Зразок роботи
ВИСНОВКИ
Таким чином, проаналізувавши стан об’єктивності й незалежності журналістів різних обласних газет при висвітленні питань політичного життя взагалі й ідей Помаранчевої революції зокрема, можемо зробити висновок, що відносно незалежними можна вважати лише журналістів газети “Фест”. Саме вони мають можливість висловлювати власну думку щодо певних політичних подій, давати їм об’єктивну оцінку, робити коректні прогнози, базуючись на конкретних даних і тверезому розрахунку.
Насамперед це стосується “фестівців” В. Пащенка та С. Федаки, основною заслугою яких є, на нашу думку, те, що з їх публікацій важко визначити їх політичні уподобання (а вони, як і будь-якої людини, безумовно, є). Це свідчить про те, що вони послідовно відстоюють позицію журналіста, згідно з якою його основне завдання – надати читачеві об’єктивну інформацію. Оцінка ж цих подій дається ними не з позицій власних симпатій та антипатій, а виходячи з критеріїв об’єктивності, достовірності, ґрунтуючись на фактичному матеріалі.
Так, у згадуваній нами публікації “Свято над розбитим коритом” автор обґрунтовує свій висновок, оперуючи даними про зменшення інвестицій, скорочення населення тощо за аналізований період. Прагнення до об’єктивності характеризує й інші публікації цього часопису. В редакції “Феста” розуміють, що цілісну картину політичного життя області може дати лише врахування різних точок зору. Тому на його шпальтах, поряд із рубриками “Свій погляд”, “Своя правда”, “Фестпогляд”, “Фестаналіз” та ін., запроваджено рубрику “Позиція”, де надається можливість висловитися представникам різних партій і блоків.
Натомість у “Новинах Закарпаття” журналісти цього органу Закарпатської обласної ради та облдержадміністрації мусять підтримувати діючу владу, незалежно від того, хто її очолює: В. Балога, О. Гаваші або хтось інший. Газета лише оприлюднює гасла чергового губернатора, уникаючи коментарів і критики, тобто лише інформує читачів про певні події в політичному житті краю й друкує офіційні матеріали. Із приходом нового головного редактора “Новин” В. Ящищака, який до того очолював незалежний “Фест”, нічого не змінилося в газеті та й і не могло змінитися, оскільки “за музику платить” (тобто фінансує видання) ОДА.
У газеті “РІО” позиція її незмінного головного редактора П. Гойса, журналістів є позицією (вірніше – позиціями) засновника і власника часопису С. Ратушняка, примхливість політичних уподобань якого загальновідома. Скільки разів змінює колір Ратушняк, стільки разів “перефарбовується” й видання. Відповідно змінюється коло “друзів” і “ворогів”, не змінюється лише тенденційний, агресивний характер виступів газети проти останніх. При цьому в “РІО” вважають, що для досягнення мети придатні всі засоби й методи, тому в публікаціях часто порушуються елементарні норми журналістської етики, принципів моралі. Отже, коротко кажучи, позиція журналістів у “Новинах Закарпаття” та “РІО” – це відсутність позиції.
Ми з’ясували, що мовний образ автора у структурі медіа тексту формується під впливом багатьох якостей журналіста: свіжості думки, літературних здібностей, рівня володіння мовою, образності, грамотності. Саме від рівня журналістської майстерності публікацій залежить обличчя видання.
Порівняльний аналіз мови журналістських творів двох популярних на Закарпатті часописів – „РІО” та „Ужгорода” дозволив виявити основні мовностилістичні особливості матеріалів і типові відхилення від норм українського словотворення, слововжитку, правопису тощо. Порівнюючи медіа тексти двох аналізованих виданнях, слід зазначити, що, мовностилістичні засоби, використовувані журналістами, суттєво відрізняються. Існуючі розбіжності, насамперед на лексичному рівні, зумовлені, на нашу думку, спрямованістю та завданнями цих видань.
Якщо головним завданням „Ужгорода” є інформування місцевого населення про події життя, діяльність місцевих органів влади, то „РІО” певною мірою є опозиційною газетою, що захищає передусім політичні уподобання п. Ратушняка. Агресивна позиція „РІО” виявляється в наступальності, безапеляційності тверджень, що досягається необмеженістю у виборі лексичних і стилістичних засобів. Отже, лексика міської газети характеризується переважно офіційно-діловим стилем, досить обмеженою кількістю новотворів, натомість лексика матеріалів „РІО” стилістично забарвлена, емоційна, їй притаманні численні мовні інновації, серед яких достатньо багато вдалих імпровізацій.
Журналісти „РІО” використовують різні методи і способи впливу на читача: антиагітацію (нещадна критика В. Балоги і його прибічників) та агітацію (схвалення поглядів і дій п. Ратушняка, підтримка політики тієї партії, яка в даний момент є кумиром мера Ужгорода), слова-індикатори („клан Балоги”, „надзвиЧАЙНИК”, „сантехнік Балога”, „барвисті”, „кучмісти”), авторський домисел, підбір фактів (позитивних – для оцінки „своїх”, негативних, принизливих – для „чужих”), апеляцію до публіки (намагання видати погляди газети як виявлення думки народу – „людям набридло”, „народ не хоче такої влади” та ін.), порівняння тощо. У спробі нав'язати читачеві свою систему оцінок і цінностей журналісти часто використовують метафори („пар¬тійні багнети”, „Балога був відправлений у глибокий нокаут”, „політичні баталії на владному місцевому Олімпі” і т. д.).
„Дієвим” способом впливу на аудиторію газетярі „РІО” вважають удовбування: практично в кожному номері часопису йде „полювання на відьом” – Балогу та його „команду”. Більше того, газета запозичила зі спортивних видань щотижневі аншлагові повідомлення (на кшталт „До ЄВРО-2012 залишилося…”) про те, скільки В. Ющенку, а отже, і його „сантехніку”, залишилося „тероризувати народ”. Проте певною мірою несподівана відставка В. Балоги перервала цей „календар”. Втім, можна не сумніватися, що П. Гойс вигадає щось новеньке.
Магістр