Зразок роботи
1.3. Основні стилі та методи зовнішнього ринку
Після вибору конкурентної переваги та потенціалу зовнішнього ринку, що є найбільш придатним для компанії, логічно постало питання про форму існування на ринку, і була запропонована стратегія виходу на ринок. Міжнародна ділова практика визначає три основні стратегії виходу на зовнішні ринки: експорт, спільне підприємство, прямі інвестиції.
Що стосується експортної стратегії, виробництво залишається на внутрішній території, що має свої недоліки та переваги. Спільні підприємства та прямі інвестиції вже вимагали організації виробництва за кордоном. При цьому деякі форми спільних підприємств реалізуються на основі контрактів без додаткових інвестицій.Спільні підприємства та прямі інвестиції передбачають інвестиції, тобто довгострокові інвестиції в підприємства, соціально-економічні плани, комерційні та інноваційні проекти. Це призводить до розподілу стратегічних контрактів та інвестиційних форм для виходу на зовнішні ринки.
Експортні товари, що продаються іноземним покупцям для безпосереднього споживання, продажу чи переробки.
Непрямі товари, що продають на експорт, на зовнішніх ринках через незалежних посередницьких агентів.
Прямий експорт-продаж товарів самостійно на зовнішніх ринках.
Спільне підприємство - це спільне підприємство, організоване партнерами щонайменше з двох країн / регіонів.
Ліцензування - форма спільного підприємства, заснована на передачі ліцензіаром (продавцем) права користування виробничим процесом, патентами та товарними знаками ліцензіату (покупцеві) в обмін на певну плату або ліцензійну плату.
Основними шляхами виходу підприємств на зовнішні ринки є:
Експорт товарів та послуг. Цей метод є найпростішим і найбільш часто використовуваним. Процес прийняття рішення про експорт залежить від багатьох факторів: психофізіологічних особливостей керівника, технічного та фінансового стану підприємства; та розміру підприємства та його конкурентних переваг; матеріальних ресурсів та трудового потенціалу; позиції компанії на внутрішньому ринку. Приймаючи рішення експортувати товар, суб’єкт ринку повинен оцінити всі позитивні та негативні аспекти.
При постачанні промислової продукції за міжурядовими угодами та при продажу продукції великим універмагам або організаціям каталогів збуту рекомендується використовувати прямий експорт, що доводить доцільність створення власних філій збуту за кордоном.
З цієї причини перед відкриттям іноземного відділення компанія повинна вивчити особливості правової системи країни, а саме:
• процедури реєстрації та основні документи;
• існування (або відсутність) міждержавних угод з метою уникнення подвійного оподаткування;
• положення про обов'язкову мінімальну кількість місцевих службовців, які працюють у філіях;
• процедури компенсації за можливе звільнення працівників;
• соціальні та пенсійні внески;
• вимоги місцевої профспілки;
• чинне законодавство про працю в країні.
Непрямий експорт передбачає продаж товарів за кордон через іноземні посередницькі організації, включаючи оптових торговців, агентів експортерів та імпортерів та роздрібних торговців.
Створити міжнародний консорціум. Членами консорціуму можуть бути виробничі, дослідницькі, проектні, інженерні, торгові, фінансові та страхові компанії. Усі учасники ринку консорціуму залишаються повністю незалежними. Консорціум несе загальну відповідальність за виконання клієнтом-експортером всього обсягу робіт, тоді як конкретна робота та обов'язки розподіляються між усіма учасниками.
Міжнародний консорціум є найбільш гнучкою формою міжнародних договірних відносин. Вони широко поширюються в галузі науково-технічного співробітництва, аерокосмічної промисловості та будівництва великих промислових об'єктів.
Спільне підприємство (спільне підприємство). Цей метод є процесом спільної діяльності учасників різних держав у певній галузі. Основною ознакою, яка відрізняє спільні підприємства від інших видів зовнішньоекономічної діяльності, є спільне управління господарською діяльністю.
Прямі інвестиції. Цей метод передбачає створення власної дочірньої компанії за кордоном. Це вимагає великих інвестицій, але в той же час це може бути вигідним, використовуючи дешеву сировину та робочу силу.
Одним з основних завдань маркетингових послуг для компаній, що виходять на міжнародний ринок, є вибір каналів розподілу для обігу товарів і доставка за цими каналами кінцевим іноземним покупцям. На вибір транспортних каналів впливають такі фактори: розмір компанії, обсяг діяльності; склад управлінського персоналу компанії (підприємства); дохід компанії від комерційної діяльності.
Після вибору каналів товароруху налагоджується співпраця з посередницькими структурами, розглядається періодичність їх контролю та можливість заміни. Для залучення до співпраці посередницьких структур використовуються такі засоби, як підвищення комісійної винагороди, сприяння засобами реклами, грошова підтримка, навчання продавців.
Виходячи на зовнішні ринки, кожна компанія повинна оцінити свої можливості, порівнявши потреби обраного ринку з реальними можливостями компанії, сформулювати конкретні виробничі плани та вдосконалити продукцію та діяльність зі збуту. Виробничі потужності підприємства повинні оцінюватись відповідно до вимог міжнародних стандартів якості та можливостями зарубіжних конкурентів.
Магістр