Зразок роботи
ВИСНОВКИ
Ім’я Йосипа Броза Тіто стало символом нової югославської держави, яка сприймалась у всьому світі як незвичайне явище на політичній мапі світу. Югославія закінчила своє існування трагічно – в результаті руйнування її на окремі невеликі державні утворення. Втім, це відбулося вже по тому, як не стало самого Тіто, який керував своєю країною понад 35 років. Всі метаморфози, що відбувалися в країні впродовж післявоєнних десятиліть, пов’язані з життям і діяльністю її впливового, харизматичного лідера.
Нелегкою виявилася доля Югославії, так само як і життя Й. Б. Тіто. До початку Другої світової війни він встиг взяти участь у Першій світовій війні, потрапити у полон, пережити пневмонію і тиф, здійснити декілька втеч, стати учасником громадянської війни в Росії, відбути майже 6-річний строк на каторзі в Югославії.
Взявши участь у національно-визвольній боротьбі проти нацистської Німеччини, він завдяки неординарним організаторським здібностям став на чолі півмільйонної армії партизан. Югославський рух опору був унікальним своєю строкатістю і найбільшим у Європі об’єднанням, яке воювало з Німеччиною та її країнами-сателітами. Ім’я командира партизан наводило жах на італійців і німців. За його голову встановили неймовірну нагороду – 100 тисяч рейхсмарок золотом. Широкомасштабна операція по його ліквідації під назвою «Хід конем» провалилася – Тіто, хоч і був поранений, зміг врятуватись. Й. Б. Тіто увійшов в історію як один із небагатьох головнокомандуючих Другої сві¬тової війни, котрий почав війну без власної регулярної армії, і єди¬ний з них, хто отримав поранення в боях.
У 1945 році Тіто, авторитет якого на той час був величезним, став прем’єр-міністром Югославії. Після перемоги, провівши політичну чистку в країні, він почав закладати ос¬нови югославського соціалізму. Це відбувалося в умовах складної міжнародної обстановки: зіпсувалися відносини із Заходом (насамперед через територіальні претензії Югославії до Італії та Австрії), виникли серйоз¬ні розбіжності з СРСР.
Й. Б. Тіто став автором національного варіанту комуністичної доктрини, який сформувався в цілісну концепцію у 1940-1960-х рр. і став підґрунтям для проведення внутрішньої і зовнішньої політики комуністичним урядом СФРЮ. Оригінальна назва цієї доктрини та її практичного втілення – «самоврядний соціалізм». Після смерті Тіто за нею закріпилася назва тітоїзм. Хоча в Радянському Союзі, незадоволеному відхиленнями югославського лідера від марксистсько-ленінської доктрини, цей термін вживався в негативному контексті.
Самостійність і незалежність Тіто дратували Кремль, що викликало тривалий політичний конфлікт між ним і Й. Сталіним, який тривав впродовж1948-1953 років. Й. Б. Тіто вважав, що шляхи побудови соціалістичного суспільства кожна країна повинна визначати самостійно відповідно до своїх культурно-історичних, економічних, ментальних та інших особливостей. До характерних рис тітоїзму історики, політологи, економісти відносять:
- створення моделі соціалізму, яка дозволяє приватну власність на засоби виробництва;
- відмову від централізованого управління економікою, існування безробіття та трудової еміграції;
- обмеження влади комуністичної партії за збереження однопартійності;
- розвиток самоуправління трудових колективів для завоювання політичної лояльності населення та підвищення ефективності виробництва;
- у сфері зовнішньої політики – орієнтацію на Рух неприєднання, лавірування між двома наддержавами у добу «холодної війни», економічну співпрацю з капіталістичними країнами (зокрема, отримання кредитів);
- збереження монополії держави в інформаційній політиці;
- послаблення державного контролю за сферою культури.
У сфері національної політики вихідна теза тітоїзму – поступове нівелювання національних відмінностей і створення нового етносу – югославів (порівняймо з доктриною СРСР радянського народу). Існуючі суперечності між окремими республіками та автономними краями Югославської Федерації замовчувалися, представники національних політичних опозицій були репресовані. Результатом втілення доктрини тітоїзму стало створення у СФРЮ авторитарного режиму з культом Тіто, причому політична міфологізація постаті Й. Б. Тіто була обумовлена не лише діяльністю пропагандистського апарату, а й харизмою цього політика.
Недостатня розробка низки економічних і національних аспектів тітоїзму ще за життя югославського лідера призвела до низки економічних і політичних криз у СФРЮ. Одразу по смерті Й. Б. Тіто була організована ревізія його вчення, яка виявила його непридатність у нових суспільно-політичних умовах. На думку сучасних дослідників, саме практика відмови від вирішення національних суперечностей, властива внутрішній політиці Тіто, зумовила лавиноподібний характер розпаду СФРЮ на початку 1990-х та спровокувала громадянську війну між її колишніми республіками. Після тривалого періоду негативізму на адресу Тіто, нині в окремих країнах, що виникли після розпаду Югославської Федерації, спостерігається певне відродження інтересу до ідеологічної спадщини Й. Б. Тіто.
Мабуть, найхарактернішими рисами Й. Б. Тіто були сміливість і рішучість, які він виявляв упродовж усього свого життя.
У різних історичних ситуаціях він проявив себе як вправний політик і тонкий дипломат, що дозволило йому вибудовувати непрості, але часом і дуже результативні відносини з лідерами СРСР: Й. Сталіним, М. Хрущовим, Л. Брежнєвим. Це само можна відмітити у його взаєминах із лідерами західних держав. При цьому він уміло використовував «м’яку силу» своєї неординарної особистості, як за столом переговорів, так і в неофіційній атмосфері. Натомість, Тіто не був інтриганом, був стриманий і уважний до своїх товаришів. Однак він не прощав відступництва і зради, жорстко караючи навіть за критику.
Побоювання Й. Б. Тіто за долю країни, за революцію спліталися з його побоюваннями з приводу особистої влади і долі. Він постійно дбав про своє місце в історії. Особливою сферою був його престиж, де він часом виявляв надмірну дріб’язковість і педантичність. Його пристрасть до розкоші в усьому було прямо з цим пов’язана, оскільки він розглядав володіння дорогими палацами, машинами, яхтами, мисливськими угіддями як форму вираження влади. Сюди ж можна віднести і його пристрасть до всіляких регалій і нагород – маршал (1943), тричі Народний герой Югославії (1944, 1972. 1977), Герой Соціалістичної Праці (1950), доктор військових наук (1976) та ін. Втім, Тіто вважав ці відзнаки заслуженими. Навіть потужна критика з боку партійних інтелектуалів і ідеалістів, досить численних серед його оточення в перші повоєнні роки, не могла змінити його уявлень і способу життя.
Подорожі посідали ключове місце в політиці Й. Б. Тіто. А його гостинність дуже цінували у всьому світі. Не менш відомим був і гедонізм югославського лідера. Він був здатний зробити будь-який розкішний подарунок іншим.
Кончина Йосипа Броза Тіто 4 травня 1980 року було сприйнята більшістю югославів як національна трагедія, як закінчення «золотого століття» країни, пов’язаним з ім’ям цієї людини. Політика єдиної Югославії може пов’язуватися тільки із залізною волею цієї особистості, масштабністю Тіто як політичного лідера. Дуже симптоматично, що в подальшому в СФРЮ не знайшлося державного діяча такого високого рівня, який зумів би проводити лінію «тітоїзму» й надалі. Югославія втратила головну об’єднуючу ланку.
Символічно, що впродовж наступних 10 років, тобто поки існувала СФРЮ, щороку, 4 травня о 15:05 по всій Югославії включалися сирени в пам’ять про день смерті Тіто та оголошувалася хвилина мовчання.
