Зразок роботи
ВИСНОВКИ
Виконавши поставлені нами завдання дослідження, ми дійшли таких висновків.
1. Розкрито сутність кризових ситуацій та їхніх різновидів. Кризову ситуацію визначено як крайнє загострення протиріч, гостру дестабілізацію становища в будь-якій сфері діяльності в будь-якому місці. Оскільки існує велика кількість криз, їх класифікують шляхом розподілення і групування за сутнісно характерними ідентифікаційними ознаками різних можливих кризових станів соціально-економічної системи. З-поміж критеріїв їх поділу виокремлено кризи за масштабами прояву; за проблематикою; за структурою відносин у соціально-економічній системі й диференціації проблематики її розвитку; за агрегуванням стану; за належністю до країни функціонування суб’єкта управління; за наслідками; за причинами та сферами походження. У свою чергу, за сферою походження виділено кризи: соціально-політичні, адміністративно-законодавчі, виробничі, комерційні, фінансові, природно-екологічні, демографічні, геополітичні та ін. Варто зауважити, що різновиди криз тісно взаємопов’язані, вони відображають діалектичну єдність основних тенденцій системи. Особливе місце посідає поняття «системна криза», що означає розбалансованість суспільної системи, яку неможливо подолати в умовах наявного соціально-економічного ладу, що характеризується взаємною невідповідністю економіки, соціальної сфери, політики, занепадом механізмів, які забезпечують дотримання встановлених у суспільстві правил.
2. Висвітлено вимоги до професійної діяльності журналістів у кризових ситуаціях та проблеми їх безпеки. Визначено, що оскільки ЗМІ є ча¬стиною реалій нашого життя, їхня діяльність повинна бути конструктивною, знаходити вихід із кризової ситуації, правильно її аналізувати та оцінювати. Саме мас-медіа створюють толерантний інформаційний простір, в якому кожна подія висвітлюється через призму ґрунтовного аналізу, фахових ко¬ментарів. Саме під час кризових ситуацій стає особливо зрозумілою важливість добре налаштованої комунікації, Але в кризових умовах навіть якісно організовані інформаційні потоки, як правило, руйнуються. Підкреслено, що влада в Україні не вибудувала стосунки з мас-медіа під час кризи з тим, щоб сформувати розуміння у ЗМІ, що під час кризи медіа мають концентруватися на вирішенні проблеми, а не на суцільній критиці дій влади, усвідомлювати свою відповідальність за поширення неперевіреної, неофіційної або ж неправдивої інформації. Нерідко самі мас-медіа стають джерелом ескалації кризи. Пов’язано це з тим, що журналісти недостатньо інформовані про природу, ознаки та основні етапи розвитку кризи, мало орієнтуються в особливостях комунікацій під час кризових ситуацій.
Зауважено, що журналісти у своїй роботі, зокрема при висвітленні кризових явищ, зобов’язані: подавати для публікації об’єктивну і достовірну інформацію шляхом перевірки інформації перед публікацією; захищати свої джерела інформації (не розкривати конфіденційність джерел, інакше, ніж на вимогу суду); не втручатися в особисте життя громадян, не посягати на їх честь і гідність без достатнього обґрунтування суспільного інтересу такого втручання; не закликати до захоплення влади, насильницької зміни конституційного ладу або територіальної цілісності України; не пропагувати війну, насильство та жорстокість; розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі. При цьому головним правилом журналістської діяльності є безумовне застосовування журналістських стандартів (оперативність, точність, достовірність, збалансованість та ін.), які при висвітленні конфліктно-чутливих тем мають певні особливості.
Акцентовано, що журналістика була і залишається небезпечною професією. Журналісти нерідко стикаються з насильством та залякуванням за здійснення свого основного конституційного права на свободу слова. З-поміж загроз, з якими вони стикаються, трапляються вбивства, викрадення, захоплення в заручники, домагання, залякування, довільні затримання і катування, а жінки, що працюють у цій сфері, можуть зазнавати сексуального насильства. Зрозуміло, що в кризових умовах (у «гарячих точках», в епіцентрі масових протестних акцій тощо) небезпека медійників значно зростає. Задля захисту журналістів Рада Європи прийняла цілий пакет документів. Українське законодавство із захисту роботи журналіста ґрунтується на положеннях Конституції України. Всі норми спеціального національного законодавства базуються на визначеному в Основному законі праві на свободу думки і слова. Серед спеціальних норм, безпосередньо регулюючих діяльність журналістів в умовах збройного конфлікту, на увагу заслуговує ст. 25 Закону України «Про інформацію», яка гарантує діяльність мас-медіа та журналістів в особливих умовах.
3. З’ясовано стан вивчення досліджуваної проблеми. Аналіз засвідчив, що різним аспектам професійної діяльності журналістів у кризових ситуаціях присвячена значна кількість досліджень. Це й теоретичні розробки категорій «криза», «кризова ситуація», «кризовий стан» тощо; висвітлення у ЗМІ внутрішніх кризових ситуацій в Україні; з’ясування ролі мас-медіа як провідників зовнішньої політики держави; визначення шляхів підвищення відповідальності журналістів за свої матеріали в умовах криз тощо. З метою покращення роботи журналістів у кризових ситуаціях, уникнення помилкових рішень, підвищення безпеки працівників мас-медіа в екстремальних ситуаціях журналістикознавці й журналісти-практики публікують численні порадники, посібники, рекомендації, розвідки та інші цінні матеріали. Велика кількість джерел і літератури, використаних у нашому дослідженні (а це 200 позицій) лише підкреслює важливість теми роботи.
4. Охарактеризовано висвітлення у ЗМІ внутрішніх кризових ситуацій в Україні: проблем внутрішньо переміщених осіб, питань політичної кризи в Україні, кризових явищ, пов’язаних із пандемією COVID-19.
Підкреслено, що одним із наслідків агресивної політики РФ у Криму та на Сході України стала гостра проблеми внутрішньо переміщених осіб, що знайшла відображення у матеріалах журналістів. Зауважено, що вітчизняні ЗМІ, хоча й приділяють певну увагу цій категорії наших громадян, але не вміють професійно й етично подавати такі теми. Серед журналістів поширеною залишається проблема стереотипного, здебільшого негативного, зображення переселенців. Медіа також не вміють критично оцінювати висловлювань лідерів думок та політиків на цю тему, ретранслюючи їх без застережень. Характерним проявом є також поступове зниження уваги мас-медіа до «незручної» проблематики.
Зауважено, що мас-медіа, які мають вплив на формування громадської думки, недостатньо ефективно використовують наявний потенціал для налагодження взаєморозуміння між ВПО та мешканцями приймаючих громад. Результати аналізу матеріалів, що публікуються, та контенту, який потрапляє в ефір, свідчать, що аналітичні матеріали з проблем ВПО майже не використовуються, тобто не підтримується баланс думок для всебічного висвітлення поточної ситуації. Спостерігається брак системних інформаційних кампаній з проблем ВПО та особливостей їх реінтеграції до приймаючих громад. Наявні проблеми вимагають не тільки комплексних дій щодо розроблення та впровадження плану дій у соціальній та гуманітарній сфері, але й реалізації системних стратегічних заходів та скоординованої інформаційної політики, спрямованої на реінтеграцію ВПО.
Акцентовано, що криза ідентичності в політичному житті України проявляється у низькому рівні довіри до політичних партій, громадських організацій, державних інституцій, у суспільній аномії та радикалізації політичної дійсності. Це зумовлено низькою інституційною спроможністю держави, яка дуже неефективно виконує свої функції, є надто корумпованою, що породжує недовіру не лише до держави, а й партій і виборів, які сприймаються громадянами як нечесні. Саме тому основну увагу приділено кризовим явищам саме під час виборів в Україні на різних рівнях, зокрема на президентських, парламентських і місцевих виборах в Україні періоду 2019-2020 рр. До претензій фахівців щодо діяльності мас-медіа у період виборчих компаній належать: ігнорування нових виборчих правил, особливостей механізму голосування; недостатність фактчекінгових виборчих проектів, спростування маніпуляцій; низька саморегуляція в медіа. Моніторинг мас-медіа напередодні та під час зазначених виборів виявив серйозні проблеми, які були зафіксовані в центральних, регіональних і місцевих медіа, а також у соцмережах.
Розкриття кризових явищ, пов’язаних із пандемією COVID-19, показало проблеми виживання незалежних українських ЗМІ у складних умовах. Доведено, що в такій ситуації більш спокійно почувають себе журналісти ЗМІ, які фінансуються переважно міжнародними донорами, а також телеканали, що належать олігархам або отримують фінансову підтримку від політиків (зокрема, телеканал «1+1» та деякі інші, контрольовані українськими олігархами). З-поміж вітчизняних телеканалів, мабуть, найбільше уваги коронавірусній тематиці приділяє Суспільний мовник. Однією зі значних проблем як у всьому світі, так і в Україні, є відмова багатьох людей від вакцинації, що значною мірою зумовлено поширенням у мас-медіа суперечливої, а часто неправдивої інформації про цей захід. Аналіз публікацій у різних ЗМІ дозволив виявити найпоширеніші фейки на тему вакцинації. Зауважено, що, незважаючи на значну кількість негативної інформації про COVID-19, моніторинг контенту засвідчив, що майже 15 % від загальної кількості матеріалів коронавірусної тематики відзначався конструктивністю. До такої інформації належать, зокрема, поради та пояснення людям, до чого можуть призвести обмеження, спрямовані на протидію поширенню вірусу.
5. Виявлено роль мас-медіа як провідників зовнішньої політики держави, зокрема, в питаннях висвітлення «гібридної війни» РФ проти України, у впровадженні країною євроінтеграційного курсу та прагненні увійти до НАТО.
У результаті аналізу контенту вітчизняних мас-медіа засвідчено, що при висвітленні подій на Сході України журналісти використовують різні терміни, які залежать від політичної орієнтації і часто бувають хибними. З-поміж них варто виділити такі основні версії, як міждержавний збройний конфлікт, викликаний агресією РФ проти України; громадянська війна в Україні (версія, обстоювана РФ); незаконна анексія Криму та громадянський збройний конфлікт на Донбасі (наприклад, у значній частині західних мас-медіа). З метою розрізнення військових і невійськових компонентів деякі автори заміщують терміном «агресія» термін «війна». Найбільш коректно було б визначати дії РФ, спрямовані проти України, як агресія гібридного характеру. Акцентовано, що базовими залишаються поняття, які використовуються в офіційному дискурсі української влади. Керівники держави із самого початку визначали події на Сході України як розв’язану Росією війну, уточнивши пізніше, що ця війна має характер «гібридної», спрямованої насамперед на дезінформаційні, пропагандистські атаки, які супроводжуються підтримкою формувань бойовиків кадрами та зброєю. Констатовано, що в умовах російської агресії та інформаційної війни в українських медіа почастішали порушення журналістських стандартів, зокрема використання «мови ненависті. Деякі дослідники переконані в обов’язковому дотриманні стандартів журналістської професії взагалі, а в умовах, які склалися нині в Україні, ця необхідність, на їхню думку, багаторазово зростає. З іншого боку, частина експертів, а також активісти й волонтери говорять про те, що в умовах фактичної війни медіа не можуть, та й не завжди повинні працювати за стандартами мирного часу.
Акцентовано, що в умовах поглиблення відносин України з Євросоюзом особливо актуалізуються необхідність інформування суспільства та забезпечення широкої громадської підтримки євроінтеграційних напрямів політики України. Діяльність мас-медіа, використання зв’язків з громадськістю у різних формах, залучення громадян до рішень управлінських завдань і формування громадської підтримки значною мірою визначають ефективність цих зусиль. Підкреслено, що ставлення певного видання до питань євроінтеграції часто залежить від політичної позиції власника медіа і маркетингової стратегії редакції, що ми проілюстрували на прикладі тижневиків «Дзеркало тижня» та «2000», а також видань «Український тиждень», «Фокус», «Країна», на загальнонаціональних ефірних телеканалах «Інтер», 1+1, ICTV, «ТРК Україна», СТБ, «Новий канал» та ін.
З’ясовано, що на переконання багатьох, а їх стає дедалі більше, НАТО на сьогодні виступає єдиною у світі організацією, зусилля якої спрямовані на колективну безпеку. Рух України до повноправного членства в Євросоюзі та НАТО полягає не тільки у впровадженні в країні певних стандартів, але також у зміцненні підтримки цього курсу громадянами. Усвідомлення українцями переваг європейської та євроатлантичної інтеграції посилює нашу країну в діалозі з цими поважними об’єднаннями. Важливим напрямком діяльності журналістів є спростування великої кількості міфів (насамперед – із РФ) про Північноатлантичний союз. Зауважено, що деякі ЗМІ роздмухують ситуацію, що виникла у зв’язку з ескалацією російських військових формувань на кордоні України. А це грає на руку Кремлю. Адже постійне нагнітання інформаційного поля загрозами про можливий (а іноді наголошується про невідворотний) напад РФ змушує людей боятися військової агресії, неадекватно оцінювати ситуацію. Внаслідок цього зменшується довіра до державних інституцій, втрачається віра у перспективи, відбувається негативний уплив на інвестиційний клімат України.
6. Окреслено напрями підвищення відповідальності журналістів за свої матеріали шляхом підвищення етичності та толерантності журналістів при оцінці кризових ситуацій, ефективної протидії російській пропаганді, вивчення зарубіжного досвіду висвітлення кризових ситуацій та впровадження його в Україні.
Доведено, що основи толерантності руйнує мова ненависті, спрямована найчастіше на етнічні групи, вимушених переселенців, мігрантів без офіційних документів, людей з особливими потребами, нарко- або алкозалежних осіб, людей певних професій, до яких суспільство ставиться неоднозначно, та ін. Пишучи про них, журналісти привертають увагу аудиторії до цих чутливих тем, але, на жаль, нерідко переходять етичну межу. Підкреслено, що чутливі теми вимагають збалансованого висвітлення контексту ситуації, вживання толерантних виразів. Публікації конфліктної тематики зазвичай викликають увагу аудиторії значною мірою за рахунок сенсаційних заголовків з елементами лайливої, згрубілої лексики, що насамперед привертає увагу аудиторії. Тому важливо замінювати грубі, некоректні вислови влучнішими, емоційно насиченішими евфемізмами, які зберігаючи емоційність, водночас дають змогу уникати агресивності. Рекомендовано мас-медіа звертати особливу увагу на толерантність при висвітлення проблем, що виникають на расовому, етнічному, національному ґрунті, особливо серед представників нацменшин. Зазначено, що на зростання толерантності журналістів була спрямована низка заходів, розрахованих на підвищення етики висвітлення журналістами конфліктно-чутливих тем, зокрема проект «Формула толерантності». Виявлено, що етичні кодекси не здатні цілковито викорінити проблему нетолерантності в медіа, але в їхніх можливостях визначити їхню соціальну відповідальність у таких ситуаціях. Етичність журналістів полягає в тому, що при висвітленні конфліктів потрібно передбачати, чи не призведе її публікація до загострення й погіршення ситуації.
Підкреслено, що з метою достойної відсічі російській пропаганді необхідно: розробити й ухвалити дієздатну й ефективну концепцію інформаційної безпеки, здатну інтегруватися у світовий інформаційний простір; модернізувати освітню галузь в інформаційній підготовці. Окрім звичних журналістів, треба готувати військових кореспондентів (військові заклади), журналістів-міжнародників і навіть фахівців з дезінформації; змінити пріоритети у фінансуванні й діяльності Міністерства закордонних справ України. Згідно з Указом Президента України від 19 березня 2021року при Раді національної безпеки і оборони створено Центр протидії дезінформації, головною метою якого є протидія поточним і прогнозованим загрозам національній безпеці та національним інтересам України в інформаційній сфері, забезпечення інформаційної безпеки України, ефективна протидія пропаганді, деструктивним дезінформаційним впливам та кампаніям, недопущення маніпулювання громадською думкою. Доведено, що для успішного протистояння російській пропаганді необхідно вміти розпізнавати фейки та маніпуляції, знати основні прийоми, які застосовують пропагандисти.
З’ясовано, що проблему нетерпимості у висвітленні медіа мають вирішувати фахівці культури толерантності. Досвід зарубіжних країн ілюструє, наскільки важливо в умовах конфлікту незалежним сторонам ретельно відслідковувати процеси в медійному полі, стимулювати рефлексію і дискусію навколо наслідків цих процесів на подальший конфлікт і його вирішення. Зауважено, що українська журналістська та експертна спільнота значною мірою повторюють алгоритми, розроблені у зарубіжжі. Впроваджуються інструменти постійного моніторингу мови ворожнечі та конфліктної чутливості ЗМІ, проводяться тренінги з роботи ЗМІ під час конфлікту. Тема впливу медійного дискурсу на подальший перебіг конфлікт стає предметом активної дискусії серед фахівців.
Магістр