О. Радищев і російська суспільно-політична думка наприкінці XVIII століття (ID:105714)

РОЗДІЛ 2. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ДУМКА В РОСІЇ НАПРИКІНЦІ XVIII СТОЛІТТЯ 2.1. Росія в другій половині XVIII століття Друга половина XVIII ст. характеризувалась подальшим розвитком абсолютизму в Російській імперії. Внутрішня політика російського самодержавства цього періоду отримала назву політики освіченого абсолютизму. Катерина II, дружина імператора Петра III, після перевороту 1762 року правила одноосібне (1762—1796). Спираючись на дворянство, вона дбала про зміцнення самодержавства та збереження непорушності феодально-кріпосницької системи. У середині 60-х рр. Катерина видала указ, який забороняв селянам скаржитись на своїх власників, а ті отримали право засилати селян на каторгу за "зухвалість". Вершиною дворянських привілеїв став маніфест "Про дарування вольності та свобод усьому російському дворянству". Дворянство звільнялось від обов'язкової державної служби, законодавче закріплялася недоторканність їхнього майна. Цей маніфест поширював дворянське звання на німецьких баронів Прибалтики, українську козацьку старшину та інших [8, с.278]. Катерина II також видала указ про поділ Сенату на шість департаментів з різними функціями, що послабило його вплив як державного органу, і створила особисту канцелярію — "Кабінет її Величності". Завдяки цьому вона сконцентрувала у своїх руках всю виконавчу владу. Було здійснено реформу місцевих органів державної влади (уся влада на місцях зосереджувалася в руках губернатора), у Центральній Росії і Лівобережній Україні — секуляризацію монастирських земель. Найяскравішим втілен­ням політики освіченого абсолютизму стало скликання Уложенної комісії (зібрання представників станів), одним із завдань якої була заміна застарілого уложення 1649 року. Серед депутатів комісії розгорілась гостра дискусія з селянського питання у зв'язку з тим, що більшість наказів, що їх отримала Комісія, надійшли від селян. Проте через селянські повстання, що спалахнули в Росії, вона фактично припинила свою роботу [8, с.294]. У 1773 році вибухнула селянська війна на чолі з Омеляном Пугачовим. Вона розпочалася як протест проти посилення кріпосного гніту та обмеження (у козаків) свобод. Повстанців підтримали розкольники, які суворо переслідувалися урядом. Повстання охопило значні простори Поволжя і Південного Уралу. Одним із вагомих успіхів повсталих було захоплення Казані. Проте 1774 р. вони зазнали остаточної поразки. Згодом група змовників схопила Пугачева і видала владі. 1775 р. його разом з прихильниками було страчено на Болотній площі у Москві. Внутрішня політика царизму наприкінці XVIII ст. характеризувалась прагненням зміцнити панування дворянства та верхівки купецтва. Наляканий падінням абсолютизму у Франції та селянськими повстаннями, новий російський самодержець Павло І (1796—1801) робив спроби подолати внутрішньополітичні суперечності з допомогою військово-бюрократичної диктатури: він встановив військово-поліцейський казармений режим. Проти деспотії Павла І виступило столичне дворянство, розбещене привілеями ще за часів правління Катерини II. Воно вчинило новий державний переворот. Павла І було вбито. Новим імператором Росії став його син Олександр І. Зовнішня політика та безпрецедентна воєнна активність Росії у другій половині XVIII ст. надихалась прагненням дворянства захопити нові території та ринки збуту [8, с. 301].