Господарська система трипільської культури (ID:118665)

Восени 1897 року Вікентій Хвойко навколо м. Трипілля біля сел Верем’я, Халеп’я, Жуківці, Щербанівка, Стайки, Стретівка та інших відкрив сліди культури, яку за місцем знахідки назвали трипільською. З цієї миті розпочалося дослідження культури, знайденої В. Хвойком. Існують різні думки щодо походження трипільської культури. За В.Хвойкою, наприклад, це було автохтонне населення (предки слов’ян), яке жило на території Середньої Наддніпрянщини. Проте автохтонна культура, яка існувала до трипільської, була відкрита лише у 40-50х роках ХХ століття українським археологом В.Даниленком, і лише тоді стало можливим говорити про її спорідненість з трипільською. Тому, напевно, гіпотеза В.Маркевича та В.Даниленка, за якою місцеві племена дністровського варіанту буго-дністровської культури були швидко асимільовані боянськими (балкано-дунайськими) прийшлими племенами, і трипільська культура – не що інше, як синтез цих двох культур, здається більш ймовірною. [1] Трипільські протоміста та побут Однією з обов’язкових складових трипільської цивілізації є поява протоміст. На ранньому етапі у трипільців з’явилися патріархально-родові відносини у суспільстві. Характерним був і поділ великої патріархальної сім’ї з 10-14 осіб на малі. Такі малі сім’ї утворювали родову громаду. Характерна для раннього періоду концентрація невеликих поселень в одному місці скоріш за все відповідає племінній групі. З поширенням трипілля на схід стала зростати чисельність населення та відбулося формування нових угруповань за територіальним принципом – з’являються поселення площею 40-60 га з населенням 1600-2000 жителів. Регіональні варіанти трипільської культури могли відповідати союзам племен. Поселення середніх розмірів (40-100 будівель) були цілком автономні в економічному відношенні. Такі поселення – поселення-громади – стали важливою суспільною ланкою. Подальше зростання населення та його концентрація у військово-політичних цілях спричинило до появи у V-IV тис. до н.е. протоміст з населенням 5000-14 000 чоловік, які утворилися внаслідок об’єднання кількох поселень-громад. Занепад трипільської культури На думку вчених криза трипільської культури почалася на початку IV тис. до н.е., яка характеризувалася переселенням трипільців Середньої Наддніпрянщини на північ – у Полісся, а згодом на схід – на лівий берег Дніпра; поселенців Середнього Побужжя – в Степ, доходячи до Інгулу; а жителі Подністров’я – в Північно-Західне Надчорномор’я. Тут на ґрунті активного скотарства та у взаємодії із степовим населенням виникає своєрідна господарсько-культурна система у середині VI тис. до н.е., відома як Усатівська культура. Ця культура має багато спільних рис із скотарським населенням: значна кількість худоби у поєднанні зі звичними навичками землеробства; кам’яні гробниці вождів з курганними насипами. В цей же період на Волинь та Поділля переміщуються носії культури кулястих амфор та деяке населення степу у північному та західному напрямку частково асимілюючи трипільське населення. Однак причини руйнації трипільської культури не можна пов’язувати лише із її загарбанням іншими племенами. Внутрішнім фактором, що спричинив падіння трипільської культури, був розвиток господарської сфери трипільців на основі екстенсивного землеробства, яке неминуче призводить до виснаження земельних ланів. [3]