Нові методи комунікації в системі телерадіомовлення України (ID:254423)

ВИСНОВКИ Проаналізувавши особливості висвітлення нових методів комунікації в системі телерадіомовлення України, ми дійшли таких висновків. 1. Із стрімким розвитком цифрових, мережевих, комп’ютерних, інформаційних, ігрових (а згодом і мобільних) технологій і комунікацій ЗМІ зазнали суттєвої трансформації. Засновані на цифрових носіях, безпосередньо пов’язані з еволюцією комп’ютерів та Інтернету, широко впроваджувані в різні сфери, нові мас-медіа стали інтерактивнішими за традиційні. Водночас відбулися й значні зміни обробки, виробництва й передачі інформації, самого підходу до її подачі. Рушійними силами означених трансформацій стали комп’ютеризація, інтернетизація, медіація і віртуалізація інформації. Інформатизація забезпечує нові медіа все більшою кількістю учасників комунікації. Її багатовекторність, нові умови функціонування, коли багато учасників підтримують комунікацію із багатьма, за нинішнього інтенсивного розвитку спроможні модифікувати комунікаційну модель «багато – багатьом» у ледве не «всі – всім», настільки масштабними є можливості й перспективи нових медіа. Слід підкреслити інтегруючу роль і інтерактивність нових медіа, через що вони, по-перше, охоплюють своїх медіа-попередників (періодичний друк, ТБ і т. д.), по-друге, стають каталізатором появи досить специфічних форм соціальності й соціальної інтеграції. 2. Розвиток нових медіа спричиняє появу таких нових професій в інформаційній галузі, як блогер, соціальний видавець, СММ спеціаліст або СММ менеджер і т. д. Суттєво змінюються й функції сучасного журналіста, котрий уже розглядається в абсолютно новому рольовому просторі, в якому визнається службова функція журналістики – направлення, модерації інформаційного потоку, навігації в ньому. До нових ролей журналіста можна віднести такі, як редактор-агрегатор, мобільний журналіст, здобувач даних (журналіст-аналітик XXI ст.), мультимедіа-продюсер. мережевий фахівець, (спеціалізований репортер XXI ст.), редактор спільноти. Втім, усе це не перекреслює традиційних ролей журналіста. 3. Інтерактивність – категорія дискурсу, комунікації в цілому, яка полягає у взаємодії адресанта і адресата в конкретній ситуацій за допомогою вербальних і невербальних засобів мовного коду. Під час комунікації учасники спілкування не лише надсилають інформацію, а й постійно її приймають, тобто здійснюють зворотний зв’язок. Інтерактивність є важливим компонентом мультимедіа, базовою складовою Інтернету, багатьох інформаційних служб, набуває домінуючого значення в усіх видах телекомунікацій та в інших засобах інформаційного обслуговування. Розвиток Інтернету, супутникового зв’язку, кабельних мереж відкрив нові можливості для розширення аудиторії, програмування, інтерактивного спілкування з глядачами. З’явилися нові програми (реаліті-шоу) й форми мовлення (Інтернет-телебачення). Варто також розподілити інтерактивне телебачення на телебачення «on-line» і телебачення «off-line». Характерні риси «on-line» – це подія, за якою цікаво стежити, це обмежена кількість використаних спецефектів, простий монтажний текст, насичений більше речовими комунікаціями, територіальна обмеженість дії, близькість до театрального видовища, лінійна побудова сценарію. Характерні риси «off-line» – складний аудіовізуальний текст, розширене місце і час (екранний простір) дії, використання складних спецефектів, складний візуальний текст, обмежена роль речової комунікації – спрощення та пояснення картинки, нелінійна побудова, динамізм досягається за допомогою монтажних зчеплень. 4. Діяльність на новітніх технологічних платформах, кардинальна зміна концептуальних засад мовлення, пов’язані з безпосередньою участю слухачів у створенні інформаційного продукту, насичення його мультимедійністю, розширення творчого потенціалу працівників радіо – це неповний перелік сучасних реалій радіостанції. Усі ці та інші чинники зумовлені переходом ефірних станцій до роботи в мережі, внаслідок чого вони дістали назву Інтернет-радіостанцій (або мережевих радіостанцій), головною ознакою яких є діяльність у режимі онлайн. Інтерактивність цих програм – окремі дослідники називають їх ще аналітичними – є принципово новою, якісною характеристикою радіо. Власне, йдеться про зміну концепції мовлення – від агітації і пропаганди радянського способу життя як єдино правильного до простого й неупередженого виголошення новин, щирого й невимушеного спілкування зі слухачами. Завдяки інтерактивності суттєво посилилася роль ведучого як господаря програми, слухацька аудиторія з пасивних спостерігачів перетворилася на активних учасників, а інколи і співведучих, унаслідок чого програмне утворення набуло енергійності, динамічності та емоційності. 5. Інтерактивне телебачення стало одним з найновіших засобів телереклами. Інтерактивність може приймати одну з трьох форм: а) відео на замовлення, коли глядачі контролюють, що вони дивляться; б) система, що зберігає інформацію в телеприймачі й дозволяє глядачам вибирати програми, які вони хочуть переглянути; в) система «ефірного дубля», суттю якої є передача цифрової інформації програми. Глядачі можуть контролювати програму і замовляти більш чи менш детальну інформацію. Фахівці розглядають телерекламу як «особливий самостійний інформаційний вплив на особистість, який лежить в області перетину пропагандистської маніпуляції та духовного насилля, яке робить ТБ шляхом щоденного впровадження продуктів «масової культури». Маніпулятори свідомістю використовують рекламу для створення віртуального світу, який побудований за «проектом замовника», з гарантованою культурною гегемонією людських цінностей. Спеціалісти з маніпулятивних технологій визнають, що однією з сутнісних характеристик маніпулятивного впливу є орієнтація на особистісні структури, вона досягається за рахунок актуалізації внутрішньо-особистісного конфлікту, імітації процесу прийняття рішення. При створенні рекламної продукції, сучасні фахівці з реклами активно використовують методи нейролінгвістичного програмування (НЛП) – особливий вид психологічного сугестивного впливу. 6. Особливого розмаху набула політична телереклама, яка полягає в тому, щоб спонукати людей до участі в яких-небудь політичних процесах, зокрема, в делегуванні тих чи інших повноважень якимось діячам: інакше кажучи, – змушувати людей до того чи іншого типу політичної поведінки, в тому числі електорального. У телевізійній рекламі можна виокремити чотири групи форм: виступи кандидатів перед телеаудиторією й теледебати, побудовані за принципом прямого спілкування з глядачами; «завуальовані виступи»: ролики, відеокліпи, відеофільми; рекламні телепередачі та політичні шоу; традиційні телевізійні жанри, адаптовані до рекламних цілей. В умовах українських реалій, будучи ефективною технологією впливу на виборця, політична реклама ставить під сумнів вільне волевиявлення загалом та зменшує якість політичної полеміки, оскільки виступає не формою політичної комунікації та інформування, а засобом маніпуляції. 7. В Україні перші радіорекламні повідомлення почали лунати на FM- станції «Європа плюс» у 90-ті роки ХХ ст. Згодом станції цього формату стануть головними каналами розповсюдження радіореклами. За роки незалежної України система радіорекламних жанрів стає розгалуженішою, зараз в ефірі популярними є такі жанри радіореклами, як радіосценка, рекламний вірш, рекламна пісня, рекламне оголошення, рекламне звернення. Радіореклама пристосована до місцевих запитів, має здатність «розмовляти» з людьми вдома, може досягти свого адресата скрізь – удома, на роботі, на відпочинку, в автомашині. На радіо слухачі отримують інформацію, інтерпретовану кількома суб’єктами виробничого процесу. Такий колективно-колегіальний характер комуніканта в радіорекламі накладає свій відбиток на зміст, форму, жанр, стильове та мовне оформлення рекламного повідомлення та, безумовно, впливає на комунікативну ефективність реклами на радіо. Як явище масової культури, сучасна радіореклама не лише підказує стандарти поведінки в тій чи іншій ситуації, а й значною мірою визначає мораль суспільства та його етичні параметри. 8. Будь-який сучасний телеканал чи радіостанція ставить собі за мету не тільки формування цільової аудиторії, але й її збереження та примноження. Формування цільової аудиторії відбувається за допомогою дистанційних і стаціонарних методів. Дистанційні методи характеризуються передусім технічними параметрами, за допомогою яких респондентів опитують заочно й на відстані. Це телефонний, Інтернет, пейджинговий і поштовий зв'язок. Стаціонарні методи формування цільової аудиторії базуються на безпосередньому (наочному) неформальному опитуванні великих і малих груп слухачів, кожну з яких добирають з певною цільовою метою. До стаціонарних методів належать журі-група, фокус-група, аудиторіум-тест, електронний тест, PR-акція. При цьому, більшістю телеканалів використовуються такі прийоми інтерактивності: sms-голосування; дзвінок у студію (використовується більш за все); власні сторінки каналу і конкретно проектів у соціальних мережах «Вконтакте» і «Facebook»; співпраця із відеохостінгом «Youtube»: реверс цікавих відеоматеріалів з можливістю широкого коментування і розповсюдження; наявність власної сторінки каналу в Інтернеті з можливістю перегляду архіву, коментування новин і відео, а також трансляція матчів з можливістю одночасного коментування трансляції користувачами. Дедалі більшого поширення набувають інтерактивні розіграші в різноманітних програмах і інтерактивних іграх у прямих ефірах. 9. Постійне вдосконалення діяльності медійних колективів, підвищення їх ролі в суспільному житті Української держави прямо залежить як від мобільності й оперативності редакції, так і від творчої майстерності журналістів, вимоги до яких постійно зростають. Вступаючи в контакт з людьми, журналіст, природно, викликає цікавість і до себе як працівника мас-медіа й індивіда. Таке спілкування, як правило, починається з уміння познайомитися з людиною, зав'язати розмову, викликати довіру співбесідника. Слушною є думка, що в журналістикознавстві утверджується трактування журналіста як професійного комунікатора, тобто людини, яка професійно організовує спілкування. У системі цінностей сучасного телебачення місце телеведучого – одне з чільних, якщо не головне. Він як виразник багатьох думок і тенденцій, як постать, що уособлює різні інтереси, має володіти такими рисами, котрі визначають його самобутній і цікавий імідж. Образ тележурналіста – це певний комунікативний код, який він використовує для спілкування з глядачем, а індивідуальність, неповторність цього коду визначається поєднанням художніх засобів, які підсилюють і формують оригінальність обраного іміджу. Надзвичайно гострою є проблема культури й техніки усного мовлення журналіста, що передбачає володіння високим рівнем мовної компетенції – фонетичної, лексичної, граматичної. 10. Події 2016 – початку 2017 років вселяють надії, що процес реформування державного мовлення на суспільне є невідворотний. Реалізація реформи має призвести до того, що суспільне телерадіомовлення буде слугувати інтересам переважної більшості громадян і насамперед задовольняти потребу соціуму у власному віртуальному форумі, загальносуспільному комунікативно-інформаційному майданчику. Для цього суспільному мовленню мають бути притаманні такі основні риси: мовлення на всій території країни (стовід¬соткове технічне покриття); відповідність загальним смакам та інте-ресам більшості громадян і принципова незалежність від бізнесових та політичних груп; безпосередня й кількісно значуща участь глядачів у фінансуванні суспільного ТБ; широкий зворотний зв’язок із суспільством (через абонентів та об’єднання громадян); політика каналу, спрямована на розвиток загальнонаціональної ідентичності, консолідацію та гуманізацію суспільства, підвищення його культурного та освітнього рівня; приділення особливої уваги проблемам меншин у суспільстві; високий рейтинг (конкурентоспромож¬ність поряд із комерційними каналами, якість та привабливість продукції, боротьба за якість, а не за кількість програм).