітимізація пропагандою РПЦ війни Росії в Україні та анексії Криму як «миротворчої місії» з підтримки права на возз’єднання православних «братніх» народів, поділеної російської нації. Вони спотворюють реальні обставини війни на Донбасі, тлумачачи її як внутрішнє громадянське протистояння в Україні.
Доведено, що пропагандисти використовують такі шляхи проникнення в Україну, як різноманітні «православні центри, союзи, братства» для дестабілізаційних заходів; використання страху, дипломатів; залучення українських політиків до реалізації проросійської політики у сфері православ’я; силовий напрям, пов’язаний зі створенням церквою парамілітарних організацій; активне використання мас-медіа для проросійської пропаганди з використанням теми православ’я.
Визначено, що втручання РПЦ у церковне життя України відбувається в різних напрямах: поширення фейків про Українську православну церкву серед населення РФ, безпосередній вплив на вірян в Україні, намагання дискредитувати релігійне життя в Україні в очах світової спільноти тощо. Особливу активність пропагандисти виявляють тоді, коли Православна церква України робить успішні кроки у визнанні її самостійності та зростанні впливовості як в Україні, так і в світі.
Встановлено, що основним завданням пропаганди Московського патріархату в Україні є бажання втримати якомога більше людей в інформаційній, культурній, політичній орбіті країни-агресора, що суперечить руху сучасної України. Його діяльність, безсумнівно, має колосальний вплив на свідомість певної частини українського народу, руйнуючи ціннісно-ментальні установки національної ідентичності українців; мотивуючи війну Росії в Україні та анексії Криму як «миротворчу місію»; розповсюджуючи проросійські українофобські ідеї; нівелюючи державність українського народу та самоідентичність української нації; відкрито підтримуючи сепаратизм; організуючи та підтримуючи діяльність громадських, релігійних об’єднань з прихованою антиукраїнською спрямованістю тощо. Відбулося загострення міжрелігійних протиріч в Україні внаслідок деструктивної критики з боку РПЦ інших християнських конфесій, їхніх патріотичних та євроінтеграційних прагнень. Водночас Московський патріархат цілком підтримує своїх васалів із УПЦ МП, яка разом з усією РПЦ створила в Україні кілька ліній протистояння.
Доведено, що нищівного удару гегемонії РПЦ в Україні завдало конституювання Православної церкви України та надання їй автокефального статусу, внаслідок чого посилився вал московських інспірацій з ідеологічно брехливими твердженнями московської патріархії, що ПЦУ не має «канонічності» й тому «розколює» православ’я України та веде його до унії з Римом, а також те, що створення ПЦУ утверджує державну церкву. Хоча насправді державною церквою є саме РПЦ. Такі дії РПЦ та її «філії» УПЦ МП передбачають принизити епохальне значення факту проголошення автокефалії українського православ’я, залишаючись складником гібридної війни Росії проти України та значним гальмом в консолідуванні українського суспільства.
Визначено, що одним із пріоритетних напрямів інформаційної безпеки України є зміцнення духовно-культурного фундаменту української нації та нейтралізація імперського релігійно-ідеологічного впливу Кремля та РПЦ. Мобілізація наявних ресурсів Української держави, українського суспільства дозволить не лише нейтралізувати деструктивні впливи з боку РПЦ, які просуваються в Україні вже упродовж тривалого часу, але й завдати нищівного удару по доктрині «русского мира», локалізувати проросійський сепаратистський рух, що відкриває перспективу відновлення повної територіальної цілісності України, дотримання демократичного проєвропейського вектора розвитку держави. Сприятимуть цьому зростання ролі української церкви при одночасному зниженні довіри до РПЦ і УПЦ МП, падінні особистого авторитету патріарха Кирила в Росії та за її межами.
Висловлена впевненість у тому, що особлива роль у нівелюванні деструктивного впливу РПЦ на Україну належить ЗМІ. З цією метою мас-медіа повинні незалежними, з тим, щоб подавати правдиву інформацію. Основними напрямами ЗМІ мають бути: правдива інформація про релігійне життя в Україні; розвінчання фейків, які поширюють Московський патріархат та його агенти, просвітницькі матеріали про діяльність УПЦ КП, її незалежність, про значення Томосу для українських вірян тощо. Особливу роль у вирішенні цих завдань відіграють церковна православна преса, мережеві видання «Релігійна правда», «Духовний фронт», сайти окремих єпархій, церков та ін.
Проведене дослідження дає підстави стверджувати, що потужна релігійно-інформаційна експансія з боку РПЦ, значно активізована в період російсько-української війни, спрямована на розкладання українського суспільства, його капітуляцію перед агресором, не досягла мети. Мобілізація наявних ресурсів Української держави, українського суспільства дала змогу не лише нейтралізувати деструктивні впливи з боку РПЦ, які просувалися на Україну упродовж тривалого часу, але й завдати нищівного удару по доктрині «русского мира», локалізувати проросійський сепаратистський рух, що відкриває перспективу відновлення повної територіальної цілісності України, дотримання демократичного проєвропейського вектора розвитку держави.
