Пилип Орлик в історії України (ID:1031515)

Матеріальний стан Орлика також значно покращився. Він володів маєтками на Стародубщині, Чернігівщині, Полтавщині (посаг його дружини) і ранговими землями на Гадяччині. Попри своє багатство, Орлик не прагнув до швидкого збагачення. Його душа залишалася чуйною і гуманною; він завжди ставився до селян людяно. Коли Орликове село Домишлино в Сосницькому повіті перейшло в 1710 році у володіння пана Полоницького, який утискав селян, мешканці часто згадували з жалем свого колишнього державця Орлика, за якого вони не зазнавали важких тягарів і не виконували громадських повинностей [11]. З часом Пилип Орлик зайняв виняткове місце серед гетьманської старшини. Як генеральний писар, він був набагато краще обізнаний у державних справах, ніж інші члени гетьманського оточення. Орлика часто залучали до різних делікатних завдань. У 1706 році Мазепа відправив його разом з двома іншими писарями до спеціальної московської комісії, яка мала дослідити справу підроблених листів на гетьмана, де Орлик виступав як експерт. Орлик був єдиним, хто знав дещо про таємні контакти Мазепи з княгинею Дольською наприкінці 1705 року. Також через його руки проходило таємне листування гетьмана з Станіславом Лещинським та польськими магнатами, оскільки Мазепа не користувався іншими, більш законспірованими шляхами. Його молодий помічник міг дізнатися про ці справи лише випадково або згодом [12]. Цей період став для Орлика великим випробуванням. Він міг лише здогадуватися про справжню сутність подій, особливо оскільки переговори Мазепи з ворогами царя тривалий час залишалися на стадії проектів і не мали чітких результатів. Тим часом, у душі гетьманського співробітника часто виникали сумніви, які не було з ким обговорити. Небезпека сміливих задумів Мазепи ставала для нього все очевиднішою. Мазепа також довгий час був стриманий перед своїм генеральним писарем і лише поступово, крок за кроком, обережно втаємничував його в свої контакти зі Станіславом Лещинським. Іноді він навіть грав роль перед своїм помічником, знаючи про його вразливу натуру і непевність у його стійкості. Але зрештою, можливо через обставини, Мазепа повністю залучив Орлика до своїх планів і розкрив йому свої задуми. Це був драматичний момент у жовтні 1707 року, який Орлик яскраво описав у пізнішому листі до Стефана Яворського. Той момент завершився тим, що Мазепа і Орлик, поцілувавши хрест, прийняли шведсько-польську орієнтацію задля блага України [21]. З приходом Орлика на службу до Мазепи, гетьман зробив перший крок у напрямі до своєї старшини. Незабаром ця конспірація розширилася майже на все оточення гетьмана. Проте Мазепа продовжував уважно стежити за кожним кроком Орлика, і, бачачи його пригнічений настрій, не шкодував ні обіцянок, ні погроз.